Лабораторна робота №3

ГОРИЗОНТАЛЬНЕ ЗАЛЯГАННЯ ГІРСЬКИХ ПОРІД. ПОБУДОВА КАРТИ, РОЗРІЗУ, СТРАТИГРАФІЧНОЇ КОЛОНКИ

Мета роботи. Горизонтальне залягання є найпростішим видом залягання гірських порід, його інакше називають заляганням без тектонічних порушень. Зустрічається цей вид залягання переважно на платформах в осадовому чохлі і обмежно в складчастих областях на невеликих територіях. На прикладі горизонтального залягання порід найпростіше знайомитись з технікою побудови карт, розрізів і стратиграфічних колонок.

Основні теоретичні положення

Хід виконання роботи При горизонтальному заляганні шарів поверхні нашарування приблизно паралельні одна до одної і горизонтальні. Ідеально горизонтальне нашарування в земній корі зустрічається рідко; до горизонтального умовно відносять і таке залягання шарів, коли кут падіння не перевищує 1-2°.

На геологічній карті горизонтальне залягання визначається за такою ознакою: геологічні границі утворюють замкнуті контури і проходять паралельно двом сусіднім горизонталям, або співпадають з ними.

На ділянках з більшими абсолютними відмітками спостерігаються більш молоді породи; чим більш розчленований рельєф, тим більша кількість шарів давніх порід виходить на поверхню. Встановити товщину шарів можна за різницею абсолютних відміток покрівлі і підошви, а знаючи послідовність шарів і їх товщину можна скласти стратиграфічну колонку. При геологічній зйомці, маючи топографічну основу, на яку наносять пункти спостережень з наступною прив’язкою до вікових підрозділів, геологічні границі після встановлення їх абсолютних відміток проводяться на карті як вже зазначалося вище: вони будуть проходити по контуру певних горизонталей, або в проміжку між двома сусідніми горизонталями.

При побудові геологічного розрізу, який є неодмінним додатком до геологічної карти, треба пам’ятати: єдиний випадок, коли можна міняти вертикальний масштаб щодо масштабу карти, це горизонтальне залягання шарів. При необхідності, його можна збільшувати (“розтягувати” зображення по вертикалі), не міняючи горизонтального масштабу. Величину збільшення вибирають таким чином, щоб в розрізі шар з мінімальною товщиною був не тонший 1 мм, але відмінність між горизонтальним і вертикальним масштабами не допускається більшою ніж в 20 разів.

Розріз розташовується знизу під південною рамкою карти, горизонтальний масштаб відповідає масштабу карти, а вертикальний може бути змінений.

Спочатку використовується масштабна лінійка, довжина якої відповідає довжині розрізу, орієнтована таким чином, щоб ліворуч знаходились західні, північно-західні, південно-західні та південні кінці розрізу, а праворуч – східні, північно-східні, південно-східні та північні напрямки. Для кожного розрізу вище нього посередині розташовується надпис “РОЗРІЗ ПО ЛІНІЇ А-Б” (проставляються букви слов’янського алфавіту). Праворуч і ліворуч розріз обмежується шкалою лінійного вертикального масштабу з поділками через 0,5 см, цифрами через 1 см і одиницями вимірювання; напрямки (А-Б, В-Г і т.д.) проставляються безпосередньо над вертикальними лініями. Після цього на розрізі викреслюється гіпсометричний рівень (профіль) і лінія рівня моря, якщо 0 попадає на шкалу висот. На рівні відповідних абсолютних відміток проводять границі шарів, які являють собою горизонтальні лінії, проведені від руки. Кожний шар зафарбовується у відповідний до геохронологічної таблиці колір і індексується у повній відповідності до геологічної карти. Під розрізами вказують горизонтальний та вертикальний масштаби.

Хід виконання роботи

Студенти перекреслюють з рисунку 3.1 топографічну основу на формат А3. Горизонталі і абсолютні відмітки наносяться коричневим кольором, а річки – синім або блакитним. На топооснові будується геологічна карта з горизонтальним заляганням шарів згідно відповідного варіанту (таблиця 3.1). Над картою розташовуються підписи "Геологічно карта з горизонтальним заляганням шарів", рік і масштаб. Шари на карті зафарбовуються у кольори, що відповідають віку порід і індексуються. До карти додаються умовні позначення, складені у відповідності до вимог стандарту. Після побудови карти викладач наносить на ній лінію розрізу; вздовж цієї лінії студенти будують геологічний розріз, який розташовується під геологічною картою і оформляється згідно вимог. Ліворуч від геологічної карти розташовується стратиграфічна колонка в певному масштабі.

Побудови і підписи виконуються чорною тушшю, шари порід зафарбовують згідно віку порід олівцями.

Таблиця 3.1 - Варіанти для побудови геологічних карт

№№ варіантів	Точка відслонення	Відслонена підошва	№№ варіантів	Точка відслонення	Відслонена підошва
	А Б В Г А Б В Г А Б В Г А Б В	нижній ордовіик середній девон середній карбон верхня перм нижній тріас середній тріас верхня перм нижній карбон верхній девон верхня крейда верхній кембрій нижній ордовик середній тріас нижній карбон верхній девон		Г А Б В Г А Б В Г А Б В Г А Б	нижній тріас нижній ордовіик середній девон середній карбон верхня перм нижній тріас середній тріас верхня перм нижній карбон верхній девон верхня крейда верхній кембрій нижній ордовик середній тріас нижній карбон

Рисунок 3.1 - Топографічна основа для побудови карти з
горизонтальним заляганням порід

Розріз відкладів і їх товщина

1 Нижній кембрій. Мармуризовані вапняки, світло-сірі - більше 55 м.

2 Верхній кембрій. Глинисті сланці темно-сірі тонкоплитчасті – 421 м.

3 Нижній ордовіик. Пісковики дрібнозернисті зеленкувато-сірі – 33 м.

4 Середній ордовик. Вапняки світло-сірі з прошарками рожевих туфів – 21 м.

5 Нижній девон. Пісковики грубозернисті, в підошві гравеліти і гравеліто-пісковики – 27 м.

6 Середній девон. Перешарування пісковиків і гравелітів – 37 м.

7 Верхній девон. Пісковики середньозернисті світло-сірого кольору, в покрівлі – алевроліти – 3023 м.

8 Нижній карбон. Алевроліти і аргіліти з прошарками і лінзами вугілля – 370 м.

9 Середній карбон. Пісковики з прошарками гравелітів світло-бурого кольору – 3027 м.

10 Верхня перм. Ритмічне перешарування алевролітів і аргілітів – 40 м.

11 Нижній тріас. Масивні світло-сірі мергелі – 235 м.

12 Середній тріас. Пелітоморфні світло-жовті вапняки – 19 м.

13 ВерхняНижня крейда. Білі і кремові крінаоїдно-моховаткові вапняки – 28 м.

14 МіоценВерхня крейда. Перешарування пісковиків і алевролітів, ув покрівлі - гравеліто-пісковики – 19 м.

15 ПлМіоцен. Крупнокристалічні гіпси і ангідрити сірого і світло-сірого кольору – більше 315 м.

16 Пліоцен. Глини з прошарками і лінзами солі - більше 35 м.

Контрольні запитання

1 Яка ознака горизонтального залягання шарів?

2 Як встановити абсолютні відмітки геологічних границь при горизонтальному заляганні?

3 Яке залягання умовно відноситься до горизонтального?

4 Чим потрібно керуватися, змінюючи вертикальний масштаб при побудові геологічного розрізу?

5 Як обирається напрямок геологічного розрізу?

6 Послідовність побудови геологічного розрізу?

7 Що таке альтитуда?

8 На яких ділянках залягають більш молоді породи?

9 На яких ділянках відслонюються більш давні породи?

10 Як змінюється вік порід, що відслонюються за течією річки?