Сутність лізингу як економічної категорії

Сьогодні єдиного міжнародного визначення поняття «лізинг» не існує. Це зумовлено як складним змістом, що відо­бражається цим терміном, так і розходженнями у законодавстві, системі звітності й оподатковування в різних країнах.

Лізинг — це підприємницька діяльність, спрямована на інвес­тування власних або залучених фінансових коштів і полягає в на­данні лізингодавцем у виняткове користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або переходить до нього у власність за дорученням і погоджен­ням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умо­ви сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

У цілому лізинг слід розглядати як операцію з розміщення ру­хомого і нерухомого майна, що спеціально закуповується лізин­говою компанією, стає її власністю, але здається в оренду під­приємцям з ініціативи лізингоотримувача, тобто після його пропозиції лізинговій компанії придбати у власність визначене майно з метою передачі цього майна йому в оренду. При цьому лізинг має ряд специфічних рис:

а) необхідність для лізингодавця компенсувати усі витрати, пов'язані з придбанням майна у власність;

б) забезпечення інвесторові норми прибутку не нижче ніж за звичайними банківськими кредитами;

в) наявність угоди про умови використання майна на весь те­рмін його перебування у власності лізингоотримувача.

Лізинг виконує декілька функцій:

1) фінансову як форму забезпечення вкладень в основні фонди;

Примітка. На сьогодні в економіці західних країн лізинг став ефективним фактором інвестиційного розвитку, забезпечуючи їх конкурентноздатність на світовому ринку. Його обсяг складає | 20 % усієї світової інвестиційної діяльності. За останні роки обсяги лізингових інвестицій в українську економіку зросли на ЗО %. У цілому на частку лізингу в Україні зараз припадає З % загального обсягу інвестицій.

2) виробничу як вирішення виробничих проблем прогресив­ним методом матеріально-технічного забезпечення виробни­цтва;

3) збутову як розширення кола споживачів і створення умов для проникнення товару на нові ринки.

Примітка. На сьогоднішній день найбільш популярним є лі­зинг промислового устаткування, літаків, судів, обчислюва­льної техніки, приладів. У структурі лізингу промислово розвитих країн верстати з числовим програмним управлінням, конвеєрні, роботизовані лінії та інше промислове устаткуван­ня становить близько 15-30%, будівельні і транспортні ма­шини — 20-25 %, значна частка приходиться на обчислюва­льну техніку, устаткування для інформаційних мереж, копіювальну конторську техніку — 30-45 %. Продаж легкових і вантажних автомобілів у Західній Європі склав половину всіх угод. Простежується тенденція до росту в лізингових угодах товарів сервісної групи. Особливо це стосується коро­ткострокових видів лізингу. Друга за значенням — оптова то­ргівля (у Франції ця сфера є лідером за рівнем лізингування). Велике значення має лізинг для діяльності транспортних під­приємств — у середньому 5-10 % лізингових контрактів.

Лізинг має подвійну природу. З одного боку, його можна оха­рактеризувати як вкладення ресурсів на зворотній основі в осно­вний капітал, що відповідає кредитним відносинам і зберігає сут­ність кредитних операцій. З іншого боку, оскільки лізингодавець і лізингоотримувач оперують капіталом не у грошових одиницях, а у натуральних, то за формою лізинг подібний інвестиційному фінансуванню. Таким чином, в економічному значенні лізинг можна розглядати як форму кредиту, що надається лізингодавцем лізингоотримувачу у вигляді майна, що передано у використання, або формою інвестування в економіку, альтернативною банківсь­кій позиці.

У класичній лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти: лізи­нгодавець (власник предмета лізингу), лізингоотримувач (суб'єкт, що користується предметом лізингу), постачальник (продавець, виробник об'єкта лізингу). Схематично взаємовідно­сини цих суб'єктів показані на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Взаємовідносини учасників лізингової угоди

Примітка. В Україні існує до ЗО лізингових фірм, з яких реа­льно функціонує менше десяти. Це Державний лізинговий фонд, підпорядкований АПК, лізингова компанія ВАТ «Украгромашінвест», ВАТ «Укртранслізинг», створені рішенням уряду, ЗАТ «Укрдержлізинг», 16 комерційних компаній, об'єднаних Всеукраїнською асоціацією «Укрлізинг», та не­значна кількість «неасоційованих» операторів ринку. Вони здебільшого тільки розробляють лізингові програми і посту­пово приступають до їх реалізації, виконуючи при цьому роль посередників між виробниками і споживачами устаткування, а не повноцінних лізингодавців. Найбільш реальними суб'єктами господарювання, що мають необхідні для лізингу кошти, є банки. Так, у світовій практиці 75-80 % всіх лізинго­вих компаній у світі створені банками або контролюються ними. В Україні це банки «Україна», «Аваль» і «Укрексим-банк», які створили дочірні лізингові компанії: «Аваль — лі­зинг» (1992 р), «Укрексим — лізинг» (1997 р.).