| Типологічна класифікація. Типологическая класифікація мов прагне охопити матеріал всіх мов світу, відбити їх подібності та відмінності і навіть виявити можливі мовні типи та специфіку кожної мови чи групи типологічно подібних мов, у своїй спирається на дані як морфології, а й фонології, синтаксису, семантики. Підставою для включення мови в типологічну класифікацію мов є тип мови, тобто характеристика основних якостей її структури. Проте тип не реалізується у мові абсолютно; реально у кожному мові представлено кілька типів, тобто кожен мовуполитипологичен. Тому доречно говорити, у якої міри у структурі даного мови є той чи інший тип; цій підставі чиняться спроби дати кількісну інтерпретацію типологічною характеристики мови Генетична класифікація полягає в ознаці кревності – загального походження, встановлена тільки після виникнення поняття мовного кревності і затвердження в лінгвістичних дослідженнях принципу історизму (19 в.). Вона складається як підсумок вивчання мов з допомогою порівняльно-історичного методу. У цьому кревність деяких мов визнається доведеним, якщо виявлено загальне походження значній своїй частині морфем мов, всіх граматичних афіксів і багатьох коренів. До того ж у його частинах лексики, які зазвичай вирізняються особливою сталістю: займенника, назви деяких частин тіла, слова багатозначно «вода», «вогонь», «сонце», «бути», «дати», «є», «пити» та інших. Загальне ж походження коренів і афіксів підтверджується наявністю у яких регулярних міжмовних фонетичних відповідностей. Якщо створенасравнительно-историческая фонетика, що дозволяє наближено реконструювати корінняязика-предка і простежити (по суворим правилам) їх перетворення на корінняязиков-потомков, то кревність останніх вважається встановленою. Синтаксична класифікація мов — один з видів типологічної класифікації мов, в її основу покладено синтаксичні відношення — предикативні, які поєднують підмет (суб’єкт) з присудком (предикатом) та їх граматичне вираження, об’єктні, тобто відношення перехідного дієслова і додатку (об’єкта), який отримує особливе граматичне вираження у різних мовах, і атрибутивні, у яких виражається зв’язок означення та означуваного. Великий внесок у теорію типології було зроблено академіком І. І. Мєщаніновим (1883 - 1967). Матеріалом для його дослідження послужили мови різної будови від кавказьких до палеоазіатських, які вперше стали об’єктом такого ретельного вивчення. У результаті своїх досліджень І. І. Мєщанінов розробив синтаксичну типологію мов, яка складається із трьох типів: Мови пасивної будови — чукотська та деякі мови індіанців Північної Америки. Як типологічні характеристики цієї будови він висував інкорпорацію, тобто таку синтаксичну побудову, коли ні суб’єкт ні об’єкт не мають ніякого граматичного оформлення, об’єднуючись в один комплекс, підлеглий ведучому слову. Дієслова в мовах цієї будови не поділяються на перехідні та неперехідні. Мови ергативної будови, для яких характерною є ергативна конструкція. ЇЇ особливість у тому, що дієслово-присудок має подвійний синтаксичний зв’язок з підметом — дієслово не лише узгоджується з підметом, але й одночасно керує ним. Граматично це виражається у постановці підмета в особливому, т.зв. ергативному відмінку, чи відмінку діяча, якщо дієслово перехідне, та в абсолютному відмінку, якщо дієслово неперехідне. До мов ергативної будови І.І. Мєщанінов відніс мови Кавказу — аварську, лакську, даргінську, частково грузинську, а також мову басків у Піренеях. Певне приблизне значення про ергативну конструкцію можуть дати речення типу «Твір написано початківцем» чи «Дівчинку врятовано пожежниками», де підмети стоять не у називному, а в непрямому відмінку, тобто приблизно так, як у мовах ергативної будови. Мови номінативної будови, для яких основною характеристикою є вживання називного відмінка підмета, незалежно від того, чиє дієслово-присудок перехідним чи ні. До мов номінативної будови вчений зарахував індоєвропейські, тюркські, фінно-угорські та багато інших мов. Таким чином, німецька та українська мови також належать до цього ти СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ — класифікація мов за оцінкою їхніх етн. носіїв та іншомов. етносів. Цінність мови в сусп-ві визначається її поширеністю, практ. значенням, зокрема обсягом і важливістю одержуваної завдяки їй інформації. При потенц. рівності всіх народів і мов у кожний істор. момент через нерівномірність розвитку людства, окр. народів їхні мови можуть займати різне місце на шкалі соціолінгв. оцінки. Коливання в соціолінгв. оцінці мов скидається «на курс валют» (порівняння Л. Булаховського), що також перебуває у пост, русі, то підносячись, то спадаючи. Значення мови передусім залежить від успіхів народу, зокрема в спеціальних, пріоритет, галузях науки і техніки, що сприяють екон. прогресу. При великому обсязі інформації, одержуваної через найпоширеніші мови, і нерентабельності (отже, неможливості) швидкого й повного перекладу всього опублікованого з цих важливих галузей, при потребі безпосеред. спілкування з відповід. фахівцями, носіями цих мов, виникає необхідність у їх знанні, що підносить і їхню цінність. Чим менша практ. вага мови (поширеність, значення як джерела інформації тощо), тим нижча її соціолінгв. оцінка.
|
