Освітні реформи: характеристика феномену

Існує багато типологій можливих моделей реформування освіти. Однак, найбільш

поширена класифікація визначає політично-адміністративну, раціонально-всебічну та

культурну моделі. Один з авторів, який використовує згадану типологію, Елстром (1984)37, описує три моделі таким чином:

- Політико-адміністративна модель. Згідно політико-адміністративної моделі

запланованих змін, організації розглядаються як політичні системи. Політична

перспектива базується на припущенні, що індивіди, групи і підгрупи переслідують

власні інтереси через використання влади та інших ресурсів. Зміни зазвичай

відбуваються через застосування влади та авторитету. Загальний приклад політико-

адміністративної моделі - це використання законодавства та розподіл ресурсів як

засобів досягнення змін у соціальній системі. Політико-адміністративна модель

наближена до визначення владно-примусової стратегії змін Чіна та Бена (1969)38

.

- Раціонально-всебічна модель. Модель Дослідження та Розвитку (R&D) можна

розглядати як один з прототипів раціонально-всебічної моделі. Однією з відмінних

характеристик раціонально-всебічної моделі є припущення щодо того, що соціальні

системи повністю вивчені, і тому можуть бути змінені на основі кальки та прогнозів

(Ліндблом, 1959)39. R&D і раціонально-всебічна модель критикуються Елстромом

(1984)40

за надраціональність, заідеалізованість, надмірну орієнтацію на дослідження і

недостатню орієнтацію на користувача. Ця модель наближена до раціонально-

емпіричної стратегії Чіна та Бена (1969)41

.

- Культурна модель. Культурна модель зорієнтована на культуру та клімат соціальної

системи – норми, цінності та думки – як основні мішені для змін. Інтелектуальна

спадщина цієї моделі належить традиції гуманістичної психології та руху людських

відносин. Культурна модель намагається емоційно збудити процес запланованих змін.

Вона набагато менш бюрократична та більш направлена на користувача. У багатьох

відношеннях ця модель схожа на стратегію змін Чіна та Бена (1969)42

, яка називається

нормативна перевиховна стратегія.

Елстром (1984)43

бажає з’ясувати, чи є будь-яка з цих стратегій можливими або навіть

бажаними альтернативами політико-адміністративній стратегії запланованих змін. Як

альтернативу він пропонує самовідроджувальну модель участі. Згідно

самовідроджувальній моделі участі, організаційні зміни розглядаються як процес

соціальної взаємодії і колективного навчання учасників в організації. В цьому ракурсі, ідея

самовідроджувальної моделі участі близька до управлінських теорій, які зосереджуються на процесах організаційного навчання.