Соціальна політика

(перелік запитань до іспиту)

1. Генезис соціальної держави

2. Соціальна політика сучасної держави

3. Соціальна політика і соціальна справедливість

4. Соціальне партнерство, його роль у реалізації соціальної політики

5. Сутність і об’єкт, мета і завдання соціальної політики в Україні.

6. Людина як суб’єкт соціальної політики.

7. Держава як суб’єкт соціальної політики.

8. Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної політики

9. Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики

10. Принцип комплексності соціальної політики

11. Принцип пріоритету соціальних інтересів людини, особистості

12. Принцип єдності організаційних і самоорганізаційних засад у реалізації соціальної політики

13. Принцип активного характеру соціальної політики

14. Принцип єдності централізованих і децентралізованих засад у реалізації соціальної політики

15. Основні напрямки і пріоритети соціальної політики в сучасних умовах.

16. Соціальна політика у командно-адміністративній та ринковій системах.

17. Характеристика моделей соціальної політики в державах з ринковою економікою.

18. Соціальні стратегії економічних реформ в Україні.

19. Соціальні наслідки та причини загострення соціальних проблем в Україні в результаті реформ.

20. Проблема вибору моделі соціальної політики в Україні.

21. Стратегії, цілі й пріоритети в соціальній політиці.

22. Пріоритетні напрями соціальної політики України в перехідний до ринку період.

23. Соціальні нормативи і державні соціальні стандарти – основа нормативно-правового забезпечення соціальної політики.

24. Система державних соціальних стандартів і нормативів в Україні.

25. Соціальні нормативи і державні соціальні стандарти – основа нормативно-правового забезпечення соціальної політики.

26. Правове і нормативно-методичне забезпечення соціальної політики.

27. Поняття соціальної сфери.

28. Галузі соціальної сфери.

29. Рівні управління соціальною сферою.

30. Джерела фінансування соціальної сфери.

31. Сутність категорій «соціальний захист», «соціальне забезпечення», «соціальна допомога», «соціальна підтримка».

32. Історичні аспекти розвитку соціального захисту

33. Принципи, на яких будується система соціального захисту в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.

34. Соціальний захист як система. Організаційно-правові форми соціального захисту.

35. Xарактеристика основних елементів системи соціального захисту населення.

36. Характеристика категорії «економічно активне населення» та необхідність його соціального захисту.

37. Схема соціального захисту економічно активного населення.

38. Захист населення від безробіття та захист безробітних.

39. Додаткові гарантії щодо працевлаштування.

40. Мінімальна заробітна плата та її гарантії в системі соціального захисту.

41. Індексація заробітної плати працюючих як елемент захисту в умовах інфляції.

42. Компенсація працюючому населенню.

43. Соціально вразливі категорії населення як пріоритетний напрям соціальної політики і соціального захисту.

44. Диференційований підхід щодо вибору форм і заходів підтримки і захисту соціально вразливих категорій населення.

45. Державна молодіжна політика та гарантії соціального захисту молодих громадян. Види соціальних послуг для молоді в ЦСССДМ (Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді).

46. Державна допомога сім’ям з дітьми та її види.

47. Поняття інвалідності, її причини та види.

48. Сутність соціальної політики стосовно інвалідів.

49. Соціально-побутові заходи та медико-соціальні аспекти захисту інвалідів.

50. Пенсійне забезпечення інвалідів.

51. Доходи населення та їх соціально-політичні виміри.

52. Критерії і масштаби бідності.

53. Причини появи та прогресування бідності в Україні.

54. Стратегічні напрями подолання бідності.

55. Пенсія як соціально-політична категорія. Види пенсій та критерії їх призначення.

56. Пенсія за віком та критерії її призначення.

57. Пенсія в разі втрати годувальника та критерії її призначення.

58. Пенсія за вислугу років та критерії її призначення.

59. Пенсія за особливі заслуги перед Україною та критерії її призначення.

60. Мета, напрями і завдання пенсійної реформи.

61. Етапи впровадження пенсійної реформи.

62. Соціально-класова структура сучасного українського суспільства.

63. Соціальна стратифікація суспільства. Соціально-класові відносини в сучасному суспільстві.

64. Чинники соціальної політики, спрямовані на розвиток етнонаціональних відносин.

65. Етнонаціональна політика як чинник утвердження консолідуючих цінностей національної ідеї.

66. Етносоціальна політика, спрямована на розвиток національної культури, задоволення духовних потреб людини

67. Предмет, мета, функції та принципи соціальної політики підприємства

68. Напрямки соціальної політики підприємства

69. Роль профспілкової організації у здійсненні підприємством соціальної політики

70. Колективні переговори як модель запобігання конфліктів між адміністрацією і працівниками

71. Встановлення партнерських відносин міме адміністрацією і робітниками

72. Соціальне забезпечення працівників, як умова успіху підприємства

Пит№1 Генезис соціальної держави
Людство пройшло довгий шлях у своїй історії, доки соціаль­ні функції держави набули масштабного характеру і стали домінуючими. Власне, і соціальна політика як напрямок діяльності держави і сама соціальна держава — явища досить молоді. Перші слабкі ознаки того, що сьогодні характерно для сучасних соціальних держав, можна спостерігати лише наприкінці XIX століття.
Починаючи з античності, європейська цивілізація пройшла кіль­ка етапів у своєму розвитку.
Перший етап можна позначити як етап політичної держави. Це період античних міст-полісів, у яких домінувала політична сфера життя.
Другий етап характерний для періоду середньовіччя, коли на перше місце в діяльності держави вийшли релігійно-ідеологічні функції, пов’язані з узаконюванням, поширенням і підтримкою релігійно-церковних догматів і норм у житті суспільства. Це період держави релігійної.
Промислова революція та її наслідки — бурхливий розвиток капіталістичних відносин, укрупнення ринків, створення масштабних фінансових інститутів — зумовили необхідність висунути економічну політику на перший план у діяльності держави. Цей період можна назвати економічним. Результатом функціонування економічних держав з’явилися, з одного боку, їх бурхливий розвиток у промисловому, технологічному, фінансовому плані, але з іншого, — рідка соціальна і матеріальна диференціація суспільства, загострення соціальної напруженості. Держава була вимушена взяти на себе функцію підтримки й підвищення рівня соціальної справедливості в суспільстві та створення рівних умов для розвитку всіх соціаль­них груп.
У результаті в першій половині XX століття в багатьох країнах Європи починають поступово формуватися ознаки соціальної держави, а економічна доцільність поступово починає розглядатися крізь призму соціальної доцільності і соціальних цінностей. У діяльності держави починає займати домінуюче положення новий напрямок, що одержує назву соціальної політики.

Пит№2. Соціальна політика сучасної держави
У соціальній політиці сучасної соціальної держави ключову роль відіграє держава, завдячуючи якій виникають, існують і діють інші суб’єкти, як-то об’єднання, громадські, благодійні організації тощо. Соціальна політика за своєю суттю і повинна бути спрямована на побудову держави загального добробуту.
«Держава загального добробуту» — широке поняття, і сутність його полягає в тому, що держава взяла на себе обов’язок забезпечувати повний добробут населення.На сьогодні поняття «держава загального добробуту» ще академічно не визначене, але для його концептуального розкриття потрібно враховувати як мінімум чотири підстави, що включають програми, служби та заходи, які переслідують соціальні цілі
Перша підстава полягає в пошуку альтернативи державному забезпеченню приватної діяльності,. Другою підставою такої концепції є важливість суспільної та добродійної діяльності.. Третя підстава такої концепції — глобальна економічна трансформація, що протидіє ефективності та масштабам національ них заходів урядів Четвертою підставою такої концепції є посилення ролі місцевої влади для вирішення соц..проблем. Відтак застосовуваний підхід засвідчує чільне місце держави і визначає параметри сфери соціальної політики, але залишає відкритими межі дій та методів надання послуг.
Сюди входять:заходи й програми, безпосередньо спрямовані на забезпечення соціальних винагород у формі прибутку або послуг, включ но з освітою, здоров’ям, соціальним захистом та персональними соціальними службами; заходи, що регулюють приватну поведінку для потреб досягнення соціальних цілей,; соціальні та інші місцеві заходи, як, приміром, заходи з метою перерозподілу податків, фінансові заходи для надання робочих місць,. Головнаа мета — надання особливого захисту й допомоги бідним і слабозахищеним групам населення.Крім того, постійним прагненням соціальної політики є досягнення всіх соціальних цілей та сприяння й посилення соціальної солідарності та загального добробуту населення в цілому. Два основні принципи цього намагання — зменшення нерівності в суспільстві та уникнення економічної і соціальної маргіналізації у неповноцінних групах населення.

Пит№3 Соціальна політика і соціальна справедливість Соціальна справед­ливість — соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства, що відповідає інтересам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка суспільних відносин.
Соціальна справедливість — це і узагальнена моральна оцінка суспільних відносин, і один з основних загальнолюдських соціаль­них ідеалів, конкретне розуміння і зміст якого змінювалося протягом історії. У науковій літературі мають місце чотири погляди на соціальну справедливість. Егалітаристська концепція) вважає справедливим зрівняльний розподіл доходів, тобто коливсі члени суспільства отримують рівні блага роулсіанський —, справедливою вважається така диференціація доходів, при якій відносна економічна нерівність припустима лише тоді, коли вона сприяє досягненню більш високого абсолютного рівня життя найбіднішими членами суспільства. утилітарний,- головним завданням держави є забезпечення найбільшого щастя для можливо більшої кількості членів суспільства.. Одержувати при цьому більшу частку суспільного багатства має той, хто корисніший для суспільства.
ринковий соціальна справедливість встановлюється ринком і його регуляторами. Таким чином, у цьому випадку припустима значна нерівність при розподілі доходів.
Наприклад, українське суспільство, просякнуте принципами егалітаризму, у значній своїй більшості не сприймає філософію індивідуалізму. І ринкові принципи справедливості на перших етапах переходу України до ринку потрібно формувати, виховувати, впроваджувати.
Головне завдання соц. політики: гармонізація сусп. відносин, забезпечення соціально- політичної стабільності громадської згоди. Соц. політика – це цілеспрямована діяльність держави,органів влади,підприємстві громадських організацій спрямованих на підтримання соц. справедливості та соц. захисту суспільсива.

Пит№4 Соціальне партнерство, його роль
у реалізації соціальної політики
Соціальне партнерство як механізм регулювання соціально-трудових відносин, тобто ключових суспільних відносин, включає державу, підприємців і профспілки. Воно спрямоване на укладення багатосторонніх угод, колективних договорів.
Соціальне партнерство здійснюється на 3 рівнях:
1 — національний;
2 — галузевий (регіональний);
3 — підприємства.
Їх суб’єкти:

1. на національному рівні = уряд, підприємства, профспілки;
2. на галузевому = підприємці, галузеві профспілки;
3. на рівні підприємства = адміністрація або власник підприємства, комітет профспілок. Предмети переговорів:

1. на національному рівні = загальні умови заробітної плати, робочий час, соціальні гарантії мінімальної заробітної плати;
2. на галузевому рівні = тарифні умови оплати праці, норми праці, питання умов та оплати праці;
3. на рівні підприємства = тарифні умови, форми системи оплати праці, робочий час, норми праці, її охорона. Соціальне партнерство передбачає виконання таких функцій:
   а) захисна — захист кожної зі сторін партнерства, вирівнювання переваг економічного положення підприємців при визначенні умов найму;
   б) організуюча — створення можливостей для типізації трудових відносин;
   в) примирна — досягнення миру та згоди на час дії тарифної угоди.

Нормативно-правове забезпечення соціального партнерства:

1. на національному рівні = державні закони та нормативні акти уряду;
2. на галузевому рівні = відповідно галузеві нормативно-методичні матеріали (умови, норми праці);

на рівні підприємства = статут підприємства, нормативи та норми підприємства, включаючи положення про функціонування різних відділів підприємства. Головним органом, що виступає на державному рівні і здійснює регулювання стосунків у соціальному партнерстві є Національна Рада соціального партнерства при Президенті України. Система соціального партнерства реалізує зусилля держави, роботодавців та найманих працівників на досягнення благополуччя й злагоди у суспільстві — перш за все у сфері соціально-трудових відносин, тобто ключових суспільних відносин.

Пит№5 Сутність і об’єкт, мета і завдання соціальної політики в Україні.

У вузькому розумінні соціальна політика — це цілеспрямована діяльність суб'єктів з метою забезпечення соціального захисту і створення умов для формування безпечного соціального середовища людини..
У широкому розумінні соціальна політика — це система цілеспрямованої діяльності суб'єктів, що сформувалася в суспільстві на певному етапі його розвитку і здійснюється на основі певних принципів і засад з метою забезпечення оптимального функціонування й розвитку соціальних відносин.
Соц.політика у суспільстві втілюється через соц.програми за допомогою соц.нормативів і держ соц стандартів.
Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.
Соціальна політика виявляється в управлінні, регулюванні соціальних процесів
Мета соціальної політики полягає у створенні умов для формування, розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття, самореалізації творчого соціального потенціалу людини, особистості, її сутнісних сил, а також для задоволення людиною соціальних потреб та інтересів, освоєння соціальних цінностей, підтримання в суспільстві соціальної злагоди, стабільності.
Нині мета соціальної політики полягає в розв'язанні суперечностей суспільного, соціального розвитку, що гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки, становлення середнього класу, соціальної мобільності.
У цьому зв'язку завдання соціальної політики — забезпечити чітке функціонування системи соціально-політичних інститутів, які є суб'єктами соціальної політики.
завд соц політики:
1створення умов для реалізації соціального потенціалу людини
2.сприяння розвитку соціальних та соціально-ринкових відносин;
3.розвиток соц-труудових відносин
4.реформування системи соц захисту,соц страхування і пенсійного забезпечення
5.реформування системи ох здоровя