De fideicommissariis hereditatibvs

ПРО ФІДЕОКОМІСАРНИХ СПАДЩИНАХ

Nunc transeamus ad fideicommissa. et prius de hereditatibus fideicommissariis uideamus.

1. Sciendum itaque est omnia fideicommissa primis temporibus infirma esse, quia nemo inuitus cogebatur praestare id de quo rogatus erat: quibus enim non poterant hereditates uel legata relinquere, si relinquebant, fidei committebant eorum, qui capere ex testamento poterant: et ideo fideicommissa appellata sunt, quia nullo uinculo iuris, sed tantum pudore eorum qui rogabantur continebantur. postea primus diuus Augustus semel iterumque gratia personarum motus, uel quia per ipsius salutem rogatus quis diceretur, aut ob insignem quorundam perfidiam iussit consulibus auctoritatem suam interponere. quod quia iustum uidebatur et populare erat, paulatim conuersum est in adsiduam iurisdictionem: tantusque fauor eorum factus est, ut paulatim etiam praetor proprius crearetur, qui fideicommissis ius diceret, quern fideicommissarium appellabant.

2. In primis igitur sciendum est opus esse, ut aliquis recto iure testamento heres instituatur eiusque fidei committatur, ut earn hereditatem alii restituat: alioquin inutile est testamentum, in quo nemo heres instituitur. cum igitur aliquis scripserit: Lucius Titius heres esto, poterit adicere: rogo te, Luci Titi, ut, cum primum possis hereditatem meam adire, earn Gaio Seio reddas restituas. potest autem quisque et de parte restituenda heredem rogare: et liberum est uel pure uel sub condicione relinquere fideicomniissum uel ex die certo.

3. Restituta autem hereditate is quidem qui restituit nihilo minus heres permanet: is uero qui recipit hereditatem aliquando heredis aliquando legatarii loco habebatur.

ТЕРМІНИ (ВИЗНАЧЕННЯ ТА КОМЕНТАР)

TERMINI (DEFINITIO ET COMMENTARIUM)

1. Legata — заповідальне відмовлення (відоме ще древньому цивільному праву). Легат міг бути встановлений тільки в заповіті, при спадкуванні без заповіту він не застосовувався. Як і сам заповіт, легат був суворо формальним, порушення словесної формули, інших процедурних моментів призводило до його недійсності.

2. Fіdeicommissum — ще одна форма відмовлень, що виникла з різних неформальних прохань, доручень умираючого передати або зробити що-небудь на користь третьої особи (одержала юридичне закріплення в імператорський період). На відміну від легату, фідеикоміс міг бути покладений не тільки на спадкоємця за заповітом, але і спадкоємців за законом. Крім того, він міг бути встановлений до або після складання заповіту. Спеціальна форма фідеикоміса не була встановлена, і він міг виникнути внаслідок навіть кивка головою (nutu), але частіше для цього використовували codicillus – спеціальний лист на ім'я спадкоємця.

3. Fideicommissum hereditatis — спадщина, яку можна було передати за допомогою фідеикоміса. При цьому всі права й обов'язки спадкодавця переходили до фідеикомісарія, а фідуціарій зберігав лише найменування спадкоємця. (quarta).

4. Lex Falcidia – закон про виділення необхідної частини спадщини (1/4 від того, що повино бути віділено) у випадку, коли спадщина ділиться по закону.

5. Мortis causa donatio – схоже на заповідальне відмовлення, що представляє собою дарування у випадку, якщо дарувальник вмирає раніше того, кому він щось вирішив подарувати. Такий договір виконувався тільки після смерті дарувальника.

6. Mortis causa capio – особливий випадок передачі чого-небудь зі спадщини особі, що не є спадкоємцем, у тому випадку, коли спадкоємець у заповіті називався тільки за умови, що він передасть щось визначеній особі. Стати спадкоємцем можна було, лише виконавши це розпорядження.

7. Сausa Curiana – справа Курия. Суть її в наступному. У заповіті було сказано: «Якщо народиться син і вмре до досягнення повноліття, то нехай моїм спадкоємцем буде Курій». Однак син не народився взагалі. На спадщину претендували Курій і спадкоємці за законом, що заперечували права останнього. В інтересах спадкоємців за законом у процесі виступив знаменитий юрист старої школи – Квінт Муцій Сцевола, який сказав, що необхідно дотримувати консервативних принципів у цивільному праві, а не займатися пошуками уявляємої волі спадкодавця. Ним було запропоновано прийняти таке рішення: Курій повинен був стати спадкоємцем у випадку смерті postum'a – спадкодавця. Син не народився взагалі — Курій не може бути спадкоємцем.

Відомий оратор Крас, що захищав інтереси Курія, навпаки, пропонував враховувати не букву, а суть заповіту: спадкодавець хотів, щоб спадкоємцем був якщо не postumus, то Курій. Postum'a нема, – виходить, спадкоємцем повинен бути Курій. Його позиція (вона полягала в тому, що справедливість вимагає, щоб насамперед керувались суттю, а не лише заповітними словами) була підтримана спочатку Цицероном, а пізніше і Папініааном, який вважав, що «в умовах заповітів необхідно приймати до уваги в більшій мірі волю, ніж слова».