Нова трирівнева пенсійна система

З урахуванням цих обставин спеціалісти рекомендують здійсню­вати пенсійну реформу, створивши трирівневу систему пенсійного забезпечення. Перший рівень — традиційна солідарна або єдина, уніфікована щодо розміру незалежно від попередніх заробітків пен­сія, другий — обов'язкова накопичувальна система за чилійською технологією (державна або приватна), третій — звичайні приватні добровільні накопичувальні пенсійні схеми.

4.3.14. Варіанти пенсійної реформи

Різні країни свігу обирають різні шляхи й типи реформ. Німеччи­на і Франція мають дуже розвинені солідарні пенсійні системи й дещо старше за віком населення, що потребуватиме значних коштів для переходу до накопичувальної системи. Водночас їм вдалося збе­регти належну платіжну дисципліну щодо збирання внесків. Ось го­ловні причини, які змусили їх зберегти стару солідарну систему, до­повнену професійним і добровільним пенсійним страхуванням. У Німеччині також вдалися до поступового підвищення пенсійного віку, а у Франції — до необхідного для отримання пенсії страхового стажу.

На відміну від Німеччини і Франції у Великобританії, Австралії та Швейцарії солідарна складова пенсійної систем слаборозвинена і становить невелику частку порівняно з професійними та добровіль­ними схемами. Тому в цих країнах схиляються на користь запровад­ження трирівневої системи.

Швеція розробила й запровадила дещо інший перший рівень за­гальної пенсійної системи, який було названо "умовні накопичу­вальні рахунки". Запровадити реальні індивідуальні ощадні рахунки з реальним капіталом у Швеції було б неможливо з огляду на суттє­ве постаріння населення, а отже, значний прихований державний борг і великі кошти переходу. По суті, шведська система залишаєть­ся солідарною, тому що виплата пенсій пенсіонерам і надалі фінан­суватиметься з внесків працюючих. Проте розмір пенсії в майбут­ньому залежатиме не від заробітків, а від суми внесків на умовному рахунку. Умовний зв'язок між накопичувальними внесками та пен­сією створить більше стимулів для тривалого трудового життя та відрахування належних внесків. Це примусить працівників зрозумі­ти, чому в разі раннього виходу на пенсію розмір їхнього пенсійно­го доходу буде нижчий. Перевагою умовних накопичувальних ра­хунків, як і реальних, є гнучкий вік виходу на пенсію та його неза­лежність від політичних спекуляцій.

У Латвії, Угорщині та Польщі почали створювати умовні нако­пичувальні рахунки як перший рівень пенсійної системи. Другий і третій рівні — це обов'язкові та добровільні реальні накопичувальні рахунки.

Деякі країни поки що лише розглядають можливі варіанти ре­форм. Мабуть, радикальні пенсійні реформи для більшості країн — справа майбутнього. Недостатній поступ у справі реформ пояс-

нюється низкою причин. Передусім багатьом політикам, мало того, пересічним громадянам, важко зрозуміти, що реформи торкнуться не теперішніх поколінь, молодих людей, які поки що не здатні оці­нити всі вигоди реформи. Щоб усвідомити необхідність реформи, треба мислити масштабами не одного, а двох-трьох поколінь. Про­те наведені приклади демонструють, що в деяких країнах справу ус­пішно розпочато. Хоча проблеми пенсійного забезпечення здебіль­шого мало чим різняться, кожна країна обирає власний шлях реформ, який найбільше відповідає соціально-демографічній, еко­номічній та політичній ситуації, що склалася у країні.

Україна, як і інші країни перехідної економіки, відчуває набагато більші порівняно з країнами Заходу труднощі у реформуванні систе­ми соціального захисту взагалі й пенсійного забезпечення зокрема. Якщо у країн Заходу попереду поступове внесення змін в окремі складові пенсійної системи, посилений розвиток одних форм пенсій­ного забезпечення і скорочення інших, то країнам з перехідною еко­номікою потрібні докорінні зміни. При цьому бажано обійтися без зламу структур, що склалися, а перетворити їх шляхом еволюційних змін і водночас створювати нові.