Тема 1. Особливості розвитку української мовної системи

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ, СОЦІОЛОГІЇ ТА ГУМАНІТАРНИХ НАУК

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З дисципліни

«УКРАЇНСЬКА МОВА»

Дніпропетровськ

Конспект лекцій з дисципліни “Українська мова” / Укладач: О.М. Турчак. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, 2013. – 100 с.

Укладач: О.М. Турчак, доцент, канд. філол. наук.

Відповідальний за випуск: В.А. Полторак, д-р філос. наук., професор, зав. кафедрою гуманітарних та соціально-політичних наук.

Зміст

Тема 1. Особливості розвитку української мовної системи

Тема 2. Культура усного та писемного мовлення

Тема 3. Орфографічні особливості української мови

Тема 4. Морфологічні особливості української мови

Змістовий модуль 2. Лексико-граматичні та пунктуаційно-синтаксичні особливості різностильових текстів української мови

Тема 5. Граматичні особливості української мови

Тема 6. Лексичні особливості української мови

Тема 7. Синтаксичні особливості української мови

Тема 8. Пунктуаційні особливості української мови

Тема 1. Особливості розвитку української мовної системи

Мова – важлива і невід’ємна ознака людського колективу. Вона виникла разом із зародженням суспільства, живе і розвивається разом з ним у нерозривних зв’язках, виконуючи при цьому важливі суспільні функції.

Мова є засобом спілкування людей. Це її головна ознака, яка виділяє мову з-поміж усіх інших явищ. Людям мова потрібна для того, щоб обмінюватись інформацією, спілкуватись. Без задоволення цієї потреби суспільство не могло б існувати.

Мова – обов’язковий компонент еволюції суспільства, вона відбиває досягнення творчої думки і є сполучним елементом усіх поколінь.

Українська мова є обробленою, відшліфованою і унормованою формою загальнонаціональної мови.

Мова охоплює усі сфери суспільного життя: освіту, науку, мистецтво тощо. Вона є знаряддям розвитку мислення в процесі пізнання об’єктивного світу, а отже – і засобом творення духовної культури. Це складний і тривалий процес, що має різні форми вияву. Тут великого значення набувають національні особливості.

Національна мова входить до поняття національної культури, оскільки природні умови, географічне положення, тенденція розвитку суспільної думки, науки, мистецтва знаходять відбиття у мові. Щоб дослідити співвідношення мови й культури в суспільстві, треба вивчити функції мови, її роль у суспільному житті. Вагомим і важливим у цьому випадку є офіційно-діловий стиль мови, який відображає рівень освіти нації та її культури.

На сучасному етапі зростає суспільне значення української мови, пожвавлюється її вивчення в усіх організаціях та установах, здійснюється активна навчальна робота щодо ведення справочинства державною мовою.

З’ясовані нами властивості мови дають змогу розібратися в її функціях. Всього мова в нашому житті виконує понад 20 функцій: естетична, пізнавальна, виховна, магічна.

Основною функцією мови є комунікативна (від лат. comunicatio – спілкування), оскільки всім відомо, що мова служить для спілкування між членами суспільства. Щоб спілкуватися, треба не тільки висловити наявними мовними засобами свої думки, а й сформувати їх. У формуванні, у самому процесі народження думки мова бере найактивнішу, невідривну від мислення участь.

Отже, мова виконує функцію формування і формулювання думки. Формування і формулювання думки може передувати комунікації (людина спочатку сформує думку, а потім уже говорить), а може відбуватись одночасно із спілкуванням, у процесі комунікації (формування думки і її висловлення збігаються в часі).

Репрезентативна функція (від французького representation – представництво), інакше – інформаційну або референтну (від лат. referen – повідомлюючий). Йдеться про те, що мова відбиває об’єктивну дійсність: у процесі спілкування люди передають одне одному якусь інформацію, якісь повідомлення про позамовну дійсність при посередництві думки.

У процесі історичного розвитку людство нагромаджує досвід, неухильно збільшує коло своїх знань про об’єктивну дійсність. Мова акумулює в собі досвід людських поколінь. Це акумулятивна функція мови. Вона є наслідком спілкування людей, тому цю функцію можна назвати пізнавальною.

Наступна функція мови – емоційна (емотивна або виразова). Йдеться про почуття, емоції мовця.

Від емоційної слід відрізняти експресивну. Тут йдеться про вираження в тексті не ставлення мовця, а самого мовця.

Вплив мови на слухача – це ще одна її функція. Її називають імпресивною (від лат. impressio – враження).

Усі функції мови тісно між собою пов’язані і всі невід’ємно властиві мові. 7 вище названих функцій є основними. Крім них мові властиві так звані факультативні. Наприклад: естетична, виховна, магічна (використовується в заклинаннях).

Українська національна мова існує:

1) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

2) у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.

Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.

За своїм функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-професійній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Важливе місце літературна мова посідає у професійній підготовці майбутнього фахівця, оскільки успіх або неуспіх випускника як фахівця значою мірою буде залежати від того, наскільки він точно і правильно формулюватиме свої думки, вмітиме враховувати ситуацію ділового спілкування. Отже, вміння володіти професійною літературною мовою і використовувати її у відповідних ситуаціях – це одне із завдань, які повинен ставити перед собою майбутній фахівець.