Трудові ресурси Причорноморського економічного районута їх використанняу 2000 р

На сучасному етапі в Причорноморському регіоні спостеріга­ється від'ємний приріст населення. У 2000 р. в жодній з областей, що входять до економічного району, не спостерігалося приросту населення і за рахунок міграції. Лише в Севастополі кількість при­булих перевищує кількість вибулих як по міждержавній (0,2), так і по міжрегіональній міграції (1,3). Найбільші обсяги міграції харак­терні для АР Крим. З 1989 р. до Криму повертаються депортовані у 1944 р. народи. Важливим питанням, яке потребує вирішення на загальнодержавному рівні, є репатріація народів Криму та пробле­ма фінансування, надання земельних ділянок, організація нових робочих місць, будівництво житла, соціальна підтримка.

Розселення. Регіональна система розселення представлена 55 містами і 137 селищами міського типу, 3687 сільськими населе­ними пунктами. У районі переважають малі і середні міста.

Кількість міст людністю понад 100 тис. чол. — 7; 50—100 тис. чол. — 7; до 50 тис. чол. — 41. У системі сільського розселення переважають села людністю до 500 чол. Найбільша кількість ве­ликих міст розташована в Республіці Крим, а великих сіл — в Одеській області. Серед найбільших міст: Одеса — 1002 тис. чол., Миколаїв — 503 тис, Херсон — 350 тис, Севастополь — 347 тис, Сімферополь — 337 тис. чол.

Науково-технічний потенціал. Причорноморський регіон має досить потужний науково-технічний потенціал. На його території зосереджено 15,1 % науково-дослідних і проектно-конструкторсь­ких організацій України. Важливу роль у галузі досліджень і роз­робок відіграє науковий міжгалузевий комплекс Причорномор­ського району, який розвивається у тісному зв'язку з господарст­вом економічного району.

Спеціалізація науково-дослідних інститутів і вищих навчальних закладів відповідає господарському профілю регіону. У районі функ­ціонують: морський гідрофізичний інститут (з філією в Одесі), Ін­ститут біології південних морів з філіями в Одесі та Феодосії і музе-єм-акваріумом у Севастополі, Азовсько-Чорноморський інститут рибного господарства і океанографії (Керч), які вивчають проблеми моря, Одеський НДІ курортології, Євпаторійський НДІ курортології і фізіотерапії, Інститут фізичних методів лікування і медичної клі­матології (Ялта), що вивчають питання санаторно-курортного ліку­вання, науковий центр проблем моделювання в екології та рекреа­ційної географії (Сімферополь), Одеський інститут виноградарства і виноробства та Інститут виноградарства і виноробства «Магарач» (поблизу Ялти). У Сімферополі працює інститут ефіроолійних куль­тур. Нікітський ботанічний сад є найбільшим в Україні селекційним центром серед сільськогосподарських і декоративних рослин. Оде­ський селекційно-генетичний інститут займається виведенням но­вих рослин. Український інститут зрошувального землеробства тіс­но співпрацює з селекційним центром з рослинництва в умовах зро­шення (Херсонська область). Український НДІ степових районів «Асканія Нова» працює над виведенням нових високопродуктивних порід овець і свиней, пристосованих до посушливих степових умов. В Одеському вищому інженерно-морському училищі та Інституті інженерів морського флоту, Миколаївському кораблебудівному ін­ституті, військово-морських вищих навчальних закладах Севасто­поля займаються проблемами флоту та його експлуатації.

Виробничий потенціал. Великий вплив на подальший розви­ток виробництва в Причорноморському економічному районі має підвищення його ефективності, покращання структури з ураху­ванням сучасних тенденцій розвитку, науково-технічного про­гресу, масштаб і характер відтворення основних фондів.

У структурі основних фондів району виробничі і невиробничі фонди становлять відповідно 60,6 та 39,4%, в Україні — 63,1 і 36,9 %. Провідне місце належить промисловості (32,7 %). Питома вага основних виробничих фондів у сільському господарстві, тран­спорті та зв'язку значно вища, ніж в Україні, що пов'язано з до­сить високим рівнем розвитку сільського господарства в районі. У будівництві, торгівлі, громадському харчуванні цей показник не суттєво відрізняється від загальнодержавного в цій галузі.

Найбільшу питому вагу в структурі основних невиробничих фондів має житлове господарство (43,7 %); на другому місці — комунальне господарство і побутове обслуговування населення, питома вага яких трохи вища, ніж в Україні; далі йдуть галузі охорони здоров'я, фізкультури, соціального забезпечення та нау­кового обслуговування.

За період 1991—2000 pp. відмічається тенденція зменшення ак­тивної частини основних фондів, зростання фізичного і морального зносу основних фондів, збереження низького рівня їх відновлення.