Поняття Конституції України та сучасна конституційна реформа

28 червня 1996 року в житті Українського народу й Ук-раїнської держави сталася історична подія - в результаті тривалого, напруженого і багатогранного конституційного про-цесу була прийнята нова Конституція України.

Ця подія майже збіглася з п'ятиріччям незалежності Ук-раїни та ознаменувала завершення важливого етапу у розвит-ку нашого суспільства і держави, у становленні національної системи права, створенні правових основ дійсно суверенної і незалежної України.

Нова Конституція враховує досягнення вітчизняної та світової конституційної наукової думки й практики консти-туційного будівництва. Вона е втіленням національної ідеї і відображенням ментальності народу, доказом здатності ук-раїнської нації як політичної й етнічної спільноти до держа-вотворення і правотворчості; є програмою дальшого розвитку України у політичному, економічному, соціальному, культур-ному відношеннях і документом для входження України до європейського й світового співтовариства як рівноправного і повноправного суб'єкта.

Нова Конституція України є якісно новим політичним і правовим актом за змістом та формою.

Вона охопила своїм регулюванням значно ширше коло суспільних відносин порівняно з попередньою Конституцією в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сфе-рах, закріпила якісно новий статус особи - людини і грома-дянина, держави й суспільства, органів державної влади і місцевого самоврядування.

Нова Конституція є Основним Законом і актом вищої юридичної сили, що обумовлює прийняття законів та інших нормативно-правових актів на основі Конституції і у повній відповідності з нею.

Разом з тим норми цієї Конституції є нормами прямої дії. Тобто громадянам гарантується можливість звернення до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод безпосередньо, на підставі Конституції.

Нині головним завданням усіх органів державної влади й місцевого самоврядування, всього суспільства в цілому і кож-ної людини, кожного громадянина є забезпечення найшвидшо-го, найповнішого і найточнішого приведення Конституції в дію, її реалізації, виконання.

Конституція має сприяти насамперед забезпеченню прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцненню громадян-ської злагоди на землі України, розвитку і зміцненню демок-ратичної, соціальної, правової держави та вирішенню корінних питань розвитку і функціонування суспільства й держави.

У преам-булі до Конституції зазначено, що Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України усіх на-ціональностей, прагнучи забезпечити права і свободи людини, громадянську злагоду в суспільстві, побудову правової Держави, приймає цю Конституцію - Основний Закон України. (конституція України складається з таких розділів:

І. Загальні засади.

II. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина.

ІІІ. Вибори. Референдум.

IV. Верховна Рада України.

V. Президент України.

VI. Кабінет Міністрів Україні. Інші органи виконавчої влади.

VII. Прокуратура.

VIII; Правосуддя.

IX. Територіальний устрій України.

X. Автономна Республіка Крим.

XI. Місцеве самоврядування.

XII. Конституційний Суд України.

ХІІІ. Внесення змін до Конституції України.

XIV. Прикінцеві положення.

XV. Перехідні положення.)

Прийняття 28 червня 1996 року Основного Зако-ну України - Конституції - не тільки завершило складний п'ятирічний конституційний процес в Україні, а й стало для українського народу подією доленосного значення. Українська держава, за незалежність якої століттями боролися мільйони українських патріотів і котра відродилася наприкінці ХХ-го століття як результат реалізації українською нацією свого незаперечного права на самовизна-чення, отримала цивілізоване уконституювання, яке відповідає правовим традиціям демократичного світу. Україна та її народ отримали довгостроковий правовий фундамент для динамічного цивілізованого розвитку в умовах соціального миру та громадянського спокою. Основний Закон для України - це гарантія її незалеж-ності, знаряддя справді реформаторської розбудови держави. Перед Україною розкриваються широкі обрії для суспільного поступу.

Отже, конституція - юридична база чинного законодавства. Їй підпо-рядковані закони, інші нормативно-правові акти, які приймають-ся у державі.

Правова охорона конституції є неодмінною умовою забезпе-чення її верховенства і стабільності, високоефективності дії її положень у всіх сферах життєдіяльності держави.

Належний рівень правової охорони конституції - необхідний атрибут правової держави, яка є найважливішим чинником по-будови громадянського суспільства.

Але як основний політико-правовий акт Конституція не тільки набула значення основного юридичного джерела по-точного законотворення і окреслила контури цивілізованої соціальної, правової держави, а й закріпила у своїх нормах такі демократичні цінності і принципи, які ще необхідно буде запроваджувати у практику національного законотворен-ня і законозастосування. Тобто вона становить фундамент не лише сучасних, а й майбутніх якісних перетворень у сус-пільних відносинах, основу формування демократичної пра-вової системи українського громадянського суспільства, роз-витку і зміцнення соціальної, правової держави, її системи законодавства. І, безперечно, справедливе твердження депутата О.О.Мороза про те, що Консти-туція України «.є своєрідним політико-юридичним дорогов-казом або компасом суспільних перетворень в Україні». Отже, можна зробити висновок, що загальні базові позиції держав-ної стратегії переходу України від адміністративно-команд-ної системи владарювання, господарювання та управління до демократії як загального принципу організації і функціо-нування суспільного життя, а не лише як певної системи політичних прав, контури національної державності визна-чені на вищому державному рівні, рівні Верховної Ради Ук-раїни, Президента України, закріплені в Основному Законі України - Конституції. Тому важко погодитися з висновком, що «і сьогодні, як і раніше, політика реформ, їх стратегія і тактика залишаються невизначеними. Ми так і не маємо за-гальнонаціональної відповіді на питання: куди йдемо?».

Справді, потреби реальних соціально-економічних про-цесів, діалектика їх динаміки, зміни у взаємозв'язках з інши-ми суспільними відносинами природно вимагають і будуть вимагати постійної певної корекції конкретних заходів щодо тактики реалізації стратегічного курсу розвитку України. Про-те незмінною базовою позицією останнього має залишатися поступова трансформація адміністративно-розподільчих еко-номічних, юридичних і управлінських відносин у такі, що, по-перше, передбачають відокремлення політичної влади від економіки, по-друге, органічно поєднують механізми і дер-жавного регулювання, і ринкових саморегуляторів, і, по-третє, грунтуються на конституційних принципах верховенства пра-ва, верховенства Конституції, верховенства закону. І якщо розроблення стратегії - це в першу чергу функція науки, то тактика - це функція політики.

Щодо демократичності Конституції, то вона може бути зас-відчена лише шляхом практичної реалізації її норм у життє-діяльності суспільства, створення дієвої системи державних гарантій і захисту конституційних прав і свобод людини і гро-мадянина, сприяння правовому прогресу українського сус-пільства. Реалізація правових ідей, принципів і норм Консти-туції України спрямована на демократичну трансформацію суспільства, перехід його від одержавленого стану до стану вільного, відкритого громадянського суспільства, якому відпо-відатиме демократична, соціальна, правова держава. Узагаль-нюючи свого часу практику правових держав, професор права, академік Б.А. Кістяківський писав: «Правова держава - це вища форма державного побуту, яку виробило людство як реальний факт». Для правової держави охорона і захист прав людини, забезпечення її свободи і меж в суспільстві, недопущення по-рушення простору свободи, визначеного правовим законом, - це не просто її органічні політико-правові функції, це го-ловна мета, якій мають підкорятися всі її властивості, якості, характеристики. «Всесвітня історія, - стверджував Гегель, - являє собою рух розвитку принципу, змістом якого є свідомість свободи», тобто свідомість необхідності формування і розвитку вільної, незалежної, правової особистості. І сьогодні саме стан здійснення, охорони і захисту, в першу чергу, правовими засобами, прав і свобод людини є визначальним показником рівня гуманістичності, цивілізованості, культури українсько-го суспільства та держави.

Процес впровадження норм чинної Конституції вимагає саме якісного перетворення всієї системи суспільних відно-син: економічних, соціальних, політичних тощо. І, безпе-речно, мова має йти про юридичні державно-владні відноси-ни. Правова система і система органів публічної влади висту-пають певними різнопорядковими зовнішніми контурами суспільства, демократичність яких визначає передумови сус-пільного прогресу, всебічного розвитку людини.

Форма і структура Конституції України.

Конституція України має свою структуру, обумовлену змістом, предметом правового регулювання і формою Ос-новного Закону держави. Структурно вона складається з преамбули, 14 розділів і Перехідних положень.

В преамбулі Конституції виражені найбільш принципові положення та ідеї, якими керувалася Верховна Рада України, ухвалюючи Основний Закон держави. Серед цих ідей та положень головними є народовладдя, права людини, грома-дянська злагода та історичність українського державотво-рення.

Формально преамбула Конституції України не має юридич-ного змісту, але виражені в ній ідеї та положення мають істотне значення для деяких видів тлумачення її норм (на-приклад, історичного).

Розділи Конституції України присвячені окремим (розділи VІІ, ХІІ-ХІV) чи групам (розділи І-VІ та деякі інші) консти-туційних інститутів, які об'єднують певну сукупність норм Основного Закону, що мають спільний предмет правового регулювання. Наприклад, інститути народовладдя, грома-дянства, політичних прав громадян, конституційних обо-в'язків громадян, глави держави, прокуратури, державних символів і т.д.

Норми Конституції є прямої (ч.3 ст.8) і постійної дії.

Особливе місце в структурі Конституції займають Перехідні положення, які розраховані на перехідний, тобто тимчасо-вий період її дії, що триватиме до 5 років (п.п.12, 13). Ці положення забезпечують наступність у діяльності органів державної влади (п.п. 2, 3, 5-7, 9-11) і місцевого самовряду-вання (п.8), ревізію старого законодавства (п.1) тощо.

Конституція України визначає статус України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Цей статус Української держави знаходить розвиток в інших положеннях Основного Закону. Так, суверенність і неза-лежність України закріплюється в статтях 5, 6, 38, 69 та ін., соціальність держави-у статтях 3, 11, 13, 17, 27, 43, 45, 52 та ін., правовий характер держави-у статтях 6, 8, 9, 55, 101 та ін. Інакше кажучи. Конституція України не тільки прого-лошує, але й закріплює механізми реалізації, захисту та охорони суверенної й незалежної, демократичної, соціаль-ної, правової держави.

Форма Української держави має важливе значення для розу-міння механізмів її функціонування.

За формою правління Україна є парламентсько-президент-ською республікою В Україні вона характеризується сильни-ми Парламентом і Президентом України та слабим Кабіне-том Міністрів України. Парламент і Президент України є центрами політичної влади в державі, а Кабінет Міністрів України - їх виконавчою структурою. Формування Кабіне-ту Міністрів України віднесено до компетенції Президента України, а Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-Міністра України та затверджує Програму діяльності Кабі-нету Міністрів У країни.

Україна є унітарною державою(ст.2 Конституції), тобто в її складі немає жодних державних утворень. Автономна Рес-публіка Крим є адміністративно-територіальною одиницею, що користується територіальною автономією, а не правами державності. У країна має єдину Конституцію, систему органів державної влади, законодавства. Державний бюджет. Збройні Сили і т.д. Україна може делегувати або санкціонувати здійснення певних функцій публічної влади органам Авто-номної Республіки Крим та місцевого самоврядування.

В Україні складається перехідний до демократичного типу політичний режим, рисами якого є утвердження народного суверенітету, парламентаризму, конституційної юстиції, прав людини, політичної та ідеологічної різноманітності (плюра-лізму), розвиток багатопартійної системи, незалежних за-собів масової інформації та наукових центрів, недержавних громадських організацій, місцевого самоврядування та інших елементів вільного громадянського суспільства. В той же час відсутність певних інститутів (адміністративної юстиції, двопалатного парламенту, юридичної відповідальності міністрів та ін.) чи недостатня їх ефективність(гарантій прав громадян, поділу влади тощо) робить демократію в Україні вразливою і залежною від обставин.

3. Зміст конституції та її властивості.

Конституція України містить 161 статтю. Вона проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека, а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади - народ. Конституція визнає принципи поділу влади і верховенства права.

Конституція України визнає рівноправ'я різних форм власності, зокрема, приватної. Захист суверенітету та безпеки України Конституція покладає на її Збройні Сили.

Розділ IIКонституції присвячено правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина. У даній курсовій роботі вони охарактеризовані по трьом категоріям:

- особисті права і свободи;

- політичні права і свободи;

- економічні, соціальні і культурні права і свободи.

Велику увагу приділено в Основному Законі характеристиці системи органів державної влади і місцевого самоврядування, елементами якої є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, інші органи виконавчої влади, прокуратура, органи правосуддя, державні органи Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, Конституційний Суд України.