Охорона здоров я

Сполучені Штати Америки є унікальними серед країн ОЕСР щодо частки приватної медицини. У 1984 р. лише 41,4 % видатків на охорону здоров'я було профінансовано державою проти середньої по ОЕСР 78,8 %. Проте в 1960 р. ця частка була ще нижчою — 24,7 %. Хоча порівняно із загальними економічними ресурсами (ча­стка у ВВП) загальні витрати США на охорону здоров'я і темп їх зростання цілком порівнянні з витратами країн ОЕСР.

До середини XX ст. система охорони здоров'я США, як і західно­європейських країн, була поєднанням державних і недержавних ліка­рень і практикуючих індивідуально лікарів, які фінансувалися з пла­ти пацієнтів за медичні послуги, благодійних пожертв, державних коштів і фондів неприбуткового медичного страхування. З розвит­ком наукової медицини, що базується на лікарняному обслугову­ванні пацієнта, система поступово змінювалася, однак на противагу Західній Європі в цих змінах перед вела приватна медицина як при­буткова,, так і неприбуткова. На товар перетворювалися не лише ме­дичні технології, як це відбувається скрізь, а й медичне страхування і медичне обслуговування. На початку існування, у 30-ті роки медич-

не страхування у США було репрезентоване неприбутковими орга­нізаціями, що створювалися лікарнями, які мали на меті захистити себе і своїх пацієнтів від зростання вартості перебування в лікарні. Після війни комерційні страхові компанії швидко розширили свою участь на ринку страхових послуг, пропонуючи роботодавцям про­грами колективного страхування, що передбачали тарифи, пов'язані з професійною та галузевою приналежністю. Зрештою ринок страхо­вих послуг виявився остаточно поділеним між прибутковими та не­прибутковими компаніями. Тепер на ньому з'явилася третя сила. Новою формою забезпечення медичної допомоги виявилась Органі­зація підтримки здоров'я (НМО), яка пропонувала повний набір ме­дичних послуг своїм членам в обмін на щорічні внески. За багатьох членів організації частково або повністю сплачують їхні робото­давці. Розглядувана організація укладає угоди з медичними устано­вами або безпосередньо надає медичні послуги своїм клієнтам. На­прикінці 80-х років прибуткові й неприбуткові організації, які нале­жать до НМО, обслуговували близько Г2 % населення.

Комерціалізація лікарень була характерним явищем останніх двох десятиріч. Наприкінці 80-х років близько 80 % ліжок належали комерційним приватним лікарням, які отримували ще й державну фінансову підтримку. Крім того, дедалі зростала кількість неприбут­кових лікарень (добровільник і державних), які мали контракти з ко­мерційними лікарнями. Над старою дворівневою системою лікарень, що складалася з приватних і добровільних неприбуткових закладів і державних лікарень, виріс новий рівень, який збирає платних пацієн­тів, відсилаючи безплатних до безплатних лікарень. Щоб отрима­ти кошти, добровільні лікарні змушені конкурувати між собою або об'єднуватися в корпорації, а державні лікарні терплять від бюджет­них обмежень і нестачі коштів. Натомість суттєво комерціалізовані заклади отримують грошові ін'єкції з державного та місцевих бюд­жетів.

Слід зазначити, що багато американців або взагалі не охоплені медичним страхуванням, або застраховані в такий спосіб, що стра­ховка не покриває коштів лікування особи чи її сім'ї, однак цьому важко дати кількісну оцінку. За даними 1984 р., 17,4 % населення працездатного віку не були охоплені медичним страхуванням. У 1980 р. 62 % зайнятих були застраховані за місцем роботи, частково сплачуючи внески з власного заробітку. Цей вид медичного страху­вання покривав кошти лікування в лікарні та на дому, а також випи­сування рецептів, однак до певної межі. Серед цього контингенту

37,5 % не були захищені від величезних витрат, пов'язаних з лікуван­ням хронічних захворювань, і у 49,5 % не передбачалося покриття коштів на звичайні стоматологічні послуги. Таким чином, приблиз­но 40-60 % населення були або недостатньо захищені на випадок хвороби, або не застраховані взагалі. Природно, що рівень захище­ності пов'язаний із соціальним статусом. Службовці й висококвалі­фіковані робітники краще охоплені страхуванням, аніж малооплачу­вані, не організовані у спілки працівники у сфері обслуговування й торгівлі. Оскільки ринок праці чітко стратифікований за расовою, статевою і класовою ознакою, приватне медичне страхування несе на собі відбиток цієї нерівності.

У 1965 р. було запроваджено нині відомі програми медичного страхування пенсіонерів і бідних — Медікер і Медікейд. Ці програ­ми фінансуються з цілком різних джерел і мають різну соціальну природу. Медікер має в основі страхові внески і є частиною загаль­ної системи соціального страхування. Медікер є загальнодержавною програмою, норми якої поширюються на всіх застрахованих грома­дян пенсійного віку. Вона надає прийнятний рівень відшкодування вартості лікування, проте має певні обмеження, такі як максималь­ний час перебування в лікарні (90 днів). Тому за рахунок Медікер ре­ально покривається лише 40 % вартості медичного обслуговування.

Медікейд також є загальнодержавною програмою, однак на від­міну від Медікер не має єдиних нормативів забезпечення; вони свої в кожному штаті. Фінансується Медікейд з рівних частин коштів фе­дерального бюджету і бюджетів штатів. Через бюджетні обмеження вартість медичних послуг покривається на дуже низькому рівні, що не заохочує медичний персонал до високої якості послуг. Проте для більшості бідних сімей Медікейд є важливим елементом їхнього доб­робуту. Це — остання надія для багатьох літніх і хронічно хворих людей, які вичерпали належні їм кошти за програмою Медікер і при­ватним страхуванням. Сімдесят відсотків коштів Медікейд витра­чається на ці категорії населення та сім'ї, які не мають грошей на оп­лату лікування.

1. Що означає термін "держава загального добробуту"?

2. Що було підґрунтям ідеології держави загального добробуту?

3. Які критерії застосовано до класифікації держав загального добробуту?

4. Основні риси моделей держави загального добробуту.

5. Політичні передумови формування соціал-демократичної моделі держа­ви загального добробуту у Швеції.

6. Характерні риси фінансування соціальної сфери у Швеції.

7. Фінансування соціальної сфери у Швеції.

8. Як перерозподіляються доходи у Швеції?

9. Хто переважає серед прохачів соціальної допомоги у Швеції?

10. Охарактеризуйте становище жінок і сімейну політику у Швеції.

11. Як побудована система охорони здоров'я у Швеції?

12. Під впливом яких ідей сформувався соціально-ринковий консенсус у ФРН?

13. Які характерні риси розподілу населення ФРН за рівнем доходу?

14. Особливості призначення соціальної допомоги у ФРН.

15. Становище жінок і сімейна політика у ФРН.

16. Порівняйте системи охорони здоров'я ФРН і Швеції.

17. Як сполучаються лібералізм та волюнтаризм у соціальній політиці США?

18. Як ставляться в американському суспільстві до отримувачів соціальної допомоги?

19. Характерні риси нерівності доходів і бідності у США.

20. Як у США вирішується расова проблема?

21. Расові проблеми і держава добробуту США.

22. Чи існує у США цілеспрямована сімейна політика?

23. Особливості організації охорони здоров'я у США.