Б) загальна характеристика джерел природоресурсного права;

в) Конституція України як джерело природоресурсного права;

г) Закони України як джерела природоресурсного права;

д) галузеві кодекси як джерела природоресурсного права;

е) підзаконні нормативні акти як джерела природоресурсного права;

Опорні поняття теми: Історичні етапи розвитку взаємодії людини та навколишнього природного середовища. Історія становлення та розвитку Природоресурсного права України як підгалузі Екологічного права. Предмет, методи правового регулювання Природоресурсного права. Принципи Природоресурсного права: поняття, ознаки, види. Поняття та види функцій Природоресурсного права як підгалузі права. Місце Природоресурсного права в правовій системі України. Система Природоресурсного права як галузі права. Поняття й ознаки правовідносин у галузі Природоресурсного права. Види природо ресурсних правовідносин. Поняття й ознаки об’єктів Природоресурсного права. Поняття й ознаки джерел Природоресурсного права. Система джерел Природоресурсного права. Нормативно-правові акти як джерела Природоресурсного права. Конституція України як основне джерело Природоресурсного права. Загальна характеристика Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, як джерела Природоресурсного права. Закони України як джерела природоресурсного права: поняття й види. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел Природоресурсного права.

Методичні рекомендації:

Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою та нормативним матеріалом.

При вивченні цієї теми необхідно звернути увагу на наступне: для розуміння механізму формування природноресурсового права необхідно охарактеризувати концепції взаємодії суспільства і природи. Слід пригадати, що основою поділу українського права на галузі, є предмет та метод правового регулювання. Норми які регулюють відносини з використання природних ресурсів складають значну частину чинного законодавства. Існують різні точки зору щодо предмета природоресурсного права у системі вітчизняного права. Природоресурсне право знаходиться у безпосередній взаємодії з екологічним правом. Це знаходить свій прояв у взаємозалежності та взаємопроникненні природноресурсових, природоохоронних і середовищезахистних відносин. Предметом природоресурсного права є природоресурсні відносини що виникають в галузі раціонального використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення безпечного для життя та здоров’я людини навколишнього природного середовища. Такі відносини можна поділити на такі групи: відносини щодо набуття природних об’єктів у власність та надання їх у користування; вилучення природних об’єктів з користування або обмеження чи заборона використання їх окремих ресурсів; поновлення та відтворення спожитих або деградованих природних об’єктів тощо.

Природноресурсове право можна розглядати у двох значеннях: в об'єктивному розумінні природноресурсове право - підгалузь екологічного права, що регулює суспільні відносини у сфері забезпечення ефективного раціонального використання людиною природних ресурсів, природних об'єктів та природних умов; у суб'єктивному розумінні це право конкретного суб'єкта використовувати природні ресурси, природні об'єкти чи природні умови для задоволення певних потреб.

Об’єктами природоресурсного права визнаються не будь які предмети, а лише об’єкти природного походження або штучно створені об’єкти, які обов’язково мають зв'язок з природним середовищем. Природний об’єкт – складова частина природи, що не створена людиною, яка характеризується системною цілісністю і однорідністю складу, перебуває у складі екосистеми і виконує екологічну функцію (взаємозв’язок природних об’єктів і забезпечення якості довкілля). Наприклад конкретним природним об’єктом є водойма, а не вода як така, тощо. Від природних об’єктів слід відрізняти природні ресурси як суб’єктивну категорію, яка позначає джерело споживання людиною природи, тобто природні об’єкти, які людина використовує для якоїсь мети. Природними ресурсами є земельні, мінеральні (гірничі), водні, рослинні, тваринні, повітряні, сонячні, космічні, кліматичні, радіочастотні, геотермальні, енергетичні (вітру, припливів і відпливів тощо).

Становлення та розвиток природоресурсних відносин умовно можна поділити на певні етапи в залежності від кодифікації законодавства (природоресурсне право за часів: Київської Русі; Литовської доби; запорізьких козаків; Гетьманщини; УНР; УРСР; незалежної України).

Систему будь якої галузі права становить сукупність його правових інститутів, розташованих у визначеній послідовності відповідно до їх взаємної пов’язаності один з одним. Система природноресурсового права складається із Загальної і Особливої частин. Загальна частина природноресурсового права включає ряд правових інститутів, які регулюють відносини пов'язані із видобуванням будь-яких видів природних ресурсів; встановлюють принципи природокористування; визначають правове становище суб'єктів і об'єктів природно ресурсних правовідносин. Відносини, що виникають у зв'язку із видобуванням окремих видів природних ресурсів, регулюються нормами, включеними в інститути особливої частини природноресурсового права.

Слід пам’ятати, що джерелами природоресурсного права є нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання раціонального використання природних ресурсів України.

Завдання для самостійної роботи:

1.Охарактерезуйте форми взаємодії суспільства і природи.

2.Проаналізуйте співвідношення та розмежування природоресурсного, екологічного, земельного, цивільного, адміністративного, трудового права.

3.Чи можуть звичаї та традиції бути джерелами природоресурсного права?

ТЕМА 2:

ПРАВО ВЛАСНОСТІ

НА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

Питання:

1. Поняття та зміст права власності на природні ресурси:

а) права власності на природні ресурси в об’єктивному та суб’єктивному розумінні;

б) особливості права власності на природні ресурси;

в) зміст права власності на природні ресурси.

2) Форми власності на природні ресурси:

а) державна власність на природні ресурси;

б) комунальна власність на природні ресурси;

в) приватна власність на природні ресурси;

3) Речові права на природні ресурси:

а) природо ресурсні сервітути;

б) емфітевзис;

в) суперфіцій.

4) Підстави виникнення права власності на природні ресурси:

а) первісні підстави виникнення права власності на природні ресурси;

б) похідні підстави виникнення права власності на природні ресурси

5) Підстави припинення права власності на природні ресурси.

Опорні поняття теми: Поняття та зміст права власності на природні ресурси. Форми права власності на природні ресурси. Підстави виникнення права власності на природні ресурси. Зміст права власності на природні ресурси. Об’єкти права власності на природні ресурси. Суб’єкти права власності на природні ресурси. Права та обов’язки власників природних ресурсів. Гарантій захисту прав власників природних ресурсів. Припинення права власності на природні ресурси. Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси.

Методичні рекомендації:

Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою і нормативним матеріалом.

При вивченні цієї теми необхідно звернути увагу на наступне: у вітчизняному законодавстві існує значна кількість правових норм, що регулюють відносини власності на природні багатства. Характеризуючи право власності на природні ресурси, необхідно зробити посилання на ст.ст. 13 і 14 Конституції України.

Враховуючи те, що сучасна концепція права власності закріплена у Цивільному кодексі України. Застосовуючи ЦК України до природоресурсних відносин, необхідно ознайомитися зі ст. 9, згідно з якою, природоресурсне законодавство має переважну правову силу перед цивільним при регулюванні відповідних відносин. При вивченні цієї теми необхідно звернути увагу на такі положення:

Право власності є одним з найважливіших інститутів природо ресурсного права, який регулює відносини в сфері належності природних ресурсів визначеним особам, є інститут права власності на природні ресурси. Це пов’язано насамперед з тим, що природні ресурси є основними засобами виробництва та господарської діяльності у провідних галузях національної економіки.

В загальних рисах право власності на природні об’єкти встановлено в статті 13 Конституції України, згідно якої земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. В конституційних нормах містяться і загальні вимоги щодо захисту й охорони права власності на природні об’єкти.

В об’єктивному значенні право власності на об’єкти навколишнього природного середовища- це сукупність правових норм та інших правових засобів, що закріплюють та охороняють відносини власності щодо природних ресурсів (землі, надр, вод, лісів, рослинного та тваринного світу, об’єктів природно-заповідного фонду), і які забезпечують можливість реалізації суб’єктом правомочностей власника. У суб’єктивному значенніправо власності на природні ресурси – це сукупність повноважень відповідних суб’єктів (державних органів, юридичних та фізичних осіб) щодо володіння, користування та розпорядження належними їм природними ресурсами.

При підготовці до зайняття слід звернути увагу на те, що до початку 90-х років основу природоресурсного права нашої країни становив інститут виключної власності держави на природні ресурси. Із контексту ст.39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» можна зробити висновок, що в Україні власність щодо об’єктів навколишнього природного середовища виступає в таких формах: державна, комунальна та приватна.

Суб’єкти права власності – це особи, які юридично спроможні реалізувати повноваження щодо володіння, користування та розпорядження належними їм природними ресурсами.

До первісних підстав виникнення права власності належать такі, при яких право власності у суб’єкта виникає вперше, або незалежно від волі попереднього власника. На відміну від первісних підстав набуття права власності, похідними є такі способи набуття права власності, при яких право нового власника ґрунтується на праві попереднього власника.

Готуючись до теми слід пригадати такі речові права як сервітут, емфітевзис, суперфіцій, що регулюються переважно ЦК України.

Завдання для самостійної роботи:

1.Чи дозволяється загальне використання природних об’єктів приватної власності чи орендованих природних об’єктів? Необхідно проаналізувати законодавство про повноваження власника.

2.Правові режими і форми власності: проблема співвідношення. Проаналізувати норми Конституції, Цивільного кодексу і актів природоресурсного законодавства.

ТЕМА 3: