За формою об’єднання капіталу 2 страница

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманії й працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. Більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Функції:

суспiльного подiлу працi. Ринок працi розмежовує найманого працiвника та роботодавця, розподiляє найманих працiвникiв за професiями та квалiфiкацiєю, галузями виробництва

iнформацiйну. ринку працi. Ринок дає учасникам процесу купiвлi-продажу товару «робоча сила» iнформацiю про умови найму, рiвнi заробiтної плати, пропозицiю робочих мiсць і робочої сили, якiсть робочої сили

посередницьку. Ринок працi встановлює зв’язок мiж роботодавцями та найманими працiвниками

вiдтворювальну. Це основна функцiя ринку працi, який встановлює рiвновагу мiж попитом i пропозицiєю робочої сили

стимулюючу. Ця функція полягає в тому, що ринок розвертає економіку лицем до потреб людей, робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні цих потреб.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

24. Рівновага споживача і максимізація корисності благ.

Рис. 4.8. Рівновага споживача

Рис. 4.7. Оптимумізація вибору споживача

Рівновага споживача – комбінація придбаних товарі, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні.

За ординалістською версією оптимізація споживчого вибору полягає у уміщенні „моделі бажаного” та „моделі можливого” і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості. Таке поєднання одержимо, сумістивши карту байдужості з графіком бюджетної лінії, як це зображено на рис. 4.7. Найвищою з доступних споживачеві кривих байдужості є , яка лише дотична до бюджетної лінії. Оптимум знаходиться в точці .

Рис 4.1. Функції сукупної та граничної корисності

а)

б)

Напевне, споживач хотів би досягти точки , але цей рівень корисності виходить за межі бюджетної лінії. Також споживач має можливість вибрати набори і , які мають спільні точки з бюджетною лінією, але вони знаходяться на нижчій кривій байдужості . Крім того, ці точки нераціональні. В межах тієї ж суми видатків споживач може обрати єдиний кошик Е вищого рівня корисності. Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача. Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, – за інших рівних умов у не існує жодної можливості покращити його добробут. Будь-який інший набір товарів або недосяжний, або лежить на поверхні байдужості нижчого рівня. Саме тому точки на рис. 4.7 та на рис. 4.8 є точками рівноваги споживача. Можна обґрунтувати рівновагу споживача алгебраїчно. Лише в точці , де бюджетна лінія і крива байдужості дотичні, їх нахил однаковий. Як ми знаємо, нахил кривої байдужості відображає гранична норма заміни , а нахил бюджетної лінії – співвідношення цін . Тобто в точці рівноваги: або . Ця рівність є рівнянням рівноваги споживача, аналогічним одержаному за кардиналістською версією. Рівняння рівноваги відображає не тільки умови оптимізації споживчого ви­бору, але й умови оптимізації в ринковій економіці в цілому: оптимізація досягається тоді, коли гранична вигода дорівнює граничним витратам . У цій моделі також знайшло відображення фундаментальне припущення прихильників теорії граничної корисності про те, що пропорції обміну товарів і ринкове ціноутворення ґрунтуються на корисності.

Правило максимальної корисності благ для споживання при обмеженому доході логічно витікає з другого закону Госсена, який можна б було сформулювати наступним чином, щоб отримати максимум корисності від споживання заданого набору благ за обмежений період часу, потрібно кожне з них спожити в таких кількостях, при яких гранична корисність усіх споживаних благ дорівнює одній, і тій же величині. Методологія, використана Госсеном, допомагає сформулювати правило споживчої поведінки. Його суть в тому, щоб кожна остання одиниця грошових витрат на придбання товару приносила однакову граничну корисність.

Правило, відповідно з яким можна максимізувати задоволення потреб, заключається в такому розподілі грошового доходу, споживача, при якому остання грошова одиниця, витрачена на придбання кожного виду продукції, приносила б однакову граничну корисність.

Крива сукупної корисності (рис. 4.1 а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 4.1 б) представлений гістограмою та спадною кривою.

Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:

а)

б)

сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю; величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності = за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Правило максимізації корисності: споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме 2 види товару так, щоб їх граничні корисності з розрахунку на грошову одиницю ціни були рівними.

25. Рівноважний обсяг, надлишок і дефіцит продукції. Вплив змін попиту і пропозиції на ціну ринкової рівноваги.

Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги.

Рівноважна ціна — це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва

Коли в процес ринкового ціноутворення втручається держава, виникає відхилення цін від рівноважного рівня. Можливі два випадки:

- запровадження ціни «стелі» (Рс) — нижньої межі, коли ціна нижча за ціну рівноваги. В цьому випадку на ринку виникає дефіцит — ситуація, при якій попит не покривається наявною пропозицією - запровадження ціни «підлоги» (Рп) — верхньої межі, коли ціна вища за ціну рівноваги. Як наслідок, на ринку виникає надлишок — ситуація, при якій пропозиція перевищує попит

Надлишкова пропозиція, або надлишки продукції, що виника-ють при цінах, вищих за рівноважну, будуть спонукати конкурую-чих один з одним продавців знижувати ціни, щоб позбавитись від надлишкових запасів. Падаючі ціни будуть: 1) підказувати фірмам, що необхідно скоротити ресурси, витрачені на виробництво даної продукції та 2) залучать на ринок додаткових споживачів.

Надлишковий попит, або дефіцит, супроводжуючий ціни, нижчі за ціну рівноваги, свідчить про те, що покупцям необхідно платити більш високу ціну, щоб не залишитись без блага. Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об'єктивні економічні від-осини товарного виробництва. З розвитком суспільної організації товарного виробництва і змінами в системі господарювання змінюються конкретні способи мікро- і макроекономічного регулювання попиту і пропозиції. Незмінним залишається загальноекономічний зміст цих категорій ринкової економіки. Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись

під впливом ряду факторів. Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва], що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідними суб'єктами - продавцями. Еволюція товарного виробництва і розвиток суспільного поділу праці зумовили переміщення функції реалізації товарів та послуг на ринку від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан

пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва. Розбіжність у кількісній визначеності виробництва певних продуктів чи послуг та пропозиції їх може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструктури, що відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку (транспорт, зв'язок, заготівля). Іншою причиною можуть бути технологічні та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності споживчих якостей вироблюваної продукції чи послуг існуючому попиту. Співвідношення попиту і пропозиції залежно від рівня аналізу характеризує макро- чи мікроекономічні процеси. На макроекономічному рівні розглядається співвідношення сукупних попиту та пропозиції, які є характеристиками суспільного процесу відтворення в цілому. Мікроекономічною характеристикою є співвідношення ринкового попиту та ринкової пропозиції.

26. Ступінь концентрації ринку та індекс Герфіндаля.

Концентрація ринку — це ступінь домінування на ринку однієї або кількох великих фірм. Для виміру ступеня концентрації ринку використовують кілька показників. Найвідомішими серед них є коефіцієнт концентрації та індекс Герфіндаля.

Коефіцієнт концентрації показує відсоткову частку всіх продажів, яку обчислюють для певної кількості фірм. Найчастіше використовують коефіцієнт кон­центрації чотирьох найбільших фірм, що ілюструє рівень конкурентності галузі Його визначають як відношення обсягів продажу чотирьох найбільших фірм де загального обсягу продажу галузі. Однак обчислений таким способом коефіцієнт (рівень конкурентності) є не зовсім точним. Він не враховує відмінностей між галузями, де одна фірма домінує на ринку, і тими, де чотири чи декілька великих фірм ділять його більш-менш порівну. Усунути цей недолік дає змогу метод обчислення ринкової концентрації за допомогою індексу Герфіндаля.

Індекс ринкової концентрації Герфіндаля обчислюють через піднесення до квадрата відсоткової частки кожної з фірм та сумування отриманих результатів.

Зі збільшенням концентрації індекс Герфіндаля також зростає, досягаючи максимальної величини 10 000 для монополії. Оскільки галузь, у якій діє 100 рівноправних фірм, буде мати Н= 100, то в галузі з 10 рівноправними фірмами Н ста новить 1000; а якщо ринок ділять між собою усього п'ять рівноправних компанії то індекс Герфіндаля буде дорівнювати 2000 і далі, тобто чим більша величина Н тим менш конкурентною є галузь.

Однак слід зауважити, що показники концентрації ринку мають певні недоліки.

По-перше, ступінь концентрації відображає стан галузей національної економіки, тим часом як ринки продуктів сильно локалізовані через високі транспортні витрати.

По-друге, визначення галузей певною мірою неточні, тому треба пам'ятати про міжгалузеву конкуренцію між тими чи іншими продуктами.

По-третє, відомості, що стосуються ступеня ринкової концентрації, не враховують серйозної конкуренції з боку іноземних фірм. Так, у США на чотири компанії припадає 90% виробництва автомобілів. Однак тут не береться до уваги, що третина куплених автомобілів є імпортними.

Основні причини концентрації окремих ринків, тобто існування олігополії.

Ефект масштабу. Раніше було з'ясовано, що додатний ефект масштабу виникає тоді, коли довгострокові середні витрати фірми зменшуються відповідно до збільшення випуску продукції, тобто ефективність вимагає, щоб виробничі потужності кожної фірми охоплювали велику частку сукупного ринку. Вигідне розширення до більших розмірів підприємств неминуче буде здійснюватися за рахунок конкурентів.

Реалізація ефекту масштабу деякими фірмами передбачає, що кількість конкуруючих виробників зменшується внаслідок банкрутств або об'єднань.

Бар'єри для входження у галузь. Ще однією причиною галузевої концентрації окремих виробництв є наявність перешкод, або бар'єрів для вступу на ринок нових фірм. Цими бар'єрами вважаються будь-які обставини, що перешкоджають новій фірмі вільно конкурувати з компаніями, які існують певний час у галузі.

Ефект злиття. Існування олігопольних галузей можна пояснити також прагненням фірм до об'єднання або до злиття. До цього можуть спонукати різні причини. Однією з них є об'єднання двох або більшої кількості фірм-конкурентів, що дає їм можливість досягти достатнього ефекту масштабу. Другою причиною доб­ровільних чи примусових об'єднань є досягнення фірмами внаслідок злиття здат­ності контролювати ринок і ціну своєї продукції. Збільшення розміру фірми дає їй перевагу "великого покупця", тобто дає змогу вимагати від постачальників ре­сурсів нижчих цін на їхню продукцію.

Незалежно від способу виникнення та розвитку олігополії її ознакою є конкуренція серед невеликої кількості фірм.

27. Сутність та основні форми монопольних об’єднань. Показники монопольної влади на ринку. Індекс Лернера

Існує багато форм монополістичних об'єднань. Найпростіші з них - це конвенції, корнери, пули, ринги. Це короткочасні угоди про ціни. Такі угоди мають тимчасовий характер, вони розпадаються при зміні умов на ринку. Вищими, основними формами монополістичних об'єднань є картелі, синдикати, трести і концерни. На початку XX ст. такі об'єднання капіталістів дістали найбільшого поширення.

Картель (від франц. - “союз”) - це така форма монополістичного об'єднання, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а також виробничу і комерційну самостійність. Це означає що виробництво і збут продукції кожне підприємство, яке входить до картелю, здійснює самостійно. Учасники картелі складають угоди про регулювання об'ємів виробництва, умов збуту продукції (розподіл ринків збуту), визначають єдині монопольно високі ціни, обмін патентів на нову техніку, найм робочої сили з метою вилучення монополістичного прибутку. Оскільки кожне підприємство, як було сказане вище, здійснювало виробництво і збут продукції самостійно, було зобов'язане продавати свої товари по єдиній, встановленій картельною угодою, ціні. Звичайно, така угода передбачала і поділ ринку: встановлювалося де тому чи іншому учаснику картелю дозволяється збувати свою продукцію. Іноді картельна угода встановлювала для кожного підприємства частку (квоту) його участі у виробництві чи в обсязі продажу. Відповідно до цієї квоти (норми) кожен з учасників картелю не повинен перевищувати обсяг виробництва і збуту. За порушення накладався штраф, який ішов у загальну касу. Встановлювалася також так звана картельна ціна - різновид монопольної ціни, яка встановлювалася з метою знищення конкурентів та забезпечення умов для отримання монопольного прибутку. Картельна ціна була корисна для розвитку монополій. Важливим для кожного учасника картелі було те, що вони зберігали свою виробничу і комерційну самостійність.

Картелі були розповсюджені досить широко в Німеччині, складалися навіть міжнародні картелі. Це такі союзи монополій різних країн, між якими також складалися угоди про розподіл ринків збуту, джерел сировини, встановлення монопольних цін, використання патентів. Як правило, такі міжнародні картелі існували в рамках однієї галузі. На сучасному етапі картелі існують у формі патентних пулів, ліцензійних договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних розробок тощо.

Синдикат (від грец. - “згода”) - це така форма монополістичного об'єднання, де розподіл замовлень, закупки сировини та реалізація виробленої продукції здійснювався через єдину збутову контору або інший аналогічний орган. Наприклад, в дореволюційній Росії такими конторами були “Продамет”, “Продуголь”, “Сахарний синдикат”. Синдикат зв'язував підприємства, що увійшли до нього, тісніше. Ці об'єднання підприємств виробляли, як правило, масову однотипну продукцію. Кожне окреме підприємство в ньому не продавало своєї продукції самостійно, а здавало її синдикату, який здійснював збут через свою контору. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі у сфері виробництва, так, наприклад, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

Трест (від англ. - “довіра”) - це такий вид монополій, де учасники втрачають не тільки комерційну, а й виробничу і навіть юридичну самостійність, підкоряючись єдиному контролю. Хоча трести є найбільш тіснішою формою об'єднання, кожне з підприємств окремо вже не могло вирішувати, що і як виробляти. Вони не могли вести справи і укладати угоди на свій страх і ризик. Ними управляв і від їх імені вів усі справи трест. Реальна влада в тресті сконцентровувалася в руках правління або головної компанії. Кожний з власників підприємств отримує певну кількість акцій у відповідності з величиною вкладеного капіталу, тим самим отримує право на участь в правлінні та на відповідну частину прибутку - дивіденди. Як правило, трести об'єднують однорідні підприємства. Вони виникли у США в останній третині XIX ст. Першим трестом вважається утворена Дж.Д. Рокфеллером нафтова компанія "Стандарт ойл" (1879). Поширення трестів у Європі почалося після першої світової війни.

Концерн (від англ. - “підприємство, фірма”). Це об'єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство - холдинг. Ця форма монополістичних об'єднань найбільш розповсюджена. Для концерна характерна децентралізована система управління підприємствами (по основним групам продукції або регіонам), великий об'єм внутрішньо-фірмових постачань; централізованими в ньому являються, як правило, капіталовкладення та фінанси. Охоплюючи найрізноманітніші підприємства, концерни відображають потребу розвитку продуктивних сил, які диктують необхідність комбінування, а також прагнення до диверсифікації. Диверсифікація - нове явище в економіці розвинутих країн світу, яке почало розвиватися з середини 50-х рр. XX ст. Сутність її полягає в проникненні великих фірм у галузі, що не мають прямого виробничого зв'язку з основною галуззю їхньої діяльності. Мотивами, які спонукають монополію до диверсифікації є:

а) прагнення пом'якшити проблему реалізації, послабити залежність від кон'юнктури ринку в зв'язку з падінням попиту на той чи інший вид продукції;

б) прагнення пом'якшити наслідки економічних криз.

Як приклад сучасних концернів можна навести американський концерн “General motors” або “Ford motor”, американську фірму “International business machines”, яка випускає три чверті вироблюваних у капіталістичному світі електронно-обчислюваних машин, або концерн Круппа в Західній Німеччині, до складу якого входять металургійні, машинобудівні і електротехнічні підприємства, торговельні фірми і транспортні компанії, банки. На чолі концерну стоїть звичайно якесь одне найбільше підприємство (чи банк), що здійснює фінансове керівництво усіма підприємствами концерну

В міру розростання концерни утворюють конгломерати, велетенські промислові комплекси. Конгломерат (від лат. “зібраний”) - це одна з форм монополії, в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різнорідні неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної діяльності управління ними централізоване. Структура конгломератних об'єднань нестійка: вони можуть розпадатись або утворювати концерн. Відома класична копія - об'єднання - американський “ІТТ” (Інтернешнл телефоун енд телеграф), яке виробляє телекомунікаційне устаткування, комплектуючі деталі для автомобілів. Сюди входять деревообробні підприємства, готелі тощо.

Останнього часу розвинулася така форма монополістичних об'єднань, як консорціуми. Консорціум - це вже об'єднання не окремих підприємств, а монополій. Іноді об'єднуються монополії різних країн для проведення якоїсь фінансової операції, наприклад для надання позички якій-небудь країні. Консорціум може створюватися і для розмежовування інтересів монополій, які конкурують, в галузі добування та збуту певного товару, наприклад, нафти. Можна сказати, що консорціуми є своєрідними “картелями монополій”. Їх особливо часто створюють для спільного хазяйнування у країнах, що розвиваються.

Для вимірювання ступеня монопольної влади в економічній те-орії використовується індекс Лернера, який він запропонував у 1934 році.

В умовах чистої конкуренції ціна дорівнює граничним витратам і граничному доходу: P — MC — MR, що дозволяє максимізувати прибуток. Для монополії ціна перевищує граничні витрати P > MC. Монопольна влада вимірюється величиною L, на яку ці-на перевищує граничні витрати:

P-MC;L; P.

Коефіцієнт L змінюється в межах від 0 до 1. Чим більший роз-рив між P і MC, тим більший ступінь монопольної влади. При до-сконалій конкуренції, коли P — MC, індекс Лернера буде дорівню-вати 0.

Сучасні ринкові структури більш точно можна було б характе-ризувати терміном олігополія (тобто небагато продавців). Це тип ринку, коли кілька великих фірм захоплюють виробництво і збут основної маси продукції.

28. Функція корисності. Гранична корисність. Закон спадаючої корисності. Закон зростання загальної корисності.

Функція корисності – співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем корисності:

(Формула)(1)

де U – корисність;

Q – обсяги відповідних споживчих товарів.

Якщо споживач формує свій вибір за рахунок двох товарів (X та Y), тоді функцію корисності можна подати у спрощеному вигляді:

(Формула)(2)

Якщо, наприклад, споживання формується за рахунок товару X і товару Y, то можна знайти такі їх набори, що мають однакову корисність для споживача. Графічне зображення цих наборів є кривою байдужості.

Крива байдужості (для певного споживача) – це всі ті комбінації товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення.

Гранична корисність (МU) - приріст задоволення, який отримує людина при споживанні кожної наступної одиниці товару.

Закон спадної граничної корисності: - при збільшенні обсягів споживання товару, кожна нова його кількість буде давати менше задоволення, ніж попередня. Максимальне задоволення загальною корисністю досягається в точці А, при цьому гранична корисність дорівнює нулю. Якщо при споживанні кожної наступної одиниці економічного блага гранична корисність є від'ємною величиною, то загальна корисність при цьому зменшується.

29. Часткова та загальна ринкова рівновага. Павутиноподібна модель рівноваги.

Часткова рівновага - це ситуація рівноваги, що виникає на кожному окремому ринку продукту чи ресурсу [3. Вона утворюється через рівноважні ціни й обсяги виробництва на різноманітних специфічних ринках, які є складовими частинами загальної ринкової системи. Аналіз часткової рівноваги (приміром, ринок комп'ютерів) не враховує умови, що діють в інших сферах і галузях економіки, припускає їх незмінними.

Загальна рівновага - це така ситуація, за якої всі різноманітні ринки одночасно знаходяться у стані рівноваги, тобто ціни і випуски продукції на них не змінюються [32, с. 125]. При аналізі загальної рівноваги економічна система розглядається в цілому і досліджується одночасне визначення цін і кількості всіх товарів і послуг всередині економічної системи.

Часткова рівновага може виникати під впливом багатьох нецінових чинників як з боку попиту, так і пропозиції.

Павутиноподібна модель є динамічною моделлю механізму встановлення ринкової рівноваги (Мал. 3.12.). Припустимо, що у початковому періоді виробники вирішили виробляти ринковий обсяг продукції. На ринку, згідно з кривою попиту, встановлюється ціна. У наступному періоді виробники, орієнтуючись на ціну попереднього періоду, піднімуться по своїй кривій пропонування і вироблять обсяг, що спричинить зниження ціни до рівня. У третьому періоді згідно з ціновим очікуванням виробників, обсяг випуску знизиться до рівня і т.д.

Модель одержала свою назву завдяки графічному зображенню процесів

пристосування, що нагадує павутиння. Ціна і обсяги на ринку коливаються від періоду до періоду і зрештою досягають рівноважного значення (точка Е). Ця модель справедлива для випадку стрімкої кривої пропонування і похилої кривої попиту. В протилежному випадку коливання цін набуватимуть все більшої амплітуди, з рештою призведе до руйнації ринку. У випадку однакових нахилів кривих попиту і пропонування матимуть місце коливання цін і обсягів навколо точки рівноваги, проте встановлення рівноваги буде неможливим. Якби виробники визначали насамперед не обсяги, а ціну реалізації, павутиння плелося не за годинниковою стрілкою, як це показано на малюнку, а проти неї (Мал.3.13)

У реальному житті кількість куплених товарів завжди дорівнює кількості проданих за будь-якої ціни, але це не означає, що ринок перебуває у рівновазі за будь-якого рівня ціни. Наприклад, коли ціна низька, покупці хотіли б купити багато, але продавці продають значно менше, тому обсяг купівлі продажу буде дорівнювати обсягу пропонування.

Ринковий механізм є самодостатнім, саморегульованим. Відновлення ринкової рівноваги відбувається автоматично, без будь-якого зовнішнього для системи втручання. Разом з тим, в реальному житті у функціонування ринкового механізму іноді втручається держава або інші інституції, що спричиняє подібне описаному відхилення цін від рівноважного рівня.

30. Ефект доходу та ефект заміщення.

Якщо ціна товару X змінюється, то можливості споживача придбати різні набори товарів теж змінюються. З одного боку, зниження цін на товар X робить його привабливішим для споживача, оскільки він стає дешевшим щодо товарів-субститутів. З іншого боку, вивільнення коштів від здешевлення покупки товару X дає змогу людині збільшити споживання інших товарів. Таким чином, зростає реальний доход споживача, хоча його номінальний доход залишається попереднім.

Реакція споживача на таке зростання реального доходу значною мірою буде залежати від його ставлення до споживчих якостей товару. Щоб моделювати поведінку споживача, слід розмежовувати дію двох ефектів, які спостерігаються при зміні цін на один з товарів.