Зміст Адміністративного кодексу

Завдання Адміністративного кодексу було сформульовано таким чином: забезпечення революційної законності в адміністративній сфері та систематизація правил, які регулюють відповідно до основних принципів радянського ладу діяльність адміністративних органів та інших органів влади у цій галузі (ст. 1). Його положення визначали діяльність НКВС УРСР і Молдавської АРСР; адміністративних відділів окружних виконавчих комітетів; адміністративно-міліцейських відділів районних виконавчих комітетів; органів міліції і кримінального розшуку; міських, селищних рад, їх президій і сільських виконавців (ст. 10).

Адміністративний кодекс складався з п'ятнадцяти розділів:

Розділ І. Загальні засади.

Розділ II. Адміністративні акти.

Розділ III. Заходи адміністративного впливу.

Розділ IV. Інші адміністративні примусові заходи.

Розділ V. Трудовий відбуток на запобігання стихійному лиху та боротьбу з ним.

Розділ VI. Обов'язки населення в справі охорони громадського порядку.

Розділ VII. Громадянство УРСР, його набуття і втрата.

Розділ VIII. Реєстрація і облік руху населення.

Розділ IX. Товариства, спілки, клуби, з'їзди та збори.

Розділ X. Правила про культи.

Розділ XI. Прилюдні видовища, розваги й ігри.

Розділ XII. Користування державним прапором УРСР і печатками.

Розділ XIII. Нагляд адміністративних органів у галузі промисловості.

Розділ XIV Нагляд адміністративних органів в галузі торгівлі.

Розділ XV. Порядок оскарження дій місцевих адміністративних органів.

У розділі І визначалися завдання Адміністративного кодексу, принципи діяльності державних органів у адміністративній галузі, сфера його дії. Визначались і методи управлінської діяльності адміністративних органів: застосування примусових заходів до правопорушників у єдності із заходами переконання (ст. 6).

Розділ II був присвячений адміністративним актам, до числа яких відносили інструкції, циркуляри й обов'язкові постанови. Змістом інструкцій були загальні пояснення підлеглим посадовим особам і установам з питань впровадження у життя того чи іншого закону чи постанови радянської влади або пояснення їх змісту, а також виклад додаткових правил до законів і постанов у межах, ними встановлених (ст. 13). Предметом циркулярів визначено окремі з'ясувальні та директивні вказівки посадовим особам і установам, що стосувалися їх відомчої роботи (ст. 14). Інструкції і циркуляри органів міліції видавались у формі наказів. Було встановлено правило, за яким інструкції і циркуляри, що стосувалися прав і обов'язків населення, громадських організацій, державних установ і організацій різних відомств, підлягали обов'язковому опублікуванню в офіційних виданнях.

У розділі 111 визначалися заходи адміністративного впливу, що застосовувалися за порушення обов'язкових постанов і за незначні правопорушення, закріплювався порядок провадження по цих справах, вимоги до процесуальних документів (протоколів, постанов), коло органів (посадових осіб), що мали право їх розглядати.

За порушення обов'язкових постанов застосовувалися такі стягнення: оголошення громадської догани усно або у пресі; штраф до 100 крб.; примусові роботи на термін до одного місяця; арешт на термін не більше двох тижнів.

НКВС Молдавської АРСР, адміністративним відділам окружних виконавчих комітетів, адміністративно-міліцейським відділам районних виконавчих комітетів надавалося право застосовувати заходи адміністративного впливу за такі незначні правопорушення: а) порушення будівельних і протипожежних правил, правил у галузі охорони здоров'я, якщо воно не спричинило тяжких наслідків; б) за неповідомлення органів влади про інфекційні захворювання людей чи падіж худоби, за винятком дій, передбачених Кримінальним кодексом УРСР; в) за зберігання вогнепальної зброї невійськового зразка без дозволу чи реєстрації; г) за носіння встановленої форми одягу особами, які не мають на те право; д) за користування чужими документами для посвідчення особи; є) за самовільне залишення місця перебування, призначеного розпорядженням судових чи адміністративних органів, поява у місцевості, перебування в якій даній особі заборонено; є) неподання у встановленій формі відомостей головами правлінь кооперативів, артілей, різних товариств, які створені з метою отримання прибутку приватними підприємцями, про їхню діяльність; ж) за порушення порядку ведення торгових книг, неподання документів посадовим особам тощо.

До інших адміністративно-примусових заходів (розділ IV) у кодексі відносилися: особисте затримання; обшуки і вилучення; застосування зброї; стягнення сум неподаткового характеру в безспірному порядку; реквізиція і конфіскація; надзвичайні заходи охорони революційного ладу.

Надзвичайні заходи охорони революційного ладу передбачали проголошення: а) надзвичайного стану; б) воєнного стану.

Одним із суттєвих досягнень Адміністративного кодексу стало законодавче закріплення порядку оскарження дій адміністративних органів, що розглядались як одна із гарантій забезпечення прав громадян і режиму законності у діяльності державних органів (розділ XV). Скарги могли подавати зацікавлені установи, організації і особи, у тому числі ті, чиї права безпосередньо не порушені. Вони мали подаватися до вищого адміністративного органу або органу, дії якого оскаржуються протягом місячного строку з того дня, коли скаржникові стала офіційно відома оскаржувана дія. Громадяни могли подавати скарги як письмово, так і усно. Компетентні органи зобов'язані були протягом двох тижнів з часу отримання скарги і матеріалів до неї розглянути її, винести постанову і у триденний термін письмово повідомити скаржникові. На вищі адміністративні органи покладався обов'язок наглядати за дотриманням порядку прийняття скарг і притягати до відповідальності осіб, що його порушили.

Отже, хоча Адміністративний кодекс УРСР 1927 р. і не охопив усіх норм адміністративного законодавства, він став основною формою вираження адміністративно-правових норм, що діяли на той час, об'єднав у собі законодавство про форми адміністративної діяльності, примусові повноваження адміністративної влади, адміністративний нагляд у галузі промисловості й торгівлі, порядок оскарження незаконних дій адміністрації тощо.

Подальша доля Адміністративного кодексу. У наступні роки Адміністративний кодекс УРСР постійно змінювався і доповнювався. Вже на початку 1928 р. було розширено зміст ст. 72 (відповідальність за незначні правопорушення), до якої ввійшли норми, що встановлювали відповідальність за незаконну відмову від прийняття опікунства тощо; а також ст. 103 (безспірне стягнення неподаткових сум), яку доповнено пунктом про стягнення недоїмки по самообкла-данню¹. Одразу після цього Кодекс доповнюється ст. 781

(відповідальність за приховання об'єктів оподаткування сільськогосподарським податком): райвиконкоми отримують право накладати штрафи за переховування об'єктів оподаткування єдиним сільськогосподарським податком¹.

ЗО серпня 1929 р. ЦВК і РНК УРСР прийняли Постанову, якою до Адміністративного кодексу внесено чимало важливих змін, пов'язаних з: узгодженням положень кодексу із законодавством СРСР; розширенням прав місцевих рад у галузі видання обов'язкових постанов, за порушення яких передбачалося застосування заходів адміністративного впливу; уточненням порядку провадження по справах про порушення загальнообов'язкових постанов (передбачено направлення протоколу про порушення, що вчинене військовослужбовцем, до командира військової частини); переглядом системи органів, які мають право застосовувати заходи адміністративного впливу (ст. 47); встановленням відповідальності дорослих за вчинення правопорушень неповнолітніми в їх інтересах (ст. 478); обмеженням застосування штрафів у адміністративному порядку; більш точним визначенням поняття незначних правопорушень; спрощенням порядку поновлення втрачених документів та інших².

21 березня 1934 р. Постановою ЦВК і РНК УРСР були внесені суттєві зміни до системи адміністративних стягнень, що застосовувалися за порушення загальнообов'язкових постанов, вчинення незначних правопорушень³. Арешт як захід адміністративного впливу відмінявся, у зв'язку з чим була дана нова редакція ст. 46 Кодексу.

Протягом 30-х років у зв'язку зі змінами у законодавстві, виданням спеціальних нормативних актів органами влади СРСР і Української РСР з ряду питань окремі розділи, глави і статті Адміністративного кодексу були або скасовані, або не діяли. Так, Постановою РНК СРСР 25 травня 1931 р. було затверджено Положення про робітничо-селянську міліцію, яке створювало правові підстави для діяльності цього державного органу в галузі охорони революційного порядку і громадської безпеки, встановлювало систему заходів адміністративного примусу, що нею застосовуються, і повноваження у цій сфері¹.

Багато положень Кодексу втратило чинність після прийняття Конституції СРСР 1936 p., яка встановила нову систему органів влади і управління, а також назву їх нормативних актів (зокрема, місцеві Ради приймали вже не обов'язкові постанови, а рішення та розпорядження). Після прийняття нового Основного Закону розпочалися роботи з оновлення змісту Адміністративного кодексу, однак вони були припинені з початком Великої Вітчизняної війни.

У 1947 р. за дорученням уряду УРСР колишні НКВС і НКЮ підготували проект нового Адміністративного кодексу, який зберігав систему Кодексу 1927 р. з доповненням розділами, що регулювали відносини у діяльності міліції щодо здійснення паспортного режиму, правил дозвільної системи, порядку обліку транспортних засобів. Однак цей проект не відповідав новим вимогам і не був прийнятий².

На початку 50-х років Адміністративний кодекс УРСР став бібліографічною рідкістю. Тому в 1956 р. Міністерство юстиції УРСР видало його у витягах з додатком систематизованих законодавчих та інструктивних матеріалів³. Це видання мало службовий характер і було розраховане головним чином на працівників місцевих органів державної влади і управління. З тексту цього Кодексу були вилучені посилання на Молдавську АРСР у зв'язку з її перетворенням на союзну республіку, а також на округи і різні окружні органи, яких на той час вже не було.