Ефективність виробництва. Її сутність, фактори та економічні і соціальні показники

Ефективність виробництва — це показник діяльності виробництва по розподілу й переробці ресурсів із метою виробництва товарів. Ефективність можна вимірити через коефіцієнт — відношення результатів на виході до ресурсів на вході чи через обсяги випуску продукції, її номенклатури. Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при визначеній взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці й предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал виробляє суспільно корисну продукцію чи виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої й упредметненої праці, а з іншого — результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу й рівня їхнього використання. Соціальна ефективність — відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини. Інтегруючим показником соціальної ефективності є частка товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період, як правило, — за один рік. Економічна ефективність — досягнення найбільших результатів за найменших затрат живо! та уречевленої праці. Економічна ефективність є конкретною формою дії закону економії часу. За капіталістичного способу виробництва узагальнюючий показник економічної ефективності — норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу основною метою стає максимізація не прибутку, а чистого доходу на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку.

9. Демонополізація, роздержавлення та приватизація – основа ринкових перетворень економіки.

Реформування адміністративно-командної системи передбачає формування різноманітних форм власності. Демонополізація — здійснювана державою та її органами політика, спрямована на стримування монополізму (переважання на ринку одноосібного виробника, постачальника, продавця) й од­ночасно на розвиток конкуренції, шляхом сприяння створенню та існуванню конкуруючих підприємств, фірм, компаній тощо. Демонополізації, як правило, не підлягають підприємства-монополісти, які відповідно до чинного законодавства не приватизуються, за винятком випадків, коли демонополізацію можна провести шляхом відокремлення непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), а також зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки. Роздержавлення - передача майна держ підприємства у володіння,розпорядження та використання трудового колективу роздержавленого підприємства. Напрями роздержавлення 1) роздержавлення процесів привласнення, признання робітників труд колективу рівноправними учасниками привласнення 2) створ різноманітних форм господарювання, надання їм рівних прав на свободу госп діяльності в межах закону 3) виникнення нових організаційних структур(концерни,консорціуми,асоціації і т.п.) Приватизація -перехід на безоплатній або платній основі об’єктів держ власності у володіння, розпорядження та використання трудовим колективом,групою осіб та окремими особами. Мета роздержавлення і приватизаціії: *залуч іноземних інвестицій,*підвищення результатів діяльності,*створення конкурентного середовища,* сприяння процесу стабілізації фінансово-кредитної системи. Об’єкти приватизації:*земельний фонд,*житловий фонд,*майно підприємств. Суб’єкти приватизації: приватна особа,трудовий колектив,банки,акціонерне товариство. Висновок: Отже з вище сказаного можна сказати що роздерж і приватизація створюють об’єктивну основу формування конкурентного середовища ринкової економіки.