Співвідношення правової системи і системи права

Категорії «правова система» та «система права» часто не розрізняють, що є некоректним, оскільки при зовнішній подібності вони не є тотожними.

Система права — поняття структурно-інституціональне. Воно розкриває структуру побудови і взаємозв´язок інститутів та галузей права. Поняття «правова система» — більш широке. Воно поряд з інституціональною структурою права (системою права) охоплює низку компонентів правового життя суспільства, аналіз яких дозволяє побачити такі сторони й аспекти правового розвитку, що не можуть бути розкриті шляхом аналізу лише структури (системи) права. У понятті «правова система» на відміну від поняття «система права» відображається не стільки внутрішня узгодженість права, скільки автономність правової системи як самостійного соціального феномену.

До елементів правової системи суспільства належать такі складові частини:

— суб´єкти права — фізичні особи, юридичні особи, держава та інші соціальні утворення;

— правові норми та принципи;

— правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи; правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура;

— зв´язки між вказаними елементами, що визначають результат їхньої взаємодії — законність, правопорядок.

Найчастіше поняття «правова система» пов´язують з такими категоріями як «нація», «країна», «держава». Однак якщо раніше наголошували на зв´язку таких понять, як «правова система» та «держава» і визначали правову систему як сукупність юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини, то тепер правова система розглядають як категорію, що охоплює ширшу сферу відносин за участю більшої кількості учасників, де істотна роль відводиться не лише державі.

Національна правова система являє собою конкретно-історичну сукупність права (законодавства), юридичної практики і пануючої правової ідеології окремої країни, де вона охоплює всі правові явища: правотворчість, правову свідомість, діяльність з реалізації права, правову ідеологію. Вона є елементом конкретного суспільства і відображає його соціально-економічні, політичні, цивілізаційні особливості, будучи детермінованою історичними, географічними, культурними чинниками.

Отже, правова система — це не лише феномен, що містить у собі основні конструктивні елементи правового регулювання, вона також є частиною соціальної системи, що взаємодіє з економічною, політичною, моральною та іншими складовими останньої.

Суть цієї взаємодії полягає в тому, що, з одного боку, суспільні відносини в сферах політики, економіки, науки, культури, освіти тощо, є об´єктом регулювання та охорони правової системи. Але, з іншого, — й сама правова система формується, розвивається і функціонує під впливом цих відносин. Крім того, правова система взаємопов´язана з системою моралі, оскільки право має моральне обґрунтування, що знаходить своє вираження у свідомості людей, яка відображає їхнє ставлення до права.

З урахуванням сказаного національну правову систему можна визначити як зумовлену об´єктивними закономірностями (цивілізаційними, історичними, географічними тощо особливостями) розвитку певної спільноти людей (громади, суспільства, держави, етносу) сукупність взаємопов´язаних норм, правових інституцій ти юридичних явищ, що постійно відтворюються та використовуються людьми у процесі співжиття.

Отже, оскільки національна правова система є елементом конкретного суспільства та елементом соціальної системи держави, відображаючи їхні соціально-економічні, політичні, цивілізаційні особливості, то характеристика поняття правової системи має істотне значення для характеристики права тієї чи іншої конкретної країни. Тож можна визначити співвідношення понять «правова система Стародавнього Риму» і «система римського права», оскільки при деякій зовнішній подібності вони не є синонімами.