Додаткова. 13. Бєліков О. Холдинги в Україні / О

13. Бєліков О. Холдинги в Україні / О. Бєліков // Юридичний журнал. – 2007. – № 9. – С. 41-44.

14. Галат О. Організаційно-правові основи розвитку акціонерного товариства / О. Галат // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. – 2005. – № 4. – С. 98-102.

15. Даценко І. Поняття і статус підприємства державної форми власності у контексті чинного законодавства України / І. Даценко // Право України. – 2005. – № 3. – С. 56-59.

16. Єфименко А. Реформа українського корпоративного права як необхідна складова євроінтеграційного процесу / А. Єфименко // Юридичний радник. – 2007. – № 4. – С. 32-43.

17. Загнітко О. Правовий статус підприємств колективної власності / О. Загнітко, В. Малига // Право України. – 2005. – № 2. – С. 43-47.

18. Збірник установчих документів (з можливістю копіювання): закрите акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство, державне підприємство, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку / уклад. Є. К. Пашутинський. – 2-е вид. – К.: КНТ, 2003. – 96 с.

19. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Украины: Учеб. пособие / Е.Р. Кибенко. – Харьков: Эспада, 2001. – 288 с.

20. Кирилов С. Приватне підприємство та одноосібне товариство / С. Кирилов // Податки та бухгалтерський облік. – 2005. – 16 травня. – С. 55-58.

21. Кочергіна К. Організаційно-правові форми підприємницьких товариств як об’єкт законотворчого моделювання / К. Кочергіна // Українське комерційне право. – 2005. – № 6. – С. 83-96.

22. Кравець І. М. Поняття, ознаки та класифікація суб’єктів організаційно-господарських повноважень / І. М. Кравець // Вісник господарського судочинства. – 2006. – № 3. – С. 201-206.

23. Луцюк В. Як створюються і діють повне та командитне товариства / В. Луцюк // Все про бухгалтерський облік. – 2005. – 4 липня. – С. 12-14.

24. Луць В.В. Акціонерне право: навч. посібник для студ. юрид. спец. вузів / В.В. Луць, Р.Б. Сивий, О.С. Яворська. – К.: Ін Юре, 2004. – 256 с.

25. Малиш Ю. Суб’єкти підприємницької діяльності згідно з новими кодексами / Ю. Малиш // Все про бухгалтерський облік. – 2003. – 6 жовтня. – С. 22-26.

26. Петренко В. Правова природа та зміст статуту суб’єкта господарювання / В. Петренко // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 12. – С. 36-39.

27. Похиленко І.С. Поняття та критерії класифікації суб’єктів малого підприємництва / І.С. Похиленко // Вісник господарського судочинства. – 2006. – № 2. – С. 219-227.

Тема 4. Організація і припинення комерційної діяльності

Об’єктом вивчення в цій темі навчального курсу виступають організаційні відносини щодо за­свідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших юридично значущих дій, які позначаються на підприємницькій правосуб’єктності фізичних та юридичних осіб. Головна мета – ознайомлення з правилами (правовими нормами), за якими вчиняються зазначені дії.

Легальне здійснення торговельної діяльності передбачає державну реєстрацію її суб'єктів та отримання в передбачених законом випадках ліцензій, патентів, дозволів тощо. Порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності регулюється Законом України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

Державна реєстрація суб’єктів підприємництва проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи (місцем проживання фізичної особи). Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підпри­ємцем та має ідентифікаційний номер, засновник (засновники) юридичної особи або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) документи, передбачені Законом.

Закон про державну реєстрацію чітко розмежовує підстави залишення без розгляду документів, що подавалися для державної реєст­рації, та підстави відмови у проведення державної реєстрації.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації державний реєстратор повинен внести до реєстра­ційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки. Дата внесення до Єди­ного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону про державну реєстрацію строк державної реєстрації не повинен перевищувати 3 робочих дні з дати надходження документів. Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону про державну реєстрацію відокремлені підрозділи юридичної особи, до яких Закон відносить філії, інші підроз­діли юридичної особи, що знаходяться поза її місцезнаходженням та виробляють продукцію, виконують роботи або операції, надають послуги від імені юридичної особи, або представництва, що здійснюють пред­ставництво і захист інтересів юридичної особи, не підлягають державній реєстрації.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи – під­приємця на підставі відомостей реєстраційної картки. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації є датою державної реєстрації фізичної особи – підприєм­ця. Згідно з ч. 3 ст. 43 Закону про державну реєстрацію строк державної реєстрації не повинен перевищувати 2 робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця.

Необхідність у реєстрації в інших державних органах та установах залежить від форми створення суб'єкта підприємницької діяльності – юридична чи фізична особа, сфери його діяльності та інших чинників.

Базовими документами, що складають правову основу ліцензування певних видів господарської діяльності, є Закон України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а також комплекс підзаконних актів, що прийняті на його виконання. Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону ліцензуванням вважається видача, пере­оформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення по­рушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Об'єктом ліцензування є ліцензія, яка засвідчує право ліцензіата на провадження відповідної діяльності. Вичерпний перелік видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, встановлено ст. 9 Закону про ліцензування. Ліцензія видається на певний строк. Умовою дійсності ліцензії є дотримання ліцензіатом ліцензій­них умов, що являють собою обов'язкові вимоги як до ліцензіата, так і до порядку провадження ним діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Згідно зі ст. 4Закону про ліцензування реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України і спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу лі­цензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії (ст. 10 Закону про ліцензування). До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про де­ржавну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцен­зуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, передбачені Переліком документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше 10 робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. Закон про ліцензування містить перелік підстав для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії. Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за 3 робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Ст. 21 Закону про ліцензування встановлює підстави для анулювання ліцензії (як добровільне, так і примусове). Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом 10 робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням під­став анулювання не пізніше 3 робочих днів з дати його прийняття.

Правову основу патентування підприємницької діяльності складають Податковий кодекс України та підзаконні нормативні акті, прийняті на його виконання. Згідно з ПК України торговим патентом є державне свідоцтво з обмеженим строком дії на провадження певного виду підприємницької діяльності, користування яким передбачає своєчасне внесення до бюджету відповідного збору (ст. 14.1.250). Короткотерміновим є торговий патент на провадження торговельної діяльності, строк дії якого не перевищує 15 календарних днів (ст. 14.1.92 ПК України).

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, передбачений ст. 267 ПК України, сплачують суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

ПК України встановлює перелік суб’єктів господарювання, які не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг (ст. 267.1.2), а також види діяльності, які провадяться з придбанням пільгового торгового патенту (ст. 267.2).

Для одержання торгового патенту суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту (ст. 267.4.1 ПК). Для кожного відокремленого підрозділу, який не є платником податку на прибуток, торгові патенти придбаються суб'єктами господарювання за місцем реєстрації такого відокремленого підрозділу (ст. 267.4.5 ПК).

Строк дії торгового і пільгового патенту, крім короткотермінового торгового патенту та торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг, становить 60 календарних місяців. Строк дії короткотермінового торгового патенту становить від одного до п'ятнадцяти календарних днів.

Припиненням вважаються юридичні умо­ви, за яких суб'єкти підприємництва втрачають підприємницьку правосуб'єктність з моменту внесення відповідного запису до Єдиного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Порядок державної реєстрації припинення суб'єктів господарю­вання регламентується, насамперед, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» та іншими законодавчими актами. Він залежить від виду суб’єкта (фізична чи юридична особа), підстави припинення, а стосовно юридичної особи – також форми припинення (реорганізація чи ліквідація).

Закон містить підстави припинення юридич­ної особи та припинення підприємницької діяльності фізичної особи у добровільному і примусовому порядку.

Відповідно до ст. 59 ГК України однією з форм припинення суб'єкта господарювання є його реорганізація: злиття, приєднання, виділ, поділ, перетворення. На відміну від реорганізації, ліквідацією визнається припинення юридичної особи без правонаступництва інших юридичних чи фізичних осіб.

Загальний порядок ліквідації суб'єктів господарювання (юридичних осіб) встановлений ст. 60 ГК та ст. 105 ЦК України. Особливий порядок ліквідаційної процедури передбачено законодавцем при провадженні справ про банкрутство – відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції від 30 червня 1999 р.).

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону банкрутство –це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Відповідно до ст. 1 Закону під неплатос­проможністю розуміють неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення пла­тоспроможності.

Статтею 6 Закону визначено ознаки банкрутс­тва: 1) закінчення 3-місячного терміну з дня, встанов­леного для погашення боржником безспірних вимог кредиторів; 2) досягнення сукупної заборгованості боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в 300 мінімальних заробітних плат на день подачі заяви до господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство.

Сторонами у процедурі банкрутства згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство є кредитори, які в подальшому формують комітет кредиторів, та боржник, який у разі відкриття ліквідаційної процедури визнається банкрутом. Крім кредитора та боржника при проваджені справ про банкрутс­тво до числа учасників процедури банкрутства Законом віднесені арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти май­ном) боржника, а також у випадках, передбачених законом, інші особи та органи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Закон про банкрутство визначає, що провадження у справах про банкрутство здійснюється господарськими судами за місцем знаходження боржника (ст. 6 Закону) і детально регламентує порядок цього провадження.

Питання для самостійного опрацювання

1. Правосуб’єктні передумови реалізації права на підприємництво. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності за критерієм організаційно-правової форми.

2. Реєстрація та взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності.

3. Ліцензування господарської діяльності та патентування підприємницької діяльності.

4. Припинення суб'єкта підприємницької діяльності.

5. Банкрутство як правовий інститут.

Глосарій: державна реєстрація суб’єктів підприємництва, державний реєстратор, засновник юридичної особи, реєстра­ційна картка, Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, ліцензування господарської діяльності, ліцензія, ліцензій­ні умови, анулювання ліцензії, патентування підприємницької діяльності, торговий патент, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, припинення юридич­ної особи, припинення підприємницької діяльності фізичної особи, реорганізація, злиття, приєднання, виділ, поділ, перетворення, ліквідація, банкрутство, неплатос­проможність, арбітражний керуючий, провадження у справах про банкрутство.

З авдання для самостійної роботи та самоконтролю знань:

1.Ознайомитися з рекомендованими джерелами і літературою та підготувати опорний конспект питань теми.

2. Скласти термінологічний словник до теми.

3. Розробити логічну схему «Порядок державної реєстрації суб’єктів підприємництва».

4. Виконати тестові завдання:

1. Державний реєстратор має право залишити без розглядудокументи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо:

а) документи подані за неналежним місцем проведення реєстрації;

б) встановлена невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;

в) встановлена невідповідність установчих документів вимогам Закону про державну реєстрацію;

г) порушено порядок створення юридичної особи, який вста­новлено законом.

2. Строк державної реєстрації фізичної особи як підприємця не повинен перевищувати з дати надходження документів:

а) 2 робочих днів;

б) 3 робочих днів;

в) 5 робочих днів;

г) 10 робочих днів.

3. Провадження у справах про банкрутство здійснюється:

а) адміністративним судом;

б) господарським судом;

в) судом загальної юрисдикції;

г) Конституційним Судом України.

5. Вирішити задачу:

Державний реєстратор відмовив засновникам товариства з обмеженою відповідальністю «Сільбуд» у проведенні державної реєстрації товариства на тій підставі, що ними були подані документи не в повному обсязі (засновники надали лише один примірник установчих документів).

Дайте правову оцінку ситуації. Як слід вчинити засновникам товариства з обмеженою відповідальністю «Сільбуд»?

Індивідуальні завдання для самостійної роботи

Теми презентацій, рефератів:

1. Перспективи спрощення порядку державної реєстрації суб’єктів підприємництва в Україні.

2. Новели законодавства про патентування підприємницької діяльності.

3. Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: основні проблеми і тенденції розвитку.