Додаткова. 7. Волянська Г. Приватна власність і підприємництво / Г

7. Волянська Г. Приватна власність і підприємництво / Г. Волянська, В. Кампо // Юридичний вісник України. – 2005. – 20–26 серпня. – № 33. – С. 1, 6.

8. Гладкова Н. Проблемні питання правових засад приватизації / Н. Гладкова // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 2005. – № 10. – С. 51-52.

9. Законодательство Украины о приватизации и корпоратизации в Украине // Право и практика. – 2005. – № 17. – С. 3-145.

10. Законодательство Украины о приватизации и корпоратизации // Право и практика. – 2004. – № 7. – С. 3-144.

11. Заруба П. Правове регулювання приватизаційних процесів: зарубіжний досвід та українські реалії / П. Заруба // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 6. – С. 89-92.

12. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: Станом на 1 січня 2004 року / ред. В.К. Мамутов. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.

13. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: В 4 т. – К.: А.С.К. – Т.1: Загальні положення. Особисті немайнові права фізичної особи. Право власності та інші речові права: В 4 т. / А.Г. Ярема; В.Я. Карабань; В.В. Кривенко; В.Г. Ротань. – К.: А.С.К., 2004. – 928 с.

14. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: В 4 т. – К.: А.С.К. – Т.2: Право інтелектуальної власності. Зобов'язальне право: В 4 т. / А.Г. Ярема; В.Я. Карабань; В.В. Кривенко; В.Г. Ротань. – К.: А.С.К., 2004. – 864 с.

15. Право власності в споживчій кооперації України / [В.І. Семчик, Ю.С. Шемшученко, С.Г. Бабенко, О.О. Погрібний]; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Центр. спілка споживчих товариств України; [Ред. Г.М. Аксельруд]. – К.: Б. в., 1996. – 202 с.

16. Тимошенко Ю. Соціально-економічне підґрунтя та правові засади перебудови відносин власності в Україні / Ю. Тимошенко // Формування ринкових відносин в Україні. – 2003. – № 9. – С. 44-49.

Тема 6. Правове регулювання договірних відносин у сфері комерційної діяльності

Предметом вивчення у цій темі є інститут договору, який відіграє особливо важливу роль у правовому регулюванні комерційних відносин. Мета, яку потрібно реалізувати у процесі опрацювання рекомендованих нормативних і літературних джерел, полягає у з’ясуванні поняття господарського договору, його форми і змісту, порядку його укладання, зміни та розірвання, правил, що стосуються визнання господарських договорів недійсними і неукладеними, виконання господарських договорів і заходів його забезпечення, а також відповідальності за порушення договірних зобов'язань.

Господарським є договір,укладений між суб'єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи декількома такими особами і негосподарюючою юридичною особою з приводу чи у зв'язку зі здійсненням ними господарської (зокрема, підприємницької) діяльності. Господарський договір можна вважати різновидом цивільно-правового договору, який є погодже­ною дією двох або більше сторін, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. ст. 202, 626 ЦК України).

Згідно зі ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

ГК України у ч. 3 ст. 180 перераховує істотні умови, характерні для господарських договорів незалежно від видів: предмет договору, ціна договору та строк дії договору.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними, зокрема, в укладенні договору та у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу та інших актів законодавства. Тобто, йдеться про принцип свободи договору та винятки з нього. Одним з таких винятків є положення ст. 633 ЦК України щодо укладення публічних договорів.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Процедура укладення господарського договору регламентується ч.ч. 2-8 ст. 181 ГК України. У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов госпо­дарського договору, такий договір вважається неукладеним.

За загальним правилом ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені § 2 гл. 16 ЦК України та ст. ст. 207, 208 ГК України. ЦК України виділяє різновиди недійсних угод: нікчемні, якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Визнання нікчемної угоди недійсною судом не вимагається, на відміну від оспорюваних угод, які визнаються недійсними тільки судом (ч.ч. 2-3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності угоди є недодержання в момент її вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу: зміст угод не може суперечити ЦК України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє угоду, повинна мати необхідний обсяг цивіль­ної дієздатності; волевиявлення учасника угоди має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; угода має бути спрямована на реальне настання правових на­слідків, що обумовлені нею; угода, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 4 ст. 203 ЦК України угода має вчинятися у формі, встановленій законом. Проте згідно зі ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми угоди, яка встановлена законом, не має наслідком її недійсність, крім випад­ків, встановлених законом. Разом з тим, ст. 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із загальним правилом ст. 216 ЦК України недійсна угода не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю. У разі недійсності кожна із сторін такої угоди зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на її виконання, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Загальні положення про виконання зобов'язань, зокрема, тих, що містяться у господарських договорах, містить гл. 48 ЦК України, а також гл. 22 ГК України. Так, відповідно до ст. 193 ГК України (ст. 526 ЦК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Належність виконання зобов'язань полягає у вимозі точного додержання сторонами всіх їх умов і означає вико­нання їх відповідно до встановлених вимог. Останні встановлюються законодавством, зокрема, щодо реального виконання зобов'язань належними сторонами, в повному обсязі, у встановлений строк (термін), у встановленому місці та у визначеній валюті.

Заходи забезпечення виконання господарських зобов'язаньрегулюють­ся гл. 49 ЦК України, ст.ст. 199-200 ГК України, а також спеціальними актами законодавства – Законами України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р., «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р., «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 р.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види за­безпечення виконання зобов'язання. Угода щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоє­часно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочен­ня виконання.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законодавством та договором. Господарськими санкціями, у свою чергу, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарюван­ня в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (див. тему 7).

Поділ господарських договорів на види здійснюють за різ­ними критеріями:

§ за ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань: плановані –укладаються на підставі прийнятого державного замов­лення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів (державних підприємств, підприємств-монополістів, підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності чи контролюються державою); регульовані –укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин;

§ за ознакою взаємного становища сторін у договірних відносинах: вертикальні –укладаються між нерівноправними суб'єктами – органом гос­подарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством (наприклад, державний контракт), і містять певні умови договору, що є обов'язковими для підпорядкованої сторони і не можуть корегуватися навіть із застосуванням судової процедури; горизонтальні –укладаються між рівноправними суб'єктами (всі умови договору сторони погоджують між собою, а у разі виникнення спору мо­жуть звернутися до суду).

§ за строками дії: довгострокові – укладаються на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, договір оренди цілісного майнового комплексу підприєм­ства); середньострокові – строком дії від 1 до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво); короткострокові – строком дії до 1 року; разові –укладаються на одну господарську операцію;

§ за сукупністю критеріїв (економічним змістом та юридичними ознаками): договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, га­зом, водою тощо); договори на передачу майна в користування (безоплатне користування май­ном, оренда, лізинг); підрядні договори(підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт); транспортні договори(перевезення вантажів, буксирування, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.); договори на надання послуг (фінансових, консалтингових, щодо охорони об'єктів, зберігання майна та ін.); договори про спільну діяльність (договори про спільну діяльність, про заснування господарської організації корпоративного типу, що діє на підставі статуту та ін.); засновницькі договори(договори, що відіграють роль установчого документа господарської організації корпоративного типу – повного товариства, командитного товариства, договірних господарських об'єднань – асоціації, корпорації);

§ за тривалістю застосування у сфері господарювання (підприємництва): традиційні, що застосовуються протягом багатьох століть (договори купівлі-продажу, підряду, про спільну діяльність, перевезення); новітні, поява яких протягом останніх двох століть викликана ускладненням господарського життя (договір лізингу, факторингу, агент­ський договір та ін.);

§ за ступенем складності: прості, що містять ознаки договору одного виду (купівлі-продажу, перевезення, підряду, майнового найму); комплексні (складні), щопередбачають наявність ознак кількох простих договорів (договір факторингу, договір консигнації, договір лізингу, конце­сійний договір та ін.);

§ залежно від ролі у встановленні господарських зв'язків: генеральні договори (рамочні контракти), щовизначають основних учасників договірних відносин та параметри їх наступних договірних зв'язків (генпідрядні до­говори, договір комерційної концесії); субдоговори –укладаються на підставі генеральних договорів (договори субпі­дряду) або рамочних контрактів (наприклад, договір комерційної субконцесії);

§ за ознакою можливості чи неможливості корегування умов договору: некореговані договори – одна чи дві сторони договірних відносин позбавлені можливості корегування заздалегідь визначених умов договору (типові договори та договори приєднання); кореговані договори – умови договору визначаються шляхом вільного волеви­явлення сторін. які мають право на власний розсуд погодити будь-які умови дого­вору, якщо це не суперечить законодавству, в тому числі використовуючи примірні договори, що мають рекомендаційний характер;

§ у разі використання при встановленні господарського зв'язку попередніх переговорів договірні відносини між їх учасниками оформляються за допомогою: попереднього договору, в якому фіксуються намір сторін укласти в майбут­ньому основний договір певних параметрів, зобов'язання сторін щодо проведення підготовчих дій і відповідальність сторін за ухилення від укладення основного договору; основного договору –укладається на умовах та у термін, визначені попереднім договором;

§ залежно від домінування в господарському договорі майнових чи організа­ційних елементів: майнові –договори, в яких домінують майнові еле­менти (поставки, міни/бартеру, підрядні, банківського обслуговування, значна частина транспортних та ін.); організаційні договори(ст. 186 ГК) – спрямовані на забезпечення організації господарської діяльності двох і більше суб'єктів господарювання, хоча і можуть містити майнові елементи (засновницькі договори, до­говори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність та ін.).

Найчисленнішу групу договорів у сфе­рі комерційної діяльності становлять договори на реалізацію майна, тобто договори, що опосередковують перехід права власності і похідних від нього прав від однієї особи до іншої. Найдавнішим серед них є договір купівлі-продажу, від якого походять інші договори цієї групи, зокрема, договір поставки.

Договором купівлі-продажу є договір,відповідно до якого одна сторона (про­давець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність, господар­ське відання або оперативне управління іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму. У сфері торгівлі широко застосовується такий різновид цього договору, як договір роздрібної купівлі-продажу.

Договором поставки є такий договір, за яким постачальник, що є суб'єктом господарювання, зобов'язується передати в обумовлені строки (або строк), що не збігаються з моментом укладання договору, товари у власність (господарське відання, оперативне управління) покупця для використання у господарській ді­яльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.

Особливості вищезгаданих договорів доцільно проаналізувати, використовуючи низку критеріїв: предмет договору, його сторони, сфера застосування, форма договору, порядок укладення, права та обов’язки сторін за договором, їх відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договору.

Лекційне заняття 1. Договірне право: загальні положення

План

1. Поняття господарського договору, його укладання, зміна і розірвання.

2. Визнання господарських договорів недійсними і неукладеними

3. Виконання господарських договорів і заходи його забезпечення.

4. Відповідальність за порушення договірних зобов'язань.

Лекційне заняття 2. Окремі види господарських договорів

План

1. Класифікація господарських договорів.

2. Договори на реалізацію майна.

3. Договори на користування чужим майном.

4. Підрядні договори.

5. Транспортні договори.