Пенсії по інвалідності

Пенсії по інвалідності виплачуються в разі стійкої втрати праце­здатності після закінчення терміну виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, коли стан хворого потребує призначення трива­лих виплат, або в разі закінчення встановленого законом початково­го оплачуваного терміну непрацездатності, або в тому разі, коли лікарі визначають стан здоров'я як невиліковний і встановлюють ступінь стійкої втрати працездатності. Отже, пенсії по інвалідності поширюються на осіб, які втратили заробіток внаслідок хронічного захворювання або каліцтва.

При визначенні розміру пенсії враховуються ступінь втрати пра­цездатності, розмір попереднього заробітку і тривалість трудового

стажу.

У деяких країнах застосовують формалізовані способи оцінюван­ня втрати працездатності, використовуючи таблиці, де у зведеному вигляді наведено елементи і характеристика втрати або ушкоджен­ня здоров'я, зокрема характеристики фізичних недоліків особи. Ці таблиці відображають ступінь втрати працездатності за кожним можливим елементом. Завдання лікаря-експерта — порівняти стан постраждалого з відповідними характеристиками за таблицею.

4.3.16. Медичне страхування

Виплати по медичному страхуванню мають подвійний характер. По-перше, підлягає відновленню дохід, втрачений внаслідок тимча­сової непрацездатності; по-друге, надаються кошти на оплату по­слуг для лікування хвороби. В одних країнах право на допомогу ви­никає одразу після того, як застрахований стає членом страхового фонду. В інших країнах для цього потрібен певний стаж, як страхо­вий, так і трудовий, що здебільшого різняться тривалістю.

У межах медичного страхування в деяких країнах сплачується та­кож допомога по вагітності й пологах. У цьому разі розмір допомо­ги такий самий, як і по хворобі, або й вищий. Період виплати допо­моги в різних країнах різний: від 5 до 9 місяців.

У більшості країн застраховані крім регулярних страхових внесків із своїх коштів оплачують певну частку вартості медичних послуг (лікування зубів, ліки, виписування рецепта, перша консультація у спеціаліста, протезування, окремі види лікування, обстеження, аналі­зи). Тарифи на медичні послуги встановлюються згідно з угодами між асоціаціями медичних працівників і лікарняними касами. Відпові­дальність за внески до фондів медичного страхування розподіляється між роботодавцями і працівниками в однаковій пропорції або (що поширеніше) частка роботодавців перевищує частку працівників. Особи ненайманої праці відраховують на медичне страхування за ви­щим тарифом, ніж наймані працівники. Водночас для осіб ненайманої праці з низькими доходами передбачено державні субсидії. Через не­повне покриття оплати медичних послуг фондами обов'язкового страхування в деяких країнах дістали поширення системи добро­вільного медичного страхування і товариства взаємодопомоги.

Медичне страхування базується на надзвичайно високому сту­пені солідарності між соціальними групами з різним рівнем доходу та різного віку. Справді, внески на медичне страхування сплачують навіть ті, хто майже ніколи не хворіє, і ці внески їм не повертаються.