Система міжнародних актів ООН про права людини: стисла характеристика, контроль за їх виконанням

Система міжнародно-правових актів у сфері регламентації прав і свобод людини містить у собі до нинішнього часу близько 300 документів. В числі міжнародно-правових актів, що мають універсальний (загальновизнаний і глобальний) характер, насамперед варто назвати Статут ООН (прийнятий 24.06.1945), у Преамбулі якого, як уже відзначалося, проголошена рішучість народів "знов утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй". Ст. 1 Статуту ООН (п. 3) зобов'язує всі держави до міжнародного співробітництва "у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови і релігії". Таке формулювання в поєднанні з положенням, відзначеним у Преамбулі Статуту, свідчить про те, що розвиток поваги прав і свобод людини є однією з основних цілей ООН і найважливішим принципом сучасного міжнародного права. Це підтверджується в ст. 55 Статуту, де підкреслюється, що з метою створення умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності і самовизначення народів, Організація Об'єднаних Націй сприяє загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови і релігії. Таким чином, у Статуті ООН сформульований і закріплений один із найважливіших принципів сучасного міжнародного права - принцип поваги прав і свобод людини. Згідно зі ст. 60 Статуту ООН, відповідальність за виконання функцій ООН у сприянні загальній повазі прав і свобод людини покладена на Генеральну Асамблею ООН і під її керівництвом на Економічну і Соціальну Раду. Внаслідок цього і на підставі ст. 13 Статуту ООН Генеральна асамблея організовує дослідження і робить рекомендації з метою "сприяння здійсненню прав людини й основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови і релігії"". Повноваження Економічної і Соціальної Ради в цій сфері визначені в ст. 62 Статуту ООН. У ній відзначається, що "Рада уповноважується робити рекомендації з метою заохочення поваги і дотримання прав людини й основних свобод для всіх". Важливим документом універсального характеру у сфері захисту прав і свобод людини є Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Декларація грунтується на положеннях Статуту 0,0Н і формулює основні права і свободи людини.У статтях 1-11 Декларації сформульовані так звані природні права людини. Серед них - рівність усіх людей без будь-якої дискримінації, право на життя, на свободу, особисту недоторканність, право на недоторканність честі, репутації, житла, право кожної людини на захист своїх прав неупередженим судом.

У статтях 12-21 сформульовані громадянські та політичні права і свободи. Це право громадянства і притулку, право на володіння майном, на вступ у шлюб, свободу думки, совісті, релігії, свободу переконань, мирних зібрань і асоціацій, загальне рівне виборче право при таємному голосуванні. Права, викладені у статтях 1—21, це права, що класифікуються як права 1-го покоління. У статтях 22-28 сформульовані соціально-економічні права людини. Це право на працю і рівну оплату праці за рівну працю, право на створення профспілок і на участь у культурному житті суспільства, право на освіту, право на соціальний і міжнародний порядок, право на відпочинок і соціальне забезпечення. Права, викладені у статтях 22-27,-це права 2-го покоління.

Ст. 29 говорить, що кожний має обов'язки перед суспільством. Кожний зазнає тільки таких обмежень, які встановлені законом. Здійснення всіх прав і свобод не повинно суперечити цілям і принципам ООН. У ст. ЗО відзначається, що ніщо в Декларації не може бути витлумачене на шкоду відзначеним правам і свободам.
Загальна декларація прав людини прямо вказує, що всі відзначені у ній права і свободи повинні шануватися і дотримуватися скрізь, як у державах - членах ООН, так і на територіях, що знаходяться під їхньою юрисдикцією.

У розвиток положень Декларації в рамках ООН був розроблений ряд міжнародних конвенцій, зокрема:

Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948);

Конвенція про політичні права жінок (1952);

Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв,подібних до рабства (1956);

Конвенція про ліквідацію дискримінації у сфері освіти (1960);

Конвенція про ліквідацію дискримінації у сфері праці і занять (1958);

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1956) та ін.
Аналіз показує, що в Декларації прав людини відображені основні найбільш загальні принципи, за якими почало розвиватися міжнародне співробітництво у сфері захисту прав людини. До таких принципів належать:

-принцип відповідальності за злочини проти людства;

-принцип поважання прав людини;

-принцип міжнародного захисту прав людини;

-принцип рівноправності і самовизначення націй;

-принцип неприпустимості дискримінації за ознаками раси, статі, мови, релігії;

-принцип обов'язкової зайнятості населення.

У грудні 1966 р. під егідою ООН були прийняті два дуже важливі документи універсального характеру - Пакт про громадянські та політичні права і Пакт про економічні, соціальні та культурні права.