Завдання № 1 Взяти середню пробу сіна і оцінити його якість

Під середньою пробою корму розуміють відібрану від загальної маси невелику кількість його,склад якої максимально наближається до середнього складу всієї партії. З великих партій корму спочатку відбирають загальну пробу, а з неї – середню. Взяття середньої проби утруднюється через неоднорідність сіна: стебла, листя і суцвіття мають неоднаковий склад і при взятті проби легко обламуються. Загальну пробу складають з невеликих пучків, взятих в 10 – 12 місцях скинути на різній висоті окрім нижнього і верхнього шарів. При взятті зразка пресованого сіна розпускають не менше 3% тюків і відбирають пучки із середнього шару. Для аналізу беруть зразок не менше 1кг. Середню пробу сіна кладуть у поліетиленовий пакет, зав’язують його і направляють у лабораторію оформляючи на неї паспорт, у якому зазначають відомості про (бригаду), вид сіна, назву травостою, фазу вегетації рослин у період збирання, строки заготівлі сіна, спосіб зберігання, тип сіносховища та масу закладеного на зберігання сіна.

Після цього (лабораторного аналізу) в паспорт зазначають результати дослідження якості корму і дані про вміст у ньому поживних речовин.

Середній зразок сіна, що надійшов у лабораторію подрібнюють до довжини частинок 1- 2 см. Січку перемішують на брезенті чи плівці.З нею формують квадрат, який ділять діагоналями на чотири частини. Дві протилежні відкидають, а з двох залишених формують новий квадрат, доки середня проба не становитиме 500 – 600г.

Якість сіна визначають органоліптично (колір сіна, запах сіна на вологість, ботанічний склад). Залежно від ботанічного складу трави та місця заготівлі сіна розрізняють такі його види: сіяне бобове (бобових більше 60%),сіяне злакове (злакових більше 60% і бобових менше 20%), сіяне бобово – злакове (бобових від 20 до 6о%), природних кормових угідь.Якість сіна визначають за органолептичними показниками і даними лабораторного аналізу.

Високоякісне сіно можна заготовити лише з трав, які скошені в оптимальні строки: злакові – у фазі колосіння, але не пізніше початку цвітіння, бобові – у фазі бутонізації, але не пізніше масового цвітіння бобових і на початку цвітіння злакових.

Колір сіна доброї якості, як правило, зелений з різними відтінками: від зеленого і зеленувато – жовтого до зеленувато – бурого. Жовтуватий колір злакового сіна свідчить про те, що трава перестояла, білуватий є ознакою тривалого перебування скошеної трави на сонці у прокосах. Сіно, яке заготовляли в дощову погоду, часто буре або темно – коричневе, що свідчить про його самозігрівання. Сіно, яке довго зберігалося, втрачає нормальний зелений колір і стає сірим.

Запах сіна залежить від його виду, фази вегетації трав при скошуванні, погодних умов під час заготівлі та від умов зберігання. Добре сіно має специфічний для нього аромат. Слабо виражений запах буває у перестояного сіна й того, що довго лежало в прокосах або тривалий час зберігалось.

Механічні домішки виявляють струшуванням над плівкою чи папером попередньо зваженого пучка сіна. Частинки рослин завдовжки 2 – 3 см знімають з плівки, а залишок просіюють крізь сито з отворами 3мм. Частинки з діаметром менше 3мм відносять до механічних домішок (Ґрунт, пісок, мул тощо). Їх зважують і виражають у відсотках від маси пучка сіна. Вміст до 1% домішок не враховують. Якщо кількість механічних домішок перевищує 1%, то за допомогою лабораторного аналізу визначають масову частку сирої золи, яка не розчиняється в соляній кислоті. Коли цей показник перевищує 0,7%, сіно відносять до некласного.

За всієї важливості органолептичної оцінки детальну класифікацію сіна можна здійснити лише з урахуванням результатів лабораторного аналізу, зокрема визначення в ньому кількості сухої речовини та сирого протеїну. Загальну поживність 1кг сухої речовини визначають розрахунковим методом.

Кожний вид сіна має три класи. Якщо сіно не відповідає хоча б одному із показників, зазначених у стандарті,його переводять у нижчий клас або відносять до некласного.