Методи вивчення

Велике значення при виявленні глибинних розломів мають геофізичні дані, що відображають різниці в будові і розвитку розділених ними блоків земної кори. Уздовж ліній глибинних розломів відбувається стрибкоподібна зміна фізичних параметрів порід, що легко встановлюється різними геофізичними методами. Найбільше значення серед них мають дані аэромагнитных і гравіметричних зйомок і глибинного сейсмічного зондування.

У магнітних полях розломи відображаються у лінійних аномаліях, що мають велику протяжність, у вузьких смугах чи ланцюжках позитивних аномалій, а також у зміні простягання осей магнітних аномалій.

В аномальному гравітаційному полі глибинні розломи виділяються зонах підвищених градієнтів, вузькими зонам чи ланцюжкам позитивних аномалій сили тяжіння великої протяжності; різкими змінами простягань і торцевим зчленуванням різнорідних аномалій; витриманими смугам аномалій, що мають різну інтенсивність. Особливо інформативним є збіг гравітаційних ступенів з лінійними позитивними магнітними аномаліями.

З сейсмічних методів найбільше значення при вивченні глибинних розломів має глибинне сейсмічне зондування (ГСЗ) – єдиний прямий метод їх виявлення. Положення глибинних розломів па профілях ГСЗ може бути визначене по зсувах опорних горизонтів: поверхні консолідованої кори, границь шарів усередині останньої і поверхні Мохоровичичя. Як було встановлено зондуванням, амплітуда вертикальних зсувів поверхні Мохоровичичя досягає 10-15 км, а в окремих випадках 20-25 км.

Перераховані вище особливості глибинних розломів не вичерпують усіх можливостей їх виявлення. Можна вказати ще на геохімічні ознаки, серед яких одним з найцікавіших є гелієві струмені з підвищеним змістом нерадіогенного ізотопу гелію Не³, що має мантійне походження.