Методи контролю. Контроль за вивченням курсу здійснюється у трьох видах

Контроль за вивченням курсу здійснюється у трьох видах:

1. Поточний контроль, що включає:

· Усне опитування або письмовий експрес-контроль на практичних заняттях.

· Перевірка виконання самостійної роботи та індивідуальних завдань;

Результати поточного контролю враховуються при виставленні екзаменаційної оцінки з даної дисципліни.

2. Модульний контроль проводиться після вивчення логічно завершеної частини навчальної програми. Модульний контроль з даного курсу може проводитися у формі контрольної роботи або тестування.

3. Семестровий контроль передбачений у формі екзамену.

10. РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ЯКІ ОТРИМУЮТЬ СТУДЕНТИ

Поточне тестування та самостійна робота	Сума
Змістовий модуль 1	Змістовий модуль 2	Змістовий модуль 3	Змістовий модуль 4
Т1	Т2	Т3	Т4	Т5	Т6	Т7	Т8	Т9	Т10	Т 11	Т12

Т1, Т2... Т12 – теми змістових модулів.

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Опорні конспекти лекцій з курсу «Історія української літератури 20-30-х років ХХ століття» /комп'ютерний клас, директорія «ІУЛ»

2. Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни (ІКНМЗД) / кафедра української та світової літератур

3. Ілюстративні матеріали / гуманітарний корпус КПІ, кабінет 211.

12. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

БАЗОВА

Тексти, рекомендовані для читання

Тичина П. Поезії збірок “Сонячні кларнети”, “Замість сонетів і октав”, “Плуг”, “Вітер з України”, “Партія веде”

Рильський М. Поезії збірок “На білих островах”, “Під осінніми зорями”, “Синя далечінь”, “Тринадцята весна”, “Де сходяться дороги”, “Гомін і відгомін”

Еллан-Блакитний В. Поезії: “Вперед”, “Пісня Крейцерової сонати”, “Червоні зорі”, “Удари молота”, “Повстання”

Семенко М. Поезії збірок “Prelude”, “Дерзання”, “Кверофутуризм”, “Малий Кобзар і нові вірші”

Поліщук В. Поезії збірок “Сонячна міць”, “Радіо в житах”

Йогансен Майк. Поезії збірок “Д’горі”, “Кроковеє колесо”, “Ясен”

Зеров М. Поезії збірки “Камена”, літературно-критичні статті “Нове українське письменство”, “Від Куліша до Винниченка”

Драй-Хмара М. Поезії збірки “Проростень”

Филипович П. Поезії збірок “Земля і вітер”, “Простір”

Плужник Є. Поезії збірок “Дні”, “Рання осінь”

Антонич Б.-І. Поезії збірок “Привітання життя”, “Три перстені”, “Книга Лева”, “Зелена Євангелія”, “Ротації”.

Свідзинський В. Поезії збірок “Ліричні поезії”, “Вересень”

Сосюра В. Поезії збірок “Червона зима”, “Осінні зорі”, “Коли зацвітуть акації”, поеми “Мазепа”, “Розстріляне відродження”, роман “Третя рота”

Бажан М. Поезії збірок “17-й патруль”, “Різьблена тінь”, “Сліпці”

Празька школа

Лятуринська О. Поезії збірок “Гусла”, “Княжа емаль”

Лівицька-Холодна Н. Поезії збірки “Вогонь і попіл”

Маланюк Є. Поезії збірок “Стилет і стилос”, “Земна Мадонна”, “Земля і залізо”, “Перстень Полікарпа”

Теліга О. Збірник “Олена Теліга”

Ольжич О. Поезії збірок “Рінь”, “Вежі”, “Підзамчя”

Хвильовий М. Поезії. Новели й оповідання: “Я (Романтика)”, “Синій листопад”, “Кіт у чоботях”, “Солонський Яр”, “Арабески”, “Свиня”, “Пудель”, “Мати”; повісті “Санаторійна зона”, “Сентиментальна історія”, “Іван Іванович”, роман “Вальдшнепи”; памфлети “Думки проти течії”, “Камо грядеши?”, “Україна чи Малоросія?”

Підмогильний В. “Проблема хліба”, “Собака”, “Військовий літун”, “Історія пані Ївги”, “Остап Шаптала”, “Невеличка драма”, “Місто”

Косинка Г. “Фауст”, “Політика”, “На золотих богів”, “В житах”, “Анкета”, “Політика”, “Мати”, “Постріл”, “Змовини”, “Гармонія”

Яновський Ю. Зб. “Мамутові бивні”, “Кров землі”, романи “Майстер корабля”, “Чотири шаблі”, “Вершники”

Куліш М. “97”, “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Патетична соната”, “Маклена Граса”

Кочерга І. “Свіччине весілля”, “Ярослав Мудрий”

Твори для самостійного прочитання

Винниченко В. Слово за тобою, Сталіне!

Влизько О. Вибране. Поезії.

Гриневичева К. Шестикрилець. Шоломи в сонці.

Антоненко-Давидович Б. Смерть

Лепкий Б. Мазепа.

Гжицький В.Чорне озеро

Слісаренко О. Чорний ангел.

Тулуб З. Людолови

Фальківський Д. Поезії.

Чупринка Г. Поезії.

Михайличенко Г. Блакитний роман

Івченко М. Землі дзвонять, Горіли степи, Шуми весняні, У сонячнім колі, Напоєні дні, Смертний спів

Шкурупій Гео. Жанна-батальйонерка

Йогансен М. «Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки прекрасної Альчести в Слобожанську Швейцарію»

Головко А. Повісті: Можу, Червоний роман, Пасинки степу, Зелені серцем, роман: Бур’ян, оповідання: Пилипко, Червона хустина, Дівчинка з шляху

Панч П. Без козиря, З моря, Голубі ешелони, Повість наших днів

Ірчан М. Карпатська ніч, новели, п’єси: Родина щіткарів, Підземна Галичина

Турянський О. Поза межами болю

Мамонтов Я. Архітектор Шалько, Республіка на колесах

Список творів, рекомендованих для вивчення напам’ять

Тичина П. «Арфами, арфами», «Ви знаєте, як липа шелестить», «З кохання плакав я», «До кого говорить?», «Одчиняйте двері», «І Бєлий, і Блок…», “Пам’яті тридцяти”, “О панно Інно...”

Рильський М. «Коли усе в тумані життьовому…», «Тобі одній, намріяна царівно», «Яблука доспіли»,

Зеров М. «Київ з лівого берега», «Pro domo»

Свідзинський В. «Холодна тиша. Місяцю надламаний»

Бажан М. «Папороть», «Залізнякова ніч»

Сосюра В. «Такий я ніжний, такий тривожний», «Коли потяг у даль загуркоче», “Так ніхто не кохав”, вступ до поеми «Мазепа»

Семенко М. «Поет», «Я хочу», «Бажання», «Місто»

Плужник Є. «Я знаю: перекують на рала мечі»

Антонич Б.-І. «Весна», «Зелена Євангелія», «Вишні»

Маланюк Є. «Знаю – медом сонця, ой Ладо…», «Не хліб, не мед слов’янства – криця! кріс!»

ДОПОМІЖНА

1. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. - К., 1994

2. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ століття. – Тернопіль: Джура, 2000.

3. Безхутрий Ю. Хвильовий: проблеми інтерпретації. – Харків: Фоліо, 2003. – 495с.

4. Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. – К.: Смолоскип, 2006. – 464 с.

5. Білецький О. Літературно-критичні статті. - К., 1990

6. Голубєва З. І Кочерга. Літературний портрет. – К., 1983.

7. Голубєва З. Український радянський роман 20-х р. - Харків, 1967

8. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. - К., 2003

9. Гроно нездоланих співців. Літературні портрети українських письменників ХХ ст. - К., 1997

10. Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки. - К., 1991

11. Дем’янівська Л. Українська драматична поема. Проблематика, жанрова специфіка. – К., 1984.

12. Дзюба І. Бо то не просто мова, звуки... - К., 1990

13. Досвід кохання і критика чистого розуму: В.Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій / Упор. О.Галета. – К.: Факт, 2003

14. Єфремов С. Історія українського письменства. - К., 1996

15. Жулинський М. Із забуття - в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини) - К., 1990

16. Журба С. Художній світ української імпресіоністичної повісті 20-х років ХХ століття. – Тернопіль: Астон, 2000. – 120 с.

17. Зеров М. Твори: У 2 т. - К., 1990

18. З порога смерті. Письменники України - жертви сталінських репресій: Вип. 1 - К., 1991

19. Ільницький М. Література українського відродження: Напрями і течії в українській літературі 20-30-х р.р. ХХ ст. - Львів, 1994

20. Ільницький О. Український футуризм: 1914 – 1933 / переклад з англ.. Р.Тхорук. – Львів: Літопис, 2003. – 456 с.

21. Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн. - Кн. 1: Перша половина ХХ ст. Підручник / За ред. В.Г.Дончика. - К., 1998

22. Кавун Л.І. “М’ятежні” романтики вітаїзму: проза ВАПЛІТЕ. – Черкаси: Брама-Україна, 2006. – 328 с.

23. Калениченко Н. Українська література к. ХІХ - поч. ХХ ст. Напрями, течії. - К., 1983

24. Київські неокласики / Упор. В.Агеєва. – К.: Факт, 2003

25. Ковалів Ю. Романтична стильова течія в українській радянській поезії 20-30-х рр. - К., 1988

26. Кодак М. Микола Хвильовий як митець-психолог.–Луцьк: Твердиня, 2008.–196 с.

27. Костюк Г. Зустрічі і прощання. Спогади. - Кн. 1. - Едмонтон, 1987

28. Кошелівець І. Сучасна українська література в УРСР. - Нью-Йорк, 1964

29. Кудрявцев М. Драма ідей в українській новітній літературі. - Кам’янець-Подільськ, 1997

30. Кузякіна Н. Автопортрет, інтерв’ю, статті з історії і теорії драми / Упорядн., вступ. стаття В.П.Саєнко. – Дрогобич: Відродження, 2010. – 574 с.

31. Кузякіна Н. Драматург І.Кочерга. – К., 1968.

32. Кузякіна Н. Драматург Микола Куліш. - К., 1962

33. Кузякіна Н. П’єси Миколи Куліша. - К., 1970

34. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Антологія: 1917 - 1933. – К., 2001

35. Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (1917 - 1927): у 2 т. - Мюнхен, 1986

36. Літературознавча енциклопедія: у 2 т. [aвт.-уклад. Ю.І.Ковалів]. – К.: ВЦ «Академія», 2007. - Т 1.; Т.2.

37. Мельник В. Суворий аналітик доби: В. Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози перш. пол. ХХ ст. - К., 1994

38. Мельників Р. Майк Йогансен: ландшафти трансформацій. – К.: Смолоскип, 2000

39. Мовчан Р. Український модернізм 1920-х: портрет в історичному інтер’єрі. – К.: ВД «Стилос», 2008. – 544 с.

40. Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща. – К., 2002

41. Наєнко М. Українське літературознавство. Школи. Напрями. Тенденції. - К., 1997

42. Наливайко Д. Искусство: направления, течения, стили. - К., 1985

43. Неврлий М. Українська радянська поезія 20-х р: Мікропортрети в художніх стилях і напрямах. - К., 1991

44. Новиченко Л. Поетичний світ М.Рильського (1910-1941). - К., 1980

45. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К., 1999

46. Патетичний фрегат: Роман Ю.Яновського “Майстер корабля” як літературна містифікація / Упор. В.Панченкко. – К.: Факт, 2002

47. Письменники радянської України: 20-30-ті р.р.: Нариси творчості. - К., 1989

48. Півторадні В. Українська література перших років революції (1917 - 1923).- К., 1968

49. Працьовитий В. Українська драматургія 20-30-х років ХХ століття. Жанрова модифікація. – Львів, 2001.

50. Працьовитий В. Українська історична драма. – Львів, 2002.

51. Руденко М. Наративна типологія художньої прози Миколи Хвильового. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТДПУ, 2003. – 88 с.

52. Саєнко В. Українська модерна поезія 20-х років ХХ століття: ренесансні параметри. – Одеса: Астропринт, 2004.

53. Самототожність письменника. До методології українського літературознавства / Відпов. ред. Г.М.Сивокінь. – К., 1999

54. Семенюк Г.Ф. Українська драматургія 20-х років. – К.: Проза, 1993.

55. Славутич Яр. Розстріляна муза: Мартиролог. Нариси про поетів. - К., 1992

56. Соловей Е. Українська філософська лірика: [навч. посібник із спецкурсу]. – К.: Юніверс, 1999. – 368 с.

57. Тарнавський М. Між розумом та ірраціональністю: Проза В.Підмогильного. – К.: Унів. Вид-во “Пульсари”, 2004

58. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 4 кн. - К., 2000. – Кн. 2.

59. Український авангардний роман: тексти та їх інтерпретація / упорядник: Оксана Філатова. – Миколаїв: Іліон, 2011. – 328 с.

60. Фащенко В. Новела і новелісти: Жанрово-стильові шукання (1917 - 1967). - К., 1978

61. Філатова О. Український роман 20-30-х років ХХ століття: типологія авторської свідомості. – Миколаїв: Іліон, 2010. – 485 с.

62. Хархун В. Соцреалістичний канон в українській літературі: ґенеза, розвиток, модифікації. – Ніжин: ТОВ «Гідромакс», 2009. – 508 с.

63. Хвильовий М. Україна чи Малоросія? Памфлети. - К., 1993

64. Шаповал М. Інтертекст у світлі рампи: між текстові та міжсуб’єктні реляції української драми. – К.: Автограф, 2009. – 352 с.

65. Шерех Ю. Третя сторожа: Література. Мистецтво. Ідеології. - К., 1993

66. Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років. – К.: Ніка-Центр, 2006

13. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ

1. http: // academia-pc.com.ua/

2. http://diasporiana.org.ua/category/literaturoznavstvo/

3. http: // library.znu.edu.ua

4. http://www.e-reading.co.uk/chapter.php/1017952/37/Pavlichko_-_Teoriya_literaturi.html

5.http: //grinch-home.at.ua

6. http: // ukrlit.vn.ua

7. http://pidruchniki.ws/14821111/literatura/avangardizm_yogo_stilovi_techiyi

8. http://litopys.org.ua/chyzh/chy24.htm

9. http://lib.rushkolnik.ru/text/32168/index-1.html

10. http://eureka.ucoz.ua/index/0-29

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ТЕМ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

Літературно-мистецький процес 20-30-х років ХХ століття

Тема 1. Літературний процес 20-30-х років ХХ ст. Загальні тенденції розвитку

Основні аспекти теми

Відродження української культури, зокрема української літератури після соціальних та національних катаклізмів в Україні у першій чверті ХХ століття. Роль і значення “українізації”, боротьби за державність української мови в бурхливому процесі відродження української літератури.

Особливості літературного процесу в Україні цієї доби. Участь у творенні української культури і літератури старої демократичної інтелігенції. Прихід в літературу покоління, що зберегло певну внутрішню незалежність і докладало зусиль для плідного розвитку української літератури. Вірність ідеалу творення повноцінної національної літератури - П.Тичина, М.Семенко, М.Йогансен, Д.Фальківський, М.Терещенко, В.Поліщук, Остап Вишня, Ю.Смолич, М.Бажан, О.Довженко, Ю.Яновський та ін. Прихід у літературу молодої робітничо-селянської інтелігенції, котра брала участь у революційних подіях (М.Хвильовий, Г.Епік, В.Минко, І.Микитенко, І.Ле, Г.Косинка, І.Кириленко, А.Головко, П.Панч та ін.)

Створення масових літературних організацій - Плуг, Гарт, ВАПЛІТЕ, ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників), МОЛОДНЯК, ЛАНКА - МАРС (Майстерня революційного слова), НОВА ГЕНЕРАЦІЯ, АВАНГАРД. Розпуск літературних організацій (1932), створення єдиної Спілки радянських письменників (1934), з «комуністичною фракцією» в ній, тиражування резолюцій та постанов про «політику партії в галузі художньої літератури». Підпорядкування української спілки письменників всесоюзній. Підкріплення організаційного рівня “методологічним” – директивним впровадженням “методу соціалістичного реалізму”.

Могутній процес відродження й розвитку української національної самосвідомості, культури, літератури. Місце в ньому «українізації», боротьби за державність української мови. Поява журналів («Мистецтво», «Шляхи мистецтва», «Червоний шлях», «Життя і революція», «Нова генерація», «Всесвіт», «Глобус», «Вікна»). Перша “Літературна газета” та журнал «Критика».

Жорстокість умов життя України, починаючи з кінця 20-х років. Геноцид українського народу. Голодомор. Беззастережне політичне втручання в культурний, літературний процеси, догматична уніфікація літературно-мистецького життя. Посилення політичного терору, репресивного втручання адміністративно-тоталітарного режиму Москви.

Занепад літературної творчості: декретованість тематики («виробнича», «колгоспна», «історико-революційна» тощо) і героїв (образи комуніста, робітника, ін.), стильова уніфікація. Унеможливлення розкриття таланту на іманентній основі за таких умов. Перетворення небагатьох, впокорених радянською владою письменників на «класиків соціалістичного реалізму» (П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, Ю.Яновський та ін.).

Літературна дискусія на Україні 1925-1928 років: її хід та етапи

Літературна дискусія 1925–1928 років — публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості та завдань нової української радянської літератури, місця і ролі письменника в суспільстві. Дискусія виникла через глибокі розходження у розумінні природи і мети художньої творчості серед українських письменників, ідейну і політичну конкуренцію літературних організацій. Приводом до неї стала стаття Миколи Хвильового «Про „сатану в бочці“ або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», яка була спрямована проти низькопробної «червоної графоманії», що була написана у відповідь на виступ «Про критику і критиків у літературі» початківця Григорія Яковенка.

Активну участь у дискусії взяли літературні організації «Гарт», «Плуг», «Ланка»-МАРС, пізніше ВАПЛІТЕ і ВУСПП, письменники і громадські діячі Микола Хвильовий,Микола Зеров, Андрій Хвиля, Сергій Пилипенко, Олександр Дорошкевич, Самійло Щупак, Микола Скрипник та ін. У ході дискусії було опубліковано понад 1000 статей.

Етапи розвитку дискусії: 1) від 30 квітня 1925 р., що почалася статтею Г.Яковенка «Про критиків і критику в літературі», відповіддю йому М.Хвильвого «Про сатану в бочці...», участю С.Пилипенка (оприлюднив п’ять статей), Г.Епіка, Б.Коваленка та ін. до публікації памфлету «Аполегети писаризму» (1926) Хвильового, який сформулював центральні проблеми дискусії і накреслив пропозиції щодо їх реалізації;

2) від 26 квітня 1926 р., листа Й.Сталіна «Тов. Л.М.Кагановичу та членам політбюро ЦК КП(б)У» до розпуску ВАПЛІТЕ й диспуту «Шляхи розвитку сучасної літератури» в Будинку імені В.Блакитного, що відбувся 18-21 лютого 1928 р. На ньому були присутніми понад 800 осіб й взяли участь представники всіх літературних організацій Києва. Тут виступали О.Дорошенко (голова), Ю.Меженко (доповідач), М.Зеров, В.Десняк, В.Підмогильний, С.Щупак, М.Могилянський, П.Филипович, Б.Антоненко-Давидович, Іван Ле, М.Івченко, В.Нечаївська, І.Жигалко, М.Рильський та ін. Неокласики, представники «Ланки» розвивають тези М.Хвильового, доповнюють їх, ведуть розмову в площині естетики, по-справжньому дбаючи про духовні цінності й високо художні твори, а пролетарські — грубо підмінюють розмову політичними гаслами, перетворюють своїх опонентів на «ідейних противників», «агентів імперіалізму», «націоналістів»;

3) втручання партійних органів та функціонерів у дискусію, яка набула політичного спрямування. Дискусія захлинулася, розчинившись у схоластичній риториці, почалися політичні звинувачення, процвітає сталінська теза про «загострення класової боротьби», утверджується сталінізм: письменникам навішуються ярлики, при чому партійні опоненти виголошували їх від імені компартії й народу. У 1934 — 1937 рр. радянські каральні органи за участь митців у дискусії їх арештовували й фізично знищували.

Роль М.Хвильового у дискусії. Погляди митця на літературу в циклі памфлетів «Камо грядеши» (1925) («Куди йдеш»), «Думки проти течії» (1926), «Апологети писаризму» (1926), «Україна чи Малоросія» (1926), окреслення програми українського національного відродження. Дискусії, полеміки навколо лозунгу «Європа чи просвіта?». Заклик митців орієнтуватись на кращі класичні зразки світового письменства, «психологічну Європу», тобто на культуру Європи з її давніми гуманістичними традиціями, а не на пролеткультівську комуністичну літературу радянської Росії, відмовитися від малоросійського епігонства й провінціалізму.

Значення літературної дискусії у культурному процесі доби. Дискусія мала також політичний аспект - літературну критику використовували для звинувачення опонентів в ідеологічних ухилах. Дискусія засвідчила нову розстановку мистецьких сил. Після «зречення» Миколи Хвильового і «саморозпуску» ВАПЛІТЕ провідні ролі в літературному процесі відігравали ставленики партійного апарату.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

Естетичне новаторство української поезії доби

Тема 1. Розвиток української поезії 20-30-х років

Основні аспекти теми

Школи, течії, напрямки української поезії революційного періоду. Художнє багатство української поезії цієї доби. Зростання і формування визначних художніх індивідуальностей, представників різних стильових течій. Глибокий синтетизм художнього мислення П.Тичини. Інтимно-щира сповідальність, глибинний ліризм В.Сосюри. Гармонійно “класична” врівноваженість М.Рильського. Митць “напруженої думки”, філософічності - М.Бажан. На “романтичному фрегаті” входив у поезію Ю.Яновський. Публіцистично загострена поезія В.Поліщука. Прихід у поезію кінця 20-х років талановитої молоді: Л.Первомайський, Т.Масенко, Я.Гримайло, М.Шеремет, П.Голота, О.Влизько, С.Крижанівський та ін.

Виразність стильової течії символізму. Естетична настанова символізму – подолання натуралізму, побутовізму, заглиблення в таємні першооснови буття, недоступні логічному осягненню, потяг до асоціативних значень слова, образів, символів, містифікації змісту. Вплив символізму на поетів того часу – Д.Загул, В.Бобринський, В.Чумак, Я.Савченко, В.Ярошенко, М.Семенко. Відмінність українського символізму від європейського й російського (у ньому менше містицизму, таємничості, більше відгуків на життя, “містики національної ідеї”). Неоромантична течія у поезії цього часу. Засвоєння українською поезією естетичних сторін інших модерністських течій – акмеїзму, імпресіонізму, футуризму, авангардизму.

Катастрофічний занепад поезії в другій половині 30-х років унаслідок адміністративно-репресивних погромів, націлених на викорінення загальнолюдських цінностей, цінностей національної культури, національної самосвідомості. Деформація талантів видатних майстрів П.Тичини, М.Рильського, М.Бажана, В.Сосюри.

Суперечлива, неоднозначна творча та життєва доля П.Тичини на різних етапах складної історії української літератури. «Сонячні кларнети» (1918) – підсумковий етап ідейно-естетичних пошуків української поезії початку ХХ ст. і водночас – естетична програма духовного відродження нації на міцній етичній основі. Поняття «кларнетизму» як визначення концентрації світотворчої енергії української душі, синтез тенденцій модернізму та національного ренесансу. Світлоритми Тичининської панмузичності – ключ до декодування метафоричної концепції «Сонячних кларнетів», її синестезійної основи. Непомильне чуття історизму в поемі «Золотий гомін». Синтез різних стильових тенденцій у першій збірці П.Тичини. Тривожне завбачення поетом трагедії національної революції («Скорбна мати»). Збірка «Замість сонетів і октав» (1920) – художній документ загальнонаціональної катастрофи 1917-1920 рр., актуалізація античної версифікації в українському віршуванні. Пошуки нових зображально-виражальних засобів у збірках «Плуг» (1920), «В космічному оркестрі» (1921), «Вітер з України» (1924), поєднання традиційних форм (гекзаметр, сонет, тріолет) з авангардистськими та модерністськими (різностопова строфа, астрофічний вірш і т.п.). Мотиви національної революції («На майдані», «Як упав же він з коня...»). Змалювання страшних картин голоду в поезіях «Загупало в двері прикладом» – як моторошна прелюдія голодомору в Україні 1932 – 1933-го років. Глибоко трагедійне сприйняття письменником жовтневого перевороту і його наслідків у поезіях «Прийшли до мене в гості», «Хто ж це так із тебе насміяться смів?», «До кого говорить?».

Невдала спроба поєднати конструктивістскі принципи з комуністичними ідеями у збірці «Чернігів» (1931). Поема-симфонія «Сковорода» – свідчення поступового згасання енергії «кларнетизму» у творчості П.Тичини впродовж його життя, починаючи з 30-х років. Узалежнення поета від комуністичної ідеології, перехід на віршовану ілюстрацію більшовицьких кампаній, стилізація (самоповторення) власної поетики періоду «Сонячних кларнетів».

Трагічність постаті В.Сосюри («два Володьки» – «українець» і «комуніст»): концепція двоїстості української людини радянської доби. Перші поетичні книжки: «Пісні крові» (1918), «Поезії» (1921), стильові цитати з україно-російської романсової традиції, від символістів, імпресіоністів, неоромантиків. Стрімкий шлях поетичного зростання і величезної популярності: збірки «Червона зима» (1921), «Осінні зорі» (1924), «Сьогодні» (1925), «Золоті шуліки» (1927), «Коли зацвітуть акації» (1928) та ін. Оновлення В.Сосюрою жанру інтимної лірики, синтетичного світосприйняття ліричного героя на загальному тлі естетичних втрат тотальної деіндивідуалізації та політизації поезії. Висока поетичність жіночого образу. Гіперболізація почуттів, музика ліричного слова і пісенність мови в поезіях «Так ніхто не кохав», «Ластівки на сонці», «Коли

потяг у даль загуркоче», «Марії». Національні мотиви в поезіях «І пішов я тоді до Петлюри», «Україна моя», «Сад». Кризовий період у житті поета на початку 30-х років, його відбиття у збірці «Серце» (1931). Остаточне утвердження В.Сосюри на позиціях особистісного ліризму попри продукування кон’юнктурних текстів у передвоєнних книжках «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939).

Тема 2. Творчість поетів-неокласиків

Основні аспекти теми

Історичний “шанс” неокласиків поєднати національні поетичні традиції з вишуканими взірцями форми європейської поезії. «Конкурентність» поезії високоосвічених неокласиків – «нездоланих співців» – до імітативних низьковартісних художніх творів літературного загалу 20-30-х рр.

Участь неокласиків у полеміці навколо шляхів подальшого розвитку української літератури (М.Зеров, П.Филипович, М.Рильський). Літературно-критична діяльність неокласиків.

Багатогранність таланту Миколи Костянтиновича Зерова – поета, науковця, видатного перекладача, літературного критика, визнаного лідера «неокласиків». Збірка «Камена» (1924) і явлена в ній «ясна, дзвінка закінченість сонета»: переклади з Ередіа, Буніна, Вергілія, Горація, Тібулла, Овідія, Марціала, оригінальні сонети та александрійські вірші. Особливості архітектоніки збірки. Відданість автора строгим формам, викінченість і пластичність поетичної мови, чітка ясність думки, стримане в воїй значущості ліричне чуття, насичені візуальні образи, багатий художній підтекст. Ідея краси як духовної гармонії. Літературознавча діяльність. Нариси «Леся Українка», «Нове українське письменство» (обидва – 1924), збірки літературознавчих статей «До джерел» (1926), «Від Куліша до Винниченка» (1928).

Павло Филипович (1891-1937) – діяч широкого культурного діапазону, який відчутно впливав на тогочасні ділянки літературно-мистецького життя – поезію, перекладознавство, літературознавство. Художній доробок – збірки «Земля і вітер» (1922), «Простір» (1925), поезії поза збірками, що друкувалися в тогочасній періодиці. Відкритість художньої манери митця для різноманітних стильових «спокус», від народнопоетичних до модерністських. П.Филипович як літературознавець – об’єктивний дослідник художніх явищ вітчизняного та європейського літературного процесу, автор синтетичних праць про українських класиків – Лесю Українку, І.Франка, О.Кобилянську, М.Коцюбинського, один із фундаторів наукового шевченкознавства.

Схильність до експерименту та широкого спектру мовного новаторства у творчості Михайла Драй-Хмари (1889-1939): збірка «Проростань» (1926); вплив символізму на творчу індивідуальність митця, «невпорядкованість» чуттєвої стихії, елементи близькості до сюрреалізму. Питома вага французької поезії в перекладацькому доробку М.Драй-Хмари. Монографії «Леся Українка» (1926) і «Поема Лесі Українки «Віла Посестра» на тлі сербського та українського епосу» (1929).

Трагічна доля «грона п’ятірного»: розстріл М.Зерова і П.Филиповича, смерть у концтаборі М.Драй-Хмари, рееміграція О.Бургардта, моральне нищення М.Рильського.

М.Рильський – архімайстер нашої поезії, великий сеніор нашої мистецької культури» (Є.Маланюк), «гармонійна особа сучасної епохи» (О.Білецький). Витоки неординарності духовної і творчої постаті поета: виховання в оточенні знакових українських родин (Лисенків, Старицьких, Антоновичів, Русових, Косачів), вплив батька – відомого етнографа та громадського діяча. Ранні збірки поезій «На білих островах» (1910), «Під осінніми зорями» (1918) – лірична сповідь молодої душі, учнівська лабораторія, позначена засвоєнням художнього досвіду П.Куліша, М.Старицького, О.Олеся, М.Вороного, поетів-молодомузівців, а також російської і західноєвропейської поезії. Орієнтація на інтимно-довірливий, психологічний ліризм. Тонка оркестровка віршів. Болісне шукання справжніх цінностей, мотиви цілющої сили природи, пориву до світового універсуму, марноти самотності (цикл «Беатріче і гетера», «Плюскочуться білі качки...», «На білу гречку впали роси», «Вже червоніють помідори», «Згадай, безумче! Світ не тільки ти...» та ін.). Неспокій і напруга духовних пошуків у поемах «Царівна», «На узліссі», «Бенкет».

М.Рильський серед «неокласиків». Орієнтація на змістові й формальні категорії класичної літератури. Збірка «Синя далечінь» (1922): класичні віршові форми в поезіях (сонет, рондо, октава, гекзаметр). «Естетизм» сонетаріуму («Ніцше», «Гейне», «Шекспір»,«Бодлер»). Широта емоційних станів ліричного героя («Грім одгримів...», «Нашу шлюбну постелю», «Несіть богам дари», «Ми одпливали, в каламутну даль...», «Поете! Живемо в

пустині серед каміння та людей», «Як тепла свічка, вечір догора...»). Античні

та екзотичні теми й образи в поезіях «У теплі дні збирання винограду», «Діана», «Трістан коня сідлає...» та ін. Поетичні досягнення й суперечливі позиції збірок «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де

сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929). Постать «внутрішнього

героя» поезій. Дух класицистичної «всезагальності» та своєрідність часопростору творів «неокласичної» доби. Суттєва стильова еволюція поета: індивідуальний синтез класицизму, романтизму та реалізму. Літературна праця в несприятливих політичних умовах тоталітарної держави. Різке зниження художнього рівня у збірках «Знак терезів» (1932), «Україна» (1938). Несміливі ознаки «поетичного відродження», властиві збіркам «Літо»

(1936), «Збір винограду» (1940). Образ Києва в поетичних рецепціях М.Рильського.

Авангардизм поезії

Український поетичний авангард 1910-1930 рр. (Валерій Поліщук, Михайло Семенко, ранній Микола Бажан). Характерні риси авангардизму: гостра необхідність очистити україн­ську поезію від застарілих тенденцій – консервативності, хуто­рянства, народницьких ідей, що в першій третині XX ст. галь­мували художні пошуки митців. Організація футуристичного руху в мисте­цтві, видання «Універсального журналу», журналу «Фламінго», «Авангард».

Художні шукання Михайля Семенка як яскравого представника футуризму. Гасла футуризму, проголошені у маніфестах-передмовах до збірок «Дерзання» та «Кверо-футуризм» (1914).

Перші збірки – «Прелюд» (1913), «Дерзання», «Кверофутуризм» (1914) (кверо — лат. шукати) - переважає метафорична гра понять й образів, наявні й сліди символістської поетики.

Цикл «Крапки і плями» – «другий період» творчості, позначений відчутним впли­вом імпресіонізму (цикли «Осіння рана», «П’єро кохає»). Інтимната медитативна лірика – «Кондуктор», «Ніч», «Заплети косу міцніш!».

Маска героя і автора у циклі «Арії трьох П’єро». Третій «П’єро» – збірка «П’єро мертвопетлює» (1919) – повернення до поетики футуризму, гнівної, епатажної та ексцентричної.

Збірка «Кобзар» – твори поета 1910-1922 рр. Протиставлення Шевченковому «Кобзареві» – намагання показати суть різниці між літературами XIX і XX ст.

Своєрідність урбаністичної тематики Семенка: введення до тек­сту твору науково-технічної термінології, розмовно-побутової лек­сики, синтаксичних ускладнень, майстерний перехід від узагальненого до конкретних образів-елементів міста («Ліх­тар», «Місто», «Тротуар», «Вулиця»).

Конструктивістська поезія В.Поліщука

Тема 3. Західноукраїнська поезія 20-30-х років. Празька поетична школа

Основні аспекти теми

Література Західної України. Літературна група поетів-символістів «Митуса», що видавала однойменний журнал. Роль націоналістичного журналу «Літературно-науковий вісник» (з 1933 р. – «Вісник») Д.Донцова у формуванні політичних настроїв і літературно-естетичних уподобань західноукраїнського суспільства та еміграції. Група письменників католицького спрямування «Логос», що гуртувалася навколо

журналу «Поступ». Творчість Б.Кравціва. Лірика С.Гординського. Літературне життя в Західній Україні, Буковині. Вплив традицій І.Франка. Активна участь у літературному житті О.Кобилянської, В.Стефаника. Місце на літературній ниві “молодомузівців” Б.Лепкого, В.Пачовського, П.Карманського. Орієнтація на літературне життя Східної України (А.Крушельницькій, В.Бобинський, М.Ірчан). Прихід у літературу молодих письменників Західної України (П.Козланюк, С.Тудор, Я.Галан). Стрілецька поезія. Орієнтація письменників на традиції національно-визвольної боротьби Січового Стрілецтва, УНР і ЗУНР (Р.Купчинський, О.Бабій).

Унікальність постаті Б.-І.Антонича в історії української літератури, його вихід за межі традиційного поцінування художнього тексту. Трактування християнства та поганства як рівноправних еманацій єдиного Божественного єства, самоусвідомлення людини як однієї з ланок біологічного космосу, подолання часу в момент заглиблення поетичної уяви до праоснов буття у збірках «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936), «Зелена Євангелія» (1938), художня інтерпретація архетипів Лісу та Міста як рівнопокладених, взаємоперехідних. Завершення плюралістичної концепції Б.-І.Антонича у сюрреалістичній збірці «Ротації», врівноваження антитетичних категорій прекрасного та потворного. Віднадходження асоціативних зв’язків його лірики з народною творчістю, з творами У.Уітмена, Р.Тагора, Є.Гарасимовича та ін. Сновидіння як джерело творчості Б.-І.Антонича.

Література еміграції. Виникнення політичної еміграції, її політична, науково-освітня і культурно-мистецька діяльність. Національно зорієнтовані угруповання «Танк» (Варшава), «Ми» (Варшава) та їх часописи. «Празька школа» поетів (Ю.Дараган, Ю.Липа, Н.Лівицька-Холодна, О.Лятуринська, Є.Маланюк, Л.Мосендз, О.Ольжич, О.Теліга та ін.). Близька до неї творчість Ю.Клена (О.Бургардта).

«Празька школа» – умовна назва літературного покоління емігрантів міжвоєнного двадцятиліття. Спільні риси: естетична концепція, сформульована переважно Є.Маланюком за часів його перебування в калішському таборі інтернованих вояків Армії УНР. Збірка «Сагайдак» Ю.Дарагана (1925) – сукупність мотивів, розвинених Є.Маланюком, О.Ольжичем, Л.Мосендзом, Ю.Кленом (О.Бургардтом), Н.Лівицькою-Холодною, О.Лятуринською, О.Стефановичем та ін.: історіософічні візії козацького, києво-руського чи доісторичного ґатунку, туга за Україною, вольові імперативи тощо. Обстоювання потреби виховання національного чину при визнанні автономності мистецтва, полеміка з цього приводу з Д.Донцовим, публікації творів «пражан» у редагованому ним часописі «Вісник» (1933-1939; до 1933 – «Літературно-науковий вісник»).

Перегук творчої позиції «празької школи» з генерацією «розстріляного відродження». Акцентування національно-культурної традиції при несприйнятті та подоланні гальмівних, неадекватних історичним вимогам рис ментальної свідомості, переведення «філософії серця» в нову якість – «філософію чину». Апробація нового, діяльного, цілеспрямованого типу українця в поетичних текстах, екстраполяція його в дійсність міжвоєнного двадцятиліття та періоду Другої світової війни.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3

Дискурс української прози 20-30-х років ХХ століття

Тема 1. Особливості розвитку української прози пожовтневого періоду. Ліро-імпресіоністична проза (М. Хвильовий, Г. Косинка)

Основні аспекти теми

Внесок у розвиток прози митців старшого покоління – В.Стефаник, Ольга Кобилянська, В.Винниченко, Г.Хоткевич, С.Васильченко. Прихід на початку 20-х років нових письменницьких сил: А.Головко, М.Ірчан, М.Хвильовий, П.Панч, В.Підмогильний, Г.Косинка, О.Копиленко, І.Сенченко, Остап Вишня. В середині 20-х років – Ю.Яновський, Ю.Смолич, Іван Ле, І.Микитенко, К.Гордієнко, С.Тудор та інші.

Домінування жанрів малої прози - оповідання, нарису, новели, фрагментарної повісті. Поява творів широкого епічного плану з 1926 – 1927 рр. Проблематика і новаторство в галузі поетики малої прози в період революційних подій та початку 20-х років. Взаємодія реалістичних тенденцій з тенденціями модерністськими. Неоромантичний та реалістичний напрями в малій прозі.

Етапи розвитку епічної прози. Становлення жанрів повісті й роману. Проблеми міста і села (“двох культур”), соціального, національного, духовного розвитку української інтелігенції. Утвердження жанрів роману і повісті в другій половині 20-х років. Романи “Бур’ян” А.Головка, “Майстер корабля” Ю.Яновського, “Роман міжгір’я” Івана Ле, “Вальдшнепи” М.Хвильового, “Останній Ейджевуд”, “По той бік серця”, “Фальшива Мельпомена” Ю.Смолича, “Сонячна машина” В.Винниченка, “Місто” В.Підмогильного, “Чорне озеро” В.Гжицького.

Здобутки в жанрі повісті: “Голубі ешелони”, “З моря”, “Без козиря”, “Повість наших днів” П.Панча, “Брати”, “Вуркагани” І.Микитенка, “Карпатська ніч” М.Ірчана, “Повість про Івана Івановича” М.Хвильового. Стильові пошуки та здобутки у жанрах роману та повісті. Тематичне та проблематичне багатство української прози 20 - початку 30-х років.

Трагічна постать М.Хвильового (Фітільова) в українській літературі та культурі. Багатогранність творчої діяльності митця – поета, прозаїка, публіциста, організатора літературного процесу, його вплив на розвиток суспільно-політичної думки. Порушення ним відповідальних проблем у Літературній дискусії 1925-1928 рр., протест проти провінційного існування

українства – так званої «червоної просвіти», орієнтація на «психологічну Європу» і відмова від «російського диригента», проголошення «азіатського

ренесансу» та «романтики вітаїзму». Закомплексованість М.Хвильового на

ілюзорних націонал-комуністичних ідеях, розв’язана самогубством письменника 13 травня 1933 р.

Дебют М.Хвильового як поета-авангардиста (збірки «Молодість», 1921; «Досвітні симфонії», 1922; поема «В електричний вік»). Новели збірки «Сині етюди» (1923) – подія в українській прозі 20-х років. М.Хвильовий – «основоположник справжньої української прози» (О.Білецький). Поступова

еволюція письменника від імпресіоністичної манери з деякими ознаками неоромантизму та експресіонізму до неореалізму. Загострення протистояння

уяви та дійсності («Арабески»), високої мети та шляхів, що компрометують і

внеможливляють її («Кіт у чоботях», «Редактор Карк» та ін.).

Розкриття антилюдської суті революції, здійсненої більшовиками, у новелах «Я (Романтика)», «Мати». Авторська майстерність при змалюванні психологічних колізій: яскрава символіка і метафорика, міфологізація сюжету. Проблема «зайвих людей» – недавніх активних учасників громадянської війни, що не знаходять собі місця в новій, пореволюційній дійсності в повісті «Санаторійна зона» (1924). Образи Анарха, Хлоні, Майї, Карно. Лірико-імпресіоністична стилістика твору.

Розвінчування фарисейства комуністичних чиновників, подвійної моралі партійців і державних керівників у новелах «Ревізор» і «Свиня», повісті «Іван Іванович» (1929).

Порушення важливих питань національно-культурного відродження

України в «незакінченому» романі «Вальдшнепи» (1926), суголосних з проблематикою дискусійних циклів памфлетів письменника («Камо грядеши», «Думки проти течії», «Апологети писаризму») і памфлета «Україна чи Малоросія?». Деградація носіїв комуністичної ідеї (Карамазов), протиставлення їм вольових, цілеспрямованих особистостей (Аглая). Посилення елементів публіцистики у прозі М.Хвильового.

Повернення художньої спадщини М.Хвильового, сучасна оцінка його творчості в Україні та зарубіжжі.

Г.Косинка (Стрілець) – талановитий новеліст модерної ґенерації. Життя і творчість письменника, його трагічна доля. Збірки «На золотих богів» (1922), «За ворітьми» (1925), «В житах» (1926), «Циркуль» (1930), «Серце» (1933) та ін. Стефанівська традиція в рецепції митця. Стильове розмаїття новелістичного мислення: імпресіоністичні витоки («Мент», «Троєкутний бій»), романтична стихія («На золотих богів»), сліди символізму («Заквітчаний сон»), реалістична палітра («В хаті Штурми»). Широкий тематичний діапазон новелістики, культурософські алюзії з української класики. Імпресіоністичні прийоми характеротворення. Об’єктивно-драматичний, загальнолюдський погляд на відтворювану дійсність. Особливості сюжетних структур: гостродраматичні конфлікти персонажів з дійсністю, поетизація «заблуканих героїв». Три драми у долі народу в прозі митця.

Філософський розтин болючих конфліктів у житті нації загалом і людини зокрема у зрілих творах («Фавст» і «Гармонія»). Драматичні категорії, зокрема катарсис, у прозаїчному доробку Г.Косинки. Інтенсивність змістового насичення слова, фрази, образів. Самобутність прозового стилю митця.

Тема 2. Екзистенційний напрям у прозі. В. Підмогильний

Основні аспекти теми

В.Підмогильний – «один з найінтелігентніших і найтонших українських письменників із доброю літературною школою» (В. Шевчук). Життєвий і творчий шлях. Перекладацька діяльність. Рання творчість В.Підмогильного. Вплив французьких авторів на творчість В.Підмогильного (А.Франс, Гі де Мопассан).

Новели про голод: «Собака», «Проблема хліба», «Син» та ін. Твори, присвячені українським визвольним змаганням, – цикл новел «Повстанці», повість «Третя революція» (1925). Конфлікт особистості та колективістської ідеології – «Історія пані Івги».

Інтелектуально-психологічний роман «Місто» (1928): драма українського маргінала, художня інтерпретація національної бінарної позиції «місто-село», прокреслення річища української урбаністики. Екзистенційний зміст твору.

Трагічний варіант нового художнього розв’язання урбаністичної проекції в повісті «Третя революція». Протистояння духовності, почуття і прагматизму, раціоналізму, доля національного відродження в проблемно-інтелектуальному романі «Невеличка драма» (1930).

Повість «Остап Шаптала» (1921) – підґрунтя фройдизму та екзистенціалізму.

Новаторство експериментальної прози В.Підмогильного, її зв’язок з класикою та модернізмом. Вплив на розвиток української інтелектуальної прози 60-х років ХХ ст.