Етапи розвитку ПЗ

Як випливає з табл. 1, програмне забезпечення починалося з представлення команд і даних в машинному коді, яким до теперішнього часу є двійковий код. Це не означає, що двійковий код оптимальний у всіх сенсах, але він виявився найбільш простим і надійним для імпульсних пристроїв комп'ютера, що зовсім важливо. Тому двійковий код і використовується в якості мови, зрозумілого комп'ютеру (в алфавіті коду всього два символи - 0 і 1, з яких, тим не менш, комбінуються будь закодовані "машинні слова").

Але подвійна мова незрозумілий переважній більшості людей. Тому виконавчі команди стали представляти в більш "читабельному" (для людини-програміста) буквено-цифровому виді. Так з'явився мнемокод.

У комп'ютерах 2-го покоління мікрокоманди стали об'єднувати в блоки - асемблювати (збирати). З'явився асемблер (збирач). Двійковий код, мнемокод, асемблер - це машиннозалежні мови. Їх переваги - орієнтуючись на систему команд і адресації конкретної машини, ці мови максимально використовують можливості даної машини. Але щоб використовувати машіннозавісімую програму на іншій машині, треба бути впевненим, що система команд і адресації на другій машині абсолютно така ж, як і на першій машині. Якщо це не так, програма не спрацює - її треба адаптувати під іншу машину (емулювати).

Тому з'явилися алгоритмічні машиннонезалежні мови. Програми, написані на цих мовах, працювали на будь-якій машині, де можна було використовувати транслятор (перекладач) з алгоритмічної мови в двійковий код машини. Переваги алгоритмічної мови - в її універсальності; програмісту не потрібно знати досконально систему команд і адресації конкретних комп'ютерів - досить знати мову. Платою за таку універсальність програм стало неповне використання можливостей конкретного комп'ютера. Усвідомлюючи це, розробники ПЗ, поряд з алгоритмічними мовами та їх трансляторами, залишили асемблери у складі ПЗ, виходячи з потреб тих програмістів, які писали найбільш ефективні програми для конкретних машин (до речі, для асемблера теж потрібен транслятор). Першим алгоритмічним мовою вважається Fortran (Formula Translator) - 1954 р. Після Фортрана були Algol-60 (1960 р.), BASIC (1964 р.) та ін У 1970 р. з'явилися Pascal, С.

Алгоритмічні мови називають також мовами високого рівня, поскіль вони близькі до людської мови (на відміну від машиннозалежних мов низького рівня). Міжнародна мова програмування - англійська як історично обумовлена данина поваги до англо-американських "піонерів" програмування.

Системи програмування на різних мовах і транслятори, винахід периферійних і нових системних апаратних засобів зажадали диспетчеризації - комплексного управління апаратурою та програмним забезпеченням. Так в комп'ютерах 2-го покоління з'явилися перші операційні системи (ОС), призначені для диспетчерських функцій. З'явилися автономні утиліти - допоміжні (службові) програми управління, але не в складі ОС, а окремо від неї. На відміну від ОС, що поставляється централізовано, автономні утиліти купувалися індивідуально - за бажанням користувача, по необхідності.

Стандартні програми, часто використовувані для вирішення подібних завдань, наприклад, в обчислювальній (прикладної) математики, стали об'єднувати в бібліотеки програм, поширювані подібно книжковим виданням, потім у пакети прикладних програм (ППП), що поставляються централізовано разом з придбанням комп'ютера (3, 4 покоління).

З поширенням ПК і інших мобільних комп'ютерів стало привабливою ідеєю об'єднати їх в мініатюрні цифрові системи зв'язку, тим більше що мережеві технології вже були відомі з 60-х рр. 20 ст. (Спочатку вони називалися багатотермінальні і багатомашинний комплексами; мережа ARPA, від якої стався Інтернет, почала експлуатуватися в 1969 р.)

Так в комп'ютери 4-го покоління були впроваджені локальні, а потім і глобальні мережеві технології, що зажадали як апаратного, так і програмного забезпечення. Усі наступні покоління комп'ютерів вже не мисляться поза мереж. Можна провести аналогію з людським суспільством: колись люди, якщо й переміщалися в просторі, то на невеликі відстані. Але потім, з появою транспортних засобів і транспортних мереж люди стали переміщатися мало не по всій земній кулі, а "домосіди" - це швидше виняток, ніж правило. Аналогічно автономні комп'ютери - найчастіше, "домосіди", хоча й існують давно "будинкові" мережі.

Нарешті, на сучасному етапі з'явилися інформаційні технології та системи штучного інтелекту. Інформаційна технологія - це програмно-технічний комплекс, призначений для обробки інформації (в широкому сенсі). Можна вважати, що інформаційна технологія у своїй програмній частині є осучаснений назва колишніх ППП і бібліотек програм. Межі між ними досить умовні. Наприклад, Microsoft Office, з одного боку, можна назвати пакетом прикладних програм, в якому, дійсно, зібрані різні стандартні програми - текстові та графічні редактори, табличний процесор і СУБД, майстер презентацій та органайзер. У свою чергу, кожна з цих програм насправді містить комплекс (під) програм і може вважатися самостійним пакетом. З іншого боку, зазначений комплекс програм призначений для обробки будь-якої інформації, використовуваної в офісах, і тому цілком обгрунтовано може вважатися офісної інформаційною технологією MS Office, поставляється з комп'ютерами типу IBM PC (інформаційна технологія "MS Office - IBM РС").

Програмне забезпечення, відоме як "штучний інтелект", сьогодні, що називається, "на слуху", але виникло воно набагато раніше. Багато ОС минулого виконували вельми інтелектуальні операції з файловою системою і збереженими програмами. Штучний інтелект, згідно з багатьма експертними оцінками, складе ядро майбутнього ПЗ.

Програмне забезпечення нейрокомп'ютерів, біокомп'ютерів і квантових комп'ютерів, які, за прогнозами, будуть реалізовані в найближчому майбутньому, поки не вийшло з стадії досліджень, дослідних зразків і навіть ідей. Реально про його впровадження можна говорити лише з появою серійних апаратно-програмних засобів. А між досвідченими зразками і серією - дистанція величезного розміру.