І самоорганізаційних засад у реалізації соціальної політики

Єдність організації та самоорганізації у здійсненні завдань со­ціальної політики, пошук ефективних організаційних структур, які були б гнучкими, динамічними, різноманітними, адекватними меха­нізмові процесу соціального буття, є важливою умовою оптималь­них форм реалізації такої політики.

Перебудова організаційної структури соціальної політики пе­редбачає утвердження гнучкого, демонополізованого механізму суб'єктних відносин на всіх рівнях організації, який має замінити жорстку, командну систему ієрархічної організації соціального жит­тя. Слід виходити з того, що ефективними можуть бути лише ті організаційні системи, які найкраще пристосовуються до збурюючо­го впливу зовнішніх факторів. Таким системам, як правило, властиві внутрішня самоорганізація, самодостатність, що є джерелом їх само­розвитку, багатогранного функціонування, яке не допускає жорст­ких, командних форм організації соціального буття. Досвід засвід­чує, що при жорстких формах здійснення соціальної політики нові організаційні форми, які втілюються через декрети, врешті-решт не спрацьовують.

Оптимізація організаційно-функціонального механізму реалізації соціальної політики передбачає автономність усіх складових такого механізму, їх свободу у прийнятті смисложиттєвих рішень. Така ав­тономія, свобода є обов'язковою складовою, яка дає змогу запобіг­ти процесаїм командно-адміністративної регламентації соціальної діяльності щодо розвитку соціального буття, умовою самореалізації ЗО

мім >>рі ииічації, самозбагачення кожного з них на основі віль-
...... І>V альтернатив організації та самоорганізації їх життє-

НІ НІН

і иміільпс використання резервів організаційно-функціональ-

щі < V у здійсненні соціальної політики передбачає реалізацію

н обін, форм організаційної діяльності, які були б найбільш

пі і ними об'єктивним процесам розвитку соціального буття, со-

' і.і ні. Однак жодна окремо узята форма сама по собі не здат-

II і ти іуїш їм, оптимізувати процеси організації.

І Іііш ініждивою умовою оптимізації процесу організації у здійс-

НІ і "і піні і.мої політики є всебічна його демократизація, постійне

ні піни ишпішнього (відносно людини) управлінського, регуля-

.......... н і нішу з її внутрішньою самостійністю та активністю в реа-

.... соціального потенціалу, неприпустимість заорганізованості,

Піорократизує організацію. Особливого значення набуває орга­ні і піни.пості суб'єктів соціальної політики, спрямована на ство-ІІИ оО'ск гіпших і суб'єктивних умов для ефективної самореалізації ці і'ісі ю цінностей соціального буття на основі самоорганізації. ¹ імі 'організація в реалізації соціального потенціалу особистості імошіна насамперед на розвиток її соціальної творчості, індиві-і і м.по особистішої об'єктивної соціальності людини, активне за­пни її до загального процесу самореалізації, самовдосконалення, її і і пиис завдання самоорганізації в соціальному самоздійсненні по-ІЙІ п V тілі.пенні розуму, соціальної енергії, у саморухові до вищих форм соціальної культури, соціальної самозрілості розумних засад,

Ш..... рияють збагаченню соціального буття людини й суспільства.

V і учасних умовах істотно підвищується роль оптимізації проце-і'і внізації у здійсненні соціальної політики, самоорганізуючих її у цьому процесі. Це спричинюється складністю процесів со-

........ іиого розвитку, багатогранністю суперечностей, що виникають,

ІМІНОЮ характеру соціальної мотивації, індивідуальністю свого

....... ожиттєвого вибору в напрямку зміни внутрішніх чинників її

.... іедінки, здатністю до саморегуляції, самореалізації, що, у свою

Чі |ч у. ускладнює здійснення функції організації. Це зумовлює не-овхІДНІсть поглиблення процесу безперервного збагачення, оновлен-пн організаційних форм підвищення ефективності соціальної політи-і N Всебічного розвитку багатогранних самоорганізуючих основ у і» ппіації соціального потенціалу, які були б адекватні сучасному рІВНЮ соціального розвитку суспільства, сприяли переведенню цінностей соціального буття у вищий, якісно інший стан.

ЗІ

Процес оптимізації організаційно-функціонального механізму здійснення соціальної політики передбачає врахування у процесі со­ціального розвитку, реалізації особистістю свого соціального потен­ціалу, різних видів детермінації: внутрішньої і зовнішньої, системної детермінації, кореляції, синхронної та діахронної детермінації, само-детермінації. У процесі реалізації соціальної політики, організації процесу освоєння соціального буття відбуваються складні детермі-наційні процеси — лінійного та нелінійного, динамічного та статич­ного типу. Саме сукупність видів, типів детермінації, а не якийсь один її вид забезпечує саморозвиток, саморегуляцію соціального по­тенціалу людини.

Серед різних видів детермінації надзвичайно важливими в роз­глядуваному аспекті є багатогранні взаємозв'язки зовнішніх і внут­рішніх видів детермінації, що перебувають в органічній єдності. Діа­лектика внутрішніх і зовнішніх детермінант в організаційно-функ­ціональному здійсненні соціальної політики і реалізації соціального потенціалу людини полягає ось у чому: що динамічніший, стійкіший, сталіший процес внутрішньої детермінації (самодетермінації, само­організації соціального розвитку, соціальної безпеки), то меншою мірою впливають на нього процеси зовнішньої детермінації (регуля­тивні, управлінські чинники організації). Природно, що більшою мірою розвинені чинники самоорганізації, свідомої саморегуляції соціального потенціалу, то слабкіші чинники зовнішньої регламен­тації, детермінації, і навпаки, що свідчить про обернено пропорцій­ну залежність цих двох видів детермінації. Логіка розвитку внут­рішніх і зовнішніх детермінант зумовлена рівнем їх розвиненості, власної організованості. Ступінь такої розвиненості, у свою чергу, задається здатністю системи до саморегуляції, самоорганізації со­ціального буття, до багатоваріантності, альтернативності його роз­витку, до інновацій, динамічних змін, схильністю до самовідновлен-ня. Що динамічніший процес утвердження цих складових процесу саморегуляції, внутрішньої організованості, то слабкішими, менш суттєвими стають зовнішні детермінанти, їх вплив на загальний про­цес такого розвитку, то повноцінніший, життєвіший процес функціо­нування соціального буття як саморегульованої системи.

Водночас процес створення оптимальних організаційних умов для пріоритетного розвитку внутрішніх сил процесу соціальної са­модетермінації, самоорганізації соціального буття й попередження руйнівної дії зовнішніх детермінант, насамперед адміністративних,

иїишкін, форм управління соціальним розвитком, має • її' і р) і пінний, гнучкий (механізми самоорганізації не мо-

..... і V ги раптово). Тому у здійсненні соціальної політики має

" ти ч рівень самоорганізації соціального буття, що визна­ні пмаїп,місті, переходу до внутрішніх детермінант, які набу-іриї гору визначальних джерел, причин, умов його самороз-прі анізації. Такий рівень самоорганізації має зумовлю-ііііі ний зміст, нову якість, що відрізняє процеси внутрішньої ті шції соціального розвитку від зовнішніх детермінант, пе-цппралізованої управлінської регламентації. Дотримання рішім означає, що процеси самоорганізації соціального бут-і відбуватися в певних межах, які досягаються вибором оп­ійні них, икісно-кількісних змін, зокрема співвідношенням між і юними об'єктивних механізмів саморегуляції й свідомими ІИИі йми саморегулювання. Істина полягає в синтезі протилеж-к II механізмів об'єктивної та суб'єктивної саморегуляції со-

...... и буття, внутрішніх і зовнішніх, матеріальних, ідеальних та

нидів і способів детермінації. 1.5.6. Активний характер соціальної політики \і пінний характер соціальної політики передбачає насамперед і ин і її її суб'єктів, спрямовану на створення умов для найповні-і" пігіііції соціального потенціалу людини й суспільства, сутніс-ни і і пи особистості у процесі соціального розвитку.

11 ні її особливо важливим напрямком здійснення активної соці-' иіііоі політики є діяльність, спрямована на утвердження соціальної і її ти,пості суспільства, в основі якої лежить надійна соціальна без-і тонний, її добробут, соціальна захищеність. У цьому зв'язку ІНШИМИ пріоритетами активної соціальної політики мають стати піп.п.і система заходів, спрямована на стимулювання людського по-и мщилу, зростання економічної активності населення як самодос-і 11 пі.оі цілі. Соціальна політика, що націлена на посилення соціаль­ні н безпеки людини на основі збільшення її реальних доходів, має ИНбути виключно активного, а не пасивного характеру, коли вона ШОДИТЬСЯ до державної благодійності, що, у свою чергу, стимулює < ПОЖИМЦЬКІ настрої та інфляційні процеси у країні.

«оціальна політика, метою якої є підвищення рівня соціальної * •»- піски й добробуту населення, соціального захисту людини, має ■ИХОДИТИ з реального стану економіки країни, не абсолютизуючи

при цьому політику збільшення доходів саму по собі. Навіть за умов значного ослаблення соціальної безпеки населення, погіршення його добробуту, соціальної захищеності, істотного зниження рівня життя більшості, що характерно для України, соціальна допомога, підтримка з боку держави не може мати загального, тотального ха­рактеру, а повинна бути адресною, мати диференційований характер з урахуванням ступеня захищеності людини, її віку, соціального статку, працездатності та інших чинників і стосуватися насамперед найвразливіших верств населення.

Саме активна соціальна політика й повинна створити стабільну, надійну соціальну базу для ринкових, соціальних перетворень, пере­творення соціального чинника на важливу домінанту прискореного економічного зростання, формування умов, що гарантуватимуть со­ціальну безпеку населення, яка, однак, має створюватись насамперед безпосередньо населенням, кожним працюючим. Самодостатність соціальної безпеки має регулюватися на основі особистої відпові­дальності людини-трудівника як основного її суб'єкта. Активна со­ціальна політика має сприяти створенню соціально-економічної бази для розширення соціального поля й кількості тих її суб'єктів, для яких внутрішня особиста відповідальність є основною детермі­нантою реалізації власної соціальної безпеки і які — переважно або абсолютно — вільні від зовнішніх чинників, насамперед від системи державного соціального захисту. Такий активний зміст соціальної політики не лише не суперечить цілям ринкової економіки, а й сприяє її здійсненню, стимулюючи ринкову продуктивність, задіює соціальні чинники економічного зростання (бо не можна надалі роз­глядати соціальну сферу лише з погляду споживача фінансових і матеріальних ресурсів) задля досягнення цілей соціальної спрямова­ності ринкових перетворень. Основним завданням активної соціаль­ної політики має стати зміщення акцентів при її здійсненні з доміну­ючого в суспільстві сподівання, що соціальні проблеми будуть роз­в'язані державними органами, з тотальної державної благодійності з високою часткою безкоштовних соціальних послуг до переорієн­тації працездатного населення в соціальному захисті, соціальному забезпеченні на власні професійно спроможні сили й можливості та формування відповідних соціально-економічних умов для створення й зміцнення кожним трудівником власного добробуту, умов для со­ціального самозахисту за рахунок особистого внеску на основі само­регуляції" власного потенціалу.

■иі.іііі.ііл політика має бути спрямована на дійову інпннп активних, підприємливих громадян, на ство-ічіп.ої творчої соціально-економічної активності, ціані.ного простору й свободи саморегуляції та пні їхнього потенціалу. Важливо, щоб у суспільстві були формовані такі базисні морально-етичні, нормативні мені духовності, менталітет народу, які б адекватно іу* високої творчої самодіяльності, самореалізації діло-И ііііі.і 'IV іиодини, її самовіддачі. Без цього негативні аспекти и іки ринку, його стихійні моменти, пасивність і непово-• і и N исржавиих органів, покликаних регулювати ринок ііііі і їв її,, постійно гаситимуть соціально-економічну ініціа-н і пінт п, населення, розширюватимуть і без того велике со-ю розчарованих і соціально пасивних, злиденних. Втра-і цін знайти свою соціальну нішу в житті, ці верстви суспіль-піпучі' підриватимуть позитивну динамізацію суспільного,. н пні о життя, істотно збіднюючи ресурси соціальної мобіль-II її і і об'єктивною основою активної соціальної політики, і утопанні державою соціальних процесів завжди надзвичай-, і 'іиио бачити межу, яка відділяє активну соціальну політику, і „.і мі 11, наголос на заходах, котрі стимулюють продуктивну пра­мову самозахисту, від пасивної політики, суть якої полягає

I ції ред у спиранні на державний захист, державний патерна-
і По однії бік цієї межі — соціальна політика як чинник со-

II ного прогресу, позитивної соціальної динаміки на основі само-
I пні ніодського потенціалу, по другий — соціальна політика як

ШИК соціального регресу, негативної логіки соціодинаміки, що нипос стимули до праці, знижує активність, стимулює зрівнялів-■, ірпмапство, дестимулювання виробництва, генерацію інфляції і 11 оціальної нестабільності. Довгостроковою стратегією соціальної

.... пінки має стати перехід від пасивних до активних способів, ме-

і [іН п ідійспення на всіх основних напрямках.