Джерела адміністративного права

Джерела адміністративного права – це правові форми виразу адміністративних норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності.

В юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму виразу його норм. Відомо, що за своїм змістом адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру.

Таким чином, джерело адміністративного права — це акт правотворчості органів державної влади, що складається з адміністративно-правових норм або навіть одного правила поведінки і регулює виконавчо-розпорядчу діяльність. Якщо акт охоплює поряд з нормами адміністративного права норми інших галузей права (фінансового, цивільного та ін.), то для адміністративного права він буде джерелом лише у частині, котра як би наповнена адміністративно-правовим змістом[1].

Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших за своїми особливостями, які зумовлені цільовою спрямованістю і змістом норм, що його складають, їх юридичною силою, масштабом функціонування (дії). Джерело може бути загальної та локальної дії, обов'язковим до виконання усіма органами управління і об'єктами, незалежно від підпорядкованості, або лише тільки підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, який видав акт. До системи джерел адміністративного права включені нормативні акти, які діють у межах України, а також такі, що регулюють роботу українських установ за кордоном. Стосовно адміністративно-територіального устрою республіки можуть існувати джерела, які діють у межах області, міста, району тощо.

Специфіка джерел адміністративного права визначається також їх співпорядкуванням, яке у свою чергу відображує дію принципу централізму, складовою частиною якого є положення про обов'язковість рішень вищих органів для нижчих. Співпорядкування джерел виражається у наступному: а) всі вони ґрунтуються на нормах Конституції і законів України, які мають вищу юридичну силу; б) джерела — нормативні акти органів виконавчої влади усіх ланок слугують юридичною базою для джерел — нормативних актів, які приймаються нижчими органами виконавчої влади; в) джерела — нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються більшим масштабом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів; г) джерела — нормативні акти галузевого (відомчого) характеру ґрунтуються на джерелах загального характеру.

З огляду на різноманітність джерел адміністративного права їх доцільно розділити на такі види.

Особливе місце у системі джерел адміністративного права посідають нормативні акти, які регулюють адміністративну відповідальність. Це — КпАП, законодавчі акти України. Ці акти в комплексі спрямовані на охорону державного і громадського порядку, державного і колективного майна, прав і свобод громадян, встановленого порядку управління, а також прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій. Їх реалізація забезпечує зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

У системі джерел адміністративного права провідну роль відіграє Конституція України, яка є Основним Законом Української держави. В Конституції України визначаються система органів виконавчої влади, їх найважливіші повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Конституційні положення встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, закріплюють участь об'єднань громадян і трудових колективів в управлінні державними і громадськими справами, обов'язки і відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності і дисципліни в державному управлінні.

Проте роль Конституції України як першорядного джерела адміністративного права не може бути зведена лише до прямого регулювання основних питань управлінської діяльності. Деякі конституційні норми передбачають видання окремих законів — джерел адміністративного права. Крім того, багато положень конкретизуються у чинному законодавстві — різних законодавчих актах, актах Президента України, нормативних постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах і інструкціях міністерств та інших актах управлінського характеру.

Отже, значення Конституції України як провідного джерела адміністративного права полягає у тому, що вона слугує базою для появи інших джерел адміністративного права, закріплює основні принципи здійснення виконавчої влади, права, свободи, обов'язки громадян, їх об'єднань, встановлює статус органів, що здійснюють управлінські функції.

5. Адміністративно-правові відносини.
Адміністративно-правові відносини - це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, що складаються в сфері діяльності виконавчої влади.
Адміністративно-правові відносини являють собою різновид правових відносин, різноманітних за своїм характером, юридичному змісту, по їхніх учасниках. Їм властиві всі основні ознаки будь-яких правовідносин

Однак, варто виділити деякі особливості, що доповнюють цю загальну характеристику і здатні бути основою для обмеження адміністративно-правових відносин від інших видів правовідносин.

Із наведеної таблиці видно, що перш за все, це відмінність від інших правовідносин полягає в суб’єктивному складі. Також до таких особливостей відносяться:

Підводячи підсумок вищевказаному, можна дати відповідне поняття адміністративного правовідносини, як урегульоване адміністративно-правовою нормою управлінське громадське ставлення, у якому сторони виступають як носії взаємних прав і обов'язків, встановлених і гарантованих адміністративно-правовою нормою.
Адміністративно-правові відносини безпосередньо пов'язані з практичною реалізацією завдань, функцій і повноважень виконавчої влади в процесі державно-управлінської діяльності. Ця їхня особливість накладає певний відбиток на поводження будь-яких учасників такого роду правових відносин; їх обов'язки і права неодмінно зв'язані з практичною реалізацією виконавчої влади в центрі і на місцях. Інтереси іншого роду, небайдужі для держави і суспільства, забезпечуються, якщо в них мається чітко виражена специфіка, у рамках інших правовідносин. Тому, визначальна риса адміністративно-правових відносин полягає в тому, що вони складаються переважно в особливій сфері державного і суспільного життя - у сфері державного управління.
Варто відзначити також, що адміністративні правовідносини характеризуються певним суб'єктом. Завжди однієї зі сторін є офіційний чи повноважний суб'єкт виконавчої влади (у широкому змісті державного управління).
Інакше кажучи, незважаючи на те, що в адміністративно-правових відносинах практично можуть брати участь різні сторони, у них завжди мається обов'язкова сторона, без якої такого роду відносини не виникають. Така ознака спостерігається в адміністративних відносинах як пряма дія владної природи державно-управлінської діяльності. Наприклад, громадянин не може виступати в подібній ролі, хоча і є потенційним учасником найрізноманітніших адміністративно-правових відносин.
Адміністративні правовідносини виникають з ініціативи кожної зі сторін. Однак згода або бажання другої сторони не є у всіх випадках обов'язковою умовою їхнього виникнення. Вони можуть виникати і всупереч бажанню другої сторони, її згоді. Ця ознака найбільшою мірою відрізняє їх від цивільно-правових відносин.
Як вказувалося вище адміністративно-правові відносини виникають у сфері державного управління. Однак не всякі суспільні відносини в сфері державного керування включається в коло відносин, що складають предмет адміністративного права. Усі правовідносини складаються з певних елементів: суб'єктів, об'єкта і змісту правовідносини.
У змісті адміністративного правовідносини розрізняються дві сторони: матеріальна (поведінка суб'єктів) і юридична (суб'єктивні юридичні права та обов'язки). Безпосереднім об'єктом адміністративних правовідносин є вольове поводження людини, його діяння. Нормами адміністративного права точно визначається між якими суб'єктами повинні виникати правовідносини, які будуть права та обов'язки сторін. Так, відносини громадян, пов'язані з призовом на військову службу, одержанням прав на керування транспортними засобами, виникають при заздалегідь визначених обставинах, з певними органами виконавчої влади, при цьому права та обов'язки сторін чітко закріплені юридичними нормами. У визначений термін, за визначеною формою, визначеним адресатам організації, наприклад, повинні направляти статистичні дані, звіти, довідки.
Існуючі в адміністративно-правових відносинах права й інтереси можуть захищатися в судовому порядку, але такі випадки не є домінуючими. В основному ж права учасників таких відносин, суперечки між ними вирішуються в адміністративному порядку: суб'єктом управління, який був (є) стороною адміністративного правовідносини, вищестоящим чи іншим органом виконавчої влади. Суб'єкти виконавчої влади наділені правом вирішувати, а інші учасники відносин мають право оскаржити такі рішення.
Більш того, суб'єкти виконавчої влади в багатьох випадках наділені правом застосовувати найрізноманітніші заходи впливу до інших суб'єктів правовідносин.
Зокрема, вони можуть зажадати пояснень, дати вказівки, відмовити в проханні, не привласнити звання, використовувати засобу адміністративного, дисциплінарного примусу.

Саме виконавчі органи (посадові особи) наділяються повноваженнями по самостійному впливі на порушників вимог адміністративно-правових норм (дисциплінарна, адміністративна відповідальність). Самі суб'єкти керування також відповідають за порушення аналогічних вимог (наприклад, дисциплінарна відповідальність працівника апарату федеральної виконавчої влади перед Президентом чи Урядом Російської Федерації). Суб'єкта адміністративного правовідносини можна розглянути на основі кваліфікації адміністративних правовідносин на види. Залежно від особливостей учасників адміністративних відносин виділяються найбільш типові їхні види:
а) між несупідрядними суб'єктами виконавчої влади, що знаходяться на різному організаційно-правовому рівні (приміром, вищестоящі й органи нижчого підпорядкування);
б) між суб'єктами виконавчої влади, що знаходяться на однаковому організаційно-правовому рівні (наприклад, 2 міністерства, адміністрація 2 областей);
в) між суб'єктами виконавчої влади і перебувають у їхньому організаційному підпорядкуванні (віданні) державними об'єднаннями (корпорації, концерни тощо), підприємствами та установами;
г) між суб'єктами виконавчої влади і не знаходяться в їхньому організаційному підпорядкуванні державними об'єднаннями, підприємствами й установами (з питань фінансового контролю, адміністративного нагляду тощо);
д) між суб'єктами виконавчої влади і виконавчими органами системи місцевого самоврядування;
е) між суб'єктами виконавчої влади і недержавними господарськими і соціально-культурними об'єднаннями та підприємствами і установами (комерційні структури і т.п.);
ж) між суб'єктами виконавчої влади і громадськими об'єднаннями;
з) між суб'єктами виконавчої влади і громадянами.
У всіх перерахованих вище відносинах завжди бере участь той чи інший виконавчий орган.
Для будь-якого правовідносини характерні виникнення його унаслідок визначених юридичних фактів, виходячи з того, що під юридичними фактами розуміються дії або події, внаслідок яких відбувається виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Адміністративно-правові відносини виникають за наявності умов, передбачених адміністративно-правовими нормами.
Дії є результатом активного волевиявлення суб'єкта. За характером розрізняються правомірні і неправомірні дії.
Правомірні дії завжди відповідають вимогам адміністративно-правових норм. Як юридичні факти виступають правомірні дії громадян та інших суб'єктів адміністративно-правових відносин. Приміром, подача громадянином скарги спричиняє виникнення конкретного адміністративного правовідносини між їм і виконавчим органом (посадовою особою), якому скарга адресується.
Особливістю юридичних фактів по адміністративному праву є те, що основним видом правомірних дій служать правові акти суб'єктів виконавчої влади, що мають індивідуальний, тобто відноситься до конкретного адресата і справи, характер. Прямий їхній юридичний наслідок - виникнення, зміна або припинення адміністративно-правового відношення.
Наприклад, наказ про призначення на посаду спричиняє виникнення державно-службових відносин, що є різновидом адміністративно-правових.
Під неправомірними діями розуміються ті, які не відповідають вимогам адміністративно-правових норм, порушують їх. До таких відносяться адміністративні чи дисциплінарні провини, як найбільш характерні для сфери державного управління. Вони тягнуть за собою юрисдикційні правовідносини. До таких відносяться також бездіяльності (приклад, неприйняття службою внутрішніх справ необхідних заходів щодо забезпечення громадського порядку).