Приєднання Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Російської імперії

Російсько-турецькі війни

Важливу роль в об'єднанні етнічних україн­ських земель відіграли російсько-турецькі війни 1768-1774 pp. та 1787-1791 pp.

У січні 1768 р. кримські татари здійснили рейд на Право­бережну Україну, але змушені були відступити. Україна ста­ла центром зосередження й розгортання російських військ, їх найближчим тилом, що вимагало постачання великої кількості провіанту, фуражу, транспорту. З лівобережного козацтва було сформовано окремий корпус, а з мешканців Правобережжя — волонтерські формування. У боях проти турків узяли участь за­порожці, гусарські та пікінерські полки з України. Росія здобу­ла перемогу у війні, і в 1774 р. було підписано Кючук-Кайнард-жійський мирний договір, за яким Росія отримала територію між Дніпром і Південним Бугом, фортеці Керч і Єнікале в Криму, Кінбурн у гирлі Дніпра, а також право вільного судноплавства по Чорному морю. Туреччина змушена була визнати незалеж­ність Кримського ханства.

Згодом російські війська окупують Крим, і цариця Катери­на II оголошує про приєднання його до Росії (1783 p.). Близько 300 тис. татар змушені були емігрувати з Криму до Туреччи­ни через політику царського уряду, спрямовану на витіснення місцевого населення. Приєднання Криму мало велике значення, оскільки ліквідовувався багатовіковий плацдарм для нападів турецько-татарських військ на Україну; навколо почали осво­ювати землі Півдня України. У самому Криму не стало рабо­власництва й работоргівлі, що, без сумніву, мало прогресивне значення.

У період російсько-турецької війни 1787-1791 pp. російське командування змушене було дозволити сформувати з колиш­ніх запорожців Чорноморське козацьке військо, яке взяло ак­тивну участь у війні. Було створено й Козацьку Чорноморську

Модуль 2. Нова історія України

флотилію. Росія знову здобула перемогу у війні. За Ясським мирним договором 1791 р. Туреччина визнала приєднання Кри­му до Росії, віддала їй фортецю Очаків і землі від Південного Бугу до Дністра. Чорноморське козацьке військо було переве­дене на Кубань.

У 1785-1786 р. за наказом князя Потьомкіна були створені

2 Бузькі козацькі полки під керівництвом російських офіцерів.
Бузьке козацтво складалося з різнорідних елементів — молдаван,
болгар, польської шляхти, козаків-утікачів. У1787 р. їх об'єднали
в один полк під керівництвом полковника Скаржинського. Полк
нараховував 1500 козаків і брав участь у російськоттурецькій
війні 1787-1791 р. Після війни козакам дозволили оселитися
вздовж берегів Південного Бугу, де вони заснували багаті стани­
ці й мали по 10 га землі в середньому на кожний двір. Наприкін­
ці XVIII ст. їх налічувалося більше 6 тис. осіб тільки чоловічої
статі. Бузькі козаки (три полки) і Українська кінно-козацька
дивізія брали участь в захопленні Парижу в 1814 р. У 1817 р.
Бузьке козацтво було ліквідовано і створено Бузьку уланську
дивізію, а бузькі станиці ввійшли до складу Бузького військово­
го поселення. Частину бузьких козаків перевели в м. Чугуїв, що
поклало початок військовим поселенням.

У цей період починається швидка колонізація Півдня Украї­
ни, її можна поділити на три види: поміщицька,

селянська й міська. Поміщики отримали тут олонізаци

8 млн десятин землі. Основна частина поміщиків

(68,2 %) складалася з російських військових і вищих та серед­ніх чиновників. Українських старшин і чиновників було ледь 10,5 %, і серед них було багато Запорозьких старшин, що зали­шилися й отримали земельні наділи. Російський уряд продавав Запорозькі землі по декілька копійок за гектар. Одержати землю в Південній Україні було легко, але заселяти її — дуже важко.

У Таврійській губернії серед п'ятьох найбільших землевлас­ників не було жодного українця. Отут поміщикам Фальц-Фей-нам належало 200 тис. га землі, Попову — 80 тис, графу Морд­винову і Васалу — по 60 тис. Саму Запорозьку Січ, переймено­вану на село Покровське, Катерина II разом із 200 тис. га землі подарувала князю Волконському.

Другим видом колонізації була селянська. Великим був потік переселенців-селян, в основному з Правобережжя, а також

3 Лівобережжя і російських губерній. Вільні селяни осідали на
державних, казенних землях і їм уряд виділяв землю на сім'ю.
Найбільшу частину селянських колоністів складали втікачі, —

українські селяни, що втікали від поміщиків з різних частин України, серед них були також росіяни, греки, вірмени, висе-