Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості

Трудоресурсна ситуація характеризує рівень забезпечення ресурсами праці сфери матеріального і нематеріального вироб­ництва певної території. Вона залежить від чисельності і дина­міки трудових ресурсів, кількості робочих місць, структури гос­подарства, ефективності використання робочої сили і робочих місць. Залежно від рівня забезпеченості трудовими ресурсами розрізняють трудодефіцитні території, трудонадлишкові та тру-дорівноважні.

Трудодефіцитні території характеризуються нестачею тру­дових ресурсів внаслідок інтенсивного природного скорочення чи його міграційного відливу. Трудонадлишковими є території, яким властиво переважання чисельності трудових ресурсів над кількістю існуючих робочих місць. Трудорівноважною назива­ється ситуація, коли спостерігається кількісна і якісна відповід­ність між наявними трудовими ресурсами і робочими місцями. Трудорівноважна ситуація — це по суті ідеальний стан збалансо­ваності трудових ресурсів і робочих місць. Вона може виникнути на певній обмеженій території, але, як правило, тривалий час не зберігається, оскільки зміни в попиті на робочу силу, та її пропо­зиції мають динамічний характер. До такої ситуації необхідно постійно прагнути через регулювання потоків робочої сили, створення нових робочих місць у пріоритетних сферах господа-

рювання, структурні перетворення у галузях економіки, їх модер­нізацію тощо.

За сучасної соціально-економічної ситуації характерною озна­кою територіального розвитку є трудонадлишковість. Це пов'я­зано з кризовими явищами в економіці, внаслідок чого утри­мується низький рівень попиту на робочу силу, недостатньо за­вантажені виробничі потужності, існує приховане і зареєстроване безробіття. Історично склалося так, що ще за радянських часів і дотепер чітко виражені ознаки трудонадлишковості мають захід­ні області України. Однак ця надлишковість має відносний харак­тер, тобто вона свідчить не про зайву робочу силу, а про недос­татню місткість сфери докладання праці, нестачу робочих місць для бажаючих працювати.

Важливою якісною характеристикою трудозабезпеченості є питома вага працездатного населення у працездатному віці в складі трудових ресурсів. У 2000 р. в цілому по Україні цей показ­ник становив 91,5 %. Найвищими значення цього показника були у Волинській, Луганській, Черкаській областях; найнижчими — в Івано-Франківській, Львівській, Хмельницькій, Чернігівській об­ластях. Протягом 1996 — 2000 pp. чисельність працездатного на­селення у працездатному віці скоротилася на 186,1 тис. чол., од­нак питома вага цієї категорії у складі трудових ресурсів зали­шилась майже незмінною.

Негативною тенденцією є поступове збільшення у складі трудових ресурсів питомої ваги осіб у віці, старшому за праце­здатний. Це пов'язано з процесом постаріння нації — з одного боку, а з другого — з низьким рівнем соціального забезпечен­ня осіб, що вийшли за межі працездатного віку і вимушені працювати в галузях народного господарства. На кінець 2000 р. в Україні чисельність працівників передпенсійного віку (остан­нє предпенсійне п'ятиріччя), зайнятих у галузях економіки, становила 10,2 %; працюючих пенсіонерів — 13,8 % облікової чисельності працівників. Високою питомою вагою осіб пра­цездатного віку вирізняються такі галузі: наука і наукове об­слуговування (14,2 %); геологія і розвідка надр, геодезична і гідрометеорологічна служба (12,0 %); сільське господарство (11,4 %); зв'язок (11,0 %). Крім зазначених галузей, високою є частка працюючих пенсіонерів у промисловості, будівницт­ві, мистецтві. У територіальному розрізі за цим показником ви­різняються Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Терно­пільська, Одеська, Вінницька області, АР Крим, міста Київ і Севастополь.

За останні роки в Україні інтенсивно відбувається процес пе­рерозподілу трудових ресурсів між секторами економіки. Висо­кими темпами зростає зайнятість у недержавному секторі еконо­міки, зокрема, в малих і середніх підприємницьких структурах, які надають перевагу залученню висококваліфікованої робочої сили молодших вікових груп, У 2000 р. на державну форму влас­ності припадало 34,4 % зайнятих, колективну — 36,1 %, приват­ну — 29,5 %. Найвища частка зайнятих у державному секторі економіки (понад 90 %) зберігається в охороні здоров'я, освіті, культурі, мистецтві, науці, апараті органів державного та госпо­дарського управління; найнижча — у сільському та лісовому го­сподарстві (6,0 %), торгівлі, громадському харчуванні, матеріаль­но-технічному постачанні, збуті (близько 14,0 %). Протягом 1996 — 2000 pp. найвищими темпами зайнятість у недержавному секторі економіці зростала у Львівській, Тернопільській, Волинській, Сум­ській областях та у місті Києві.

Регіони України істотно різняться за територіально-галузе­вими характеристиками розподілу трудових ресурсів. За чисель­ністю зайнятих у промисловості вирізняються Донецький регіон (38,4 % трудових ресурсів), Придніпровський (30,2 %) Східний регіон (25 %). У Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій об­ластях на промисловість припадає понад 50 % зайнятих у матері­альному виробництві. Найвища зайнятість трудових ресурсів у сільському господарстві спостерігається у Подільському (34,3 % трудових ресурсів) та Поліському (29,4 %) регіонах. Високий рі­вень зайнятості населення у сфері нематеріального виробництва склався у рекреаційних регіонах: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30 %.

Сьогодні несприятлива трудоресурсна ситуація склалася у західних областях України, монопрофільних містах Донбасу та Придніпров'я, шахтарських регіонах. Зокрема, в Україні у 1997—1999 р. було створено лише 226,8 тис. робочих місць, у 2000 р. — 133,5 тис, що є мізерним показником порівняно з загальними потребами сьогодення. Не виконуються завдання щодо створення додаткових робочих місць у шахтарських ре­гіонах (було створено лише 1,4 тис. одиниць протягом 1997— 1999 pp. замість 20,2 тис. запланованих). На територіях, де не вирішується проблема працевлаштування населення в реаль­ному секторі економіки, інтенсивно поширюються натуральні форми ведення господарства. Це регресивний відносно ринко­вих перетворень процес.