Походження і сутність політичних партій

Найбільш масовим й впливовим громадським рухом є політична партія, яка являє собою політичну організацію, що об’єднує на добровільних засадах людей зі спільними інтересами, що реалізуються в основоположних ідейних настановах і програмах з метою впровадження їх через оволодіння політичною владою та здійснення державного керівництва країною.

Термін “партія” (від латинського partio – ділю, розділяю) у перекладі з латини означає частину якоїсь великої спільноти. Перші згадки про політичні партії зустрічаються ще в мислителів стародавнього світу. Так, грецький мислитель Аристотель писав про боротьбу в УІ ст. до н.е. в м. Аттиці між партіями педіеїв (великих землевласників, мешканців рівнини), параліїв (торговельно-ремісниче населення узбережжя) і діакріїв (селяни, жителів гористої місцевості). У Стародавньому Римі точилася боротьба між партією оптиматі в (представники патриціанської знаті) та партією популярів (представники переважно сільських плебеїв). У середні віки чинні політичні угрупування – “партії” – виступали у формі тимчасових об’єднань. Їх виникнення було наслідком боротьби між різними верствами суспільства.

Прототипи сучасних політичних партій з’явилися в період ранніх буржуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої Французької революції – конституціоналісти, жирондисти, якобінці. У США після проголошення незалежності наприкінці ХУІІІ – на початку ХІХ ст. виникли партії федералістів і антифедералістів. У Великобританії - консервативна партія й ліберальна.

Політичні партії у сучасному розумінні остаточно сформувалися лише в середині ХХ ст. одночасно з еволюцією виборчого права в напрямку до утвердження прямих, рівних, загальних виборів за таємного голосування. Перші наукові уявлення про партії пов’язані з такими мислителями та політичними діячами як Ш.Л.Монтеск’є, А.де Токвіль, Е.Берк. Істотну увагу проблемам політичних партій приділяли мислителі початку ХХ сторіччя М.Вебер, Г.Моска, В.Парето, Дж.Брайс та ін. Виникненню партій сприяли такі чинники:

- наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимагає утворення партій;

- різні погляди на політичний устрій суспільства та інші конкретні політичні питанння;

- незадоволення частини суспільства своїм становищем та наявність нагальної потреби діяти, щоб змінити його;

- наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних суперечностей, коли партії формуються насамперед навколо національних чи релігійних ідей.

Виникнення партій не є випадковим явищем. Вони з’явилися як об’єктивна відповідь на нагальні потреби розвитку суспільства. Партія є центром кристалізації політичних інтересів, засобом контролю за діяльністю уряду, знаряддям розвитку демократії в громадянському суспільстві, осередком формування громадської думки. Уявлення про ту чи іншу партію дає така інформація:

- мета партії – завоювання й реалізація влади;

- характер організації партії;

- зміст ідеології партії;

- діяльність партії щодо забезпечення соціальної бази, підтримки з боку населення.

За визначенням М.Вебера, партії у своєму розвитку пройшли три стадії:

- аристократичне угрупування (що являло собою вузько корпоративне угрупування з метою реалізації вузького інтересу);

- політичний клуб (група осіб, яка мала чітку позицію на суспільно-політичний розвиток);

- масова партія (організована група однодумців, яка опирається на народний мандат з метою захисту його інтересів).

В політології еволюційно-історичний шлях розвитку політичних партій включає наступні етапи:

1. Зародження нової партії в надрах старої державної, законодавчої та політичної системи як відповідна реакція на загострення протиріч у суспільстві.

2. Боротьба партії за владу: пошук засобів, форм, методів, сил, здатних дестабілізувати та дискредитувати державний лад і правлячу партію; поразка або перемога усіх громадських сил, які стоять за нею і підтримують її.

3. Конструювання нового державного і законодавчого механізму; здійснення кадрової політики, яка б відповідала інтересам правлячої партії; визначення своєї ролі в державному механізмі.

4. Формування матеріально-технічної бази партії та фінансових джерел її існування.

5. Систематична розробка головних напрямків діяльності партії з одночасним розвитком її організаційної структури, форм і методів роботи з метою запобігання загостренню суперечностей.

Ядром типології політичних партій є концепція М. Дюверже, Ж. Шарло та Дж. Сарторі:

1. Кадрові партії або організаційно неоформлені – характеризуються відсутністю офіційного членства, жорсткого організаційного керівництва тощо. Ядром таких партій є гострота виборчих кампаній, намагання більше за опонентів подобатися виборцю. Основною силою таких партій є персона сильного та ефективного лідера, який виступає своєрідним ядром політичної сили. Класичним прикладом такої партії виступають республіканська і демократична партія США, консервативна партія Великобританії.

2. Масові партії або організаційно сформовані – характеризуються наявністю централізованого партійного апарату, який формується з професійних партійних функціонерів; чіткою організаційною структурою й наявністю комунікації між керівником (лідером) партії з її регіональними осередками. До провідних ознак масової партії відносять також процедуру членства (партійний квиток), сплату членських внесків, дотримання вимог статутних й програмних документів та суворою внутрішньопартійною дисципліною (наявність імперативного мандату, що означає голосування депутата за певний законопроект з дозволу членів цієї партії й виборців). Прикладом такої партії є лейбористи у Великобританії.

3. Універсальні партії або партії виборців – виникають навколо харизматичного лідера, який здатний об’єднати різні прошарки населення навколо «великої мети». Класичним прикладом такої партії виступають політичні сили соціал-демократичного чи соціалістичного спрямування

Сучасні політичні партії характеризуються складною структурою, в якій можна, виділити такі елементи: лідери партії; партійний апарат; ідеологи партії; рядові члени партії.

Ознаки політичних партій: певна тривалість існування в часі; наявність організаційної структури; прагнення до влади; боротьба за народну підтримку. За сучасних умов політичні партії стають ключовим елементом демократії, рушійною силою процесів в трансформаційних зрушеннях. Вони є головною силою, що формує провідні інститути політичного вибору, вони визначають демократичну легітимність влади.

К. фон Бойме до найважливіших функцій політичних партій відносять представницьку (захист інтересів соціальних груп, що підтримують певну партію), ідеологічну (розробка нової політичної платформи для розвитку держави, що дозволить всьому суспільству отримати значні соціальні, економічні, культурні та інші блага), політичну (мається на увазі політичне рекрутування та оновлення еліти, що передбачає більш широку інтеграцію суспільства до інститутів влади).

Американський політолог Т.Меркл називає такі головні функції політичних партій: добір партійних і державних лідерів; “рекрутування і соціалізація” нових членів; вироблення заходів щодо впливу партій на суспільні інституції та соціальне середовище; подолання внутрішніх партійних суперечностей, які виникають у процесі діяльності, та всіх інших внутрішніх проблем.