Юридична відповідальність за порушення трудової дисципліни

Трудова дисципліна виступає об'єктом ряду правопорушень, за які може наставати юридична відповідальність різних видів — адміністративна, кримінальна, дисциплінарна, матеріальна.

Ст. 41 КЗпАП передбачає відповідальність за порушення ви­мог законодавства про працю та про охорону праці; ухилення від участі в переговорах щодо укладення колективного догово­ру, угоди (ст. 41-1 КЗпАП), порушення чи невиконання колек­тивного договору, угоди (ст. 41-2 КЗпАП), ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод (ст. 41-3 КЗпАП), по­рушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних пра­вил і норм (ст. 42 КЗпАП) тощо.

Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відпо­відальність за ряд порушень трудових обов'язків посадовими особами. Зокрема, незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю карається штрафом до 50 неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років; ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, — караються штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців (ст. 172 КК України).

Стаття 173 КК України передбачає кримінальну відповідаль­ність за грубе порушення угоди про працю. Стаття містить нор­му, згідно з якою грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремими громадянами або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або при­мусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, — карають­ся штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або позбавленням права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю на строк до п'яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладе­но угоду щодо його роботи за межами України, — караються штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Стаття 174 КК України встановлює кримінальну відпові­дальність за примушування до участі у страйку або перешко­джання участі у страйку, а ст. 175 — за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.

Трудове право у своїй структурі передбачає два види відпові­дальності; дисциплінарну і матеріальну. Відповідальність за трудовим правом — окремий вид юридичної відповідальності, яка полягає у передбаченому нормами трудового права обов'язку працівника відповідати за вчинене трудове правопорушення і понести відповідні санкції. Підставою такої відповідальності є трудове правопорушення — винне протиправне діяння, яке по­лягає у невиконанні або порушенні трудових обов'язків праців­ником. Трудове правопорушення складається з двох різновидів: дисциплінарного проступку і трудового майнового правопору­шення. Загальним для цих правопорушень є недотримання саме трудових обов'язків працівником. Однак особливості кожного з вказаних видів правопорушення зумовлюють застосування двох видів відповідальності в рамках трудового права — дисциплі­нарної і матеріальної.

На думку Л.А. Сироватської, відмінність таких правопорушень зумовлена такими чинниками: 1) сфера дії норм про матеріаль­ну відповідальність працівників значно ширша від сфери дії санкцій дисциплінарного характеру, оскільки дисциплінарні санкції застосовуються лише за дисциплінарний проступок, а матеріальна відповідальність настає і при адміністративному правопорушенні, і при кримінальному злочині, якщо останні пов'язані з заподіянням шкоди підприємству, з яким працівник перебуває у трудових відносинах; 2) дисциплінарні санкції мо­жуть бути замінені іншими заходами впливу, оскільки вони за своєю сутністю є карними, а санкції матеріальної відповідаль­ності, які є правовідновлюючими, не можуть бути замінені; 3) дисциплінарні санкції вимагають наявності акту їх застосу­вання з боку уповноважених органів, тоді як обов'язок праців­ника відшкодувати шкоду може бути реалізований і без такого акту (Сыроватская Л.А. Ответственность за нарушение трудового законодательства. — М.: Юрид. лит., 1990. — С. 44—45).

Дисциплінарна відповідальність — це один із видів юридич­ної відповідальності. Вона полягає в обов'язку працівника відпо­відати перед власником або уповноваженим ним органом за скоє­ний ним дисциплінарний проступок і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права. Тобто у тру­дових правовідносинах власник має дисциплінарну владу щодо працівника, і працівник несе дисциплінарну відповідальність саме перед власником (роботодавцем), а не перед державою (дер­жавним органом), як це має місце при адміністративній та кри­мінальній відповідальності.

Правовий механізм дисциплінарної відповідальності скла­дається з правових норм, які передбачають підставу дисциплі­нарної відповідальності, дисциплінарні стягнення, порядок їх накладення, зняття та оскарження. У законодавстві виділяєть­ся два види дисциплінарної відповідальності: загальна і спеці­альна.