Соціальна допомога

Надзвичайно важливою допомогою бідним є програма "Допомо­га сім'ям з неповнолітніми дітьми (АРОС)", відома серед народу як "велфер". Цю програму було розроблено на початку XX ст., коли прогресивні кола, включаючи феміністок, розпочали кампанію до­помоги одиноким матерям, метою якої було запобігання передачі дітей на виховання в інші руки. Закон про соціальний захист 1935 р. зобов'язав штати забезпечувати цю допомогу за участі федеральних субсидій. Програма полягала в наданні прямої фінансової допомоги сім'ям, очолюваним одинокою матір'ю, щоб запобігти їхньому роз­паду. Розглядувана програма має дві характерні особливості. По-перше, кожний штат повинен розробити власну програму з ураху­ванням місцевих особливостей, що зумовлює значну диференціацію розмірів допомоги і умов її надання. По-друге, сім'я з двома батька­ми ніколи не матиме права на цю допомогу. Остання обставина віді­грала головну роль у заохоченні людей до пошуку будь-якої, навіть малооплачуваної роботи. Проте диверсифікація програм від штату до штату часом призводила до аномальних розбіжностей у розмірі допомог. Наприклад, у 1984 р. середній розмір допомоги у штаті Міссісіпі дорівнював 91 дол. проти 489 у Каліфорнії і 325 дол. у се­редньому по країні. Згідно із Законом про підтримку сім'ї 1988 р. до­помоги по АРОС мають на певний період надаватися також сім'ям з двома батьками, проте реальна ситуація суттєво не змінилася.

Отримувачів АРОС до 60-х років було небагато; протягом на­ступного десятиріччя їх кількість зросла в чотири рази. У 80-ті роки чисельність їх стабілізувалася на рівні 11 млн, або 5 % населення. "Вибухове" розширення "велферу" було головним досягненням руху за громадянські права, який вперше залучив чорне населення до дер­жавного соціального забезпечення. Події 70-80-х років свідчать про продовження боротьби між лібералами та консерваторами. Найпо­мітнішим проявом цієї боротьби був конфлікт між бідняками та дер­жавою. Проте й ліберальні пропозиції щодо гарантованого мініму­му доходу, і неоконсервативні ідеї щодо відміни "велферу" потер­піли поразку. З кінця 60-х років федеральний уряд і уряди штатів почали розробляти заходи щодо посилення стимулів до праці, що містилися у програмі. За часів Р. Рейгана види й розмір допомоги

були суттєво скорочені; вимоги щодо прав її отримання стали суво­рішими; реальний розмір допомог через відсутність індексації суттє­во зменшився. Як наслідок, близько 400 тис. сімей втратили право на допомогу, а для 260 тис. отримувачів її розмір зменшився.