Поняття злочину

Злочин є найважливішою категорією кримінального права. Всі інші поняття і категорії кримінального права пов'язані із злочином.

Наука кримінального права розглядає злочин не як абстрактну категорію, незмінну, раз і назавжди дану, ні від чого не залежну, а як реальну соціальну категорію, тісно пов'язану з іншими, що обумовлюють її появу і існування соціальними явищами. Розглядаючи злочин так само, наука кримінального права встановлює, що злочин є історично мінливою категорією, яка існувала не завжди, а виникла на певному етапі розвитку людського суспільства: з суспільним розподілом праці, утворенням приватної власності, розподілом суспільства на класи, з появою держави і права.

Злочинним признається така поведінка людини, яка заподіює істотну шкоду, порушує суспільні відносини в державі.

В епоху первіснообщинного устрою, коли не було держави і права, не було і поняття злочину, покарання. Якщо скоювалися які-небудь ексцеси, дії, шкідливі, небезпечні для роду і племені, окремої особи, то з ними боролися за допомогою вживання заходів примушення, витікаючих від роду, племені, наприклад, вигнання з роду, племені, позбавлення миру, позбавлення води.

Поняття злочину, його зміст мінявся із зміною суспільно-економічних формацій, але його соціальне суть, яке визначається суспільною небезпекою для існуючих суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, залишалася незмінною.

Визначення поняття злочину дається в статті 14 Кримінального кодексу України: "злочином признається вчинене винен суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), заборонене справжнім Кодексом під загрозою покарання..."

Злочин характеризується рядом обов'язкових ознак:

до них закон відносить суспільну небезпеку діяння, його протиправність, винність і караність. Тільки наявність таких ознак в сукупності характеризує правопорушення як злочин. [№2, 36-43ст.]

1.2 Ознаки злочину

Основна і головна ознака злочину - його суспільна небезпека.

Ця об'єктивна властивість передбаченого кримінальним законом діяння (дії і бездіяльності) реальна заподіювати істотну шкоду кримінальним законом, що охороняється, соціальним благам або містити реальну можливість спричинення такої шкоди. Суспільна небезпека є основною і головною ознакою злочину тому, що ця ознака встановлена в основу злочину, він служить критерієм віднесення діяння до категорії злочинних правопорушень, тобто до злочинів. Якщо діяння не містить значного ступеня суспільної небезпеки, то воно не може розглядатися як злочин. Ступінь суспільної небезпеки діянь, що визнаються за злочини, більш високий, значний, ніж при здійсненні, наприклад, адміністративних правопорушень.

Підвищений ступінь суспільної небезпеки виражає така ознака, як спричинення або створення можливості спричинення діянням істотної шкоди, кримінальним законом, що охороняється, об'єктам. На істотність шкоди, іншими словами, на суспільну небезпеку прямо вказується і при характеристиці окремих злочинів. Наприклад, такі діяння, як зловживання посадовим положенням (стаття 285), самоправство (стаття 330), признаються злочинами, якщо це спричинило істотне порушення прав і законних інтересів громадян і організацій або інтересів суспільства або держави, що охороняються законом.

Вказівка на ознаку суспільної небезпеки міститься, перш за все, в самому визначенні поняття злочину (статті 14 КК), характер і ступінь суспільної небезпеки встановлені в основу категоризації злочинів (стаття 15 КК). На цю найважливішу ознаку безпосередньо вказується і в інших статтях Кримінального кодексу: стаття 2 (задачі кримінального законодавства), стаття 25 (здійснення злочину умисно), стаття 26 (здійснення злочину по необережності).

Соціальне суть злочину полягає в його суспільній небезпеці для правоохоронних кримінальним законом інтересів (об'єктів).

Суспільна небезпека злочину обумовлена тим, що, як сказано в статті 2 КК, визначальної задачі кримінального законодавства, такі діяння заподіюють істотну шкоду або створюють загрозу спричинення шкоди найважливішим об'єктам кримінально-правової охорони: особі, її правам і свободам, конституційному ладу, політичній і економічній незалежності України, правопорядку і безпеці суспільства, власності, природному середовищу. Перелік об'єктів кримінально-правової охорони конкретизується в статтях Особливої частини КК.

Кримінальний закон в суспільній небезпеці виділяє якісну (характер суспільної небезпеки) і кількісну (ступінь суспільної небезпеки) сторони.

Ступінь суспільної небезпеки виражає порівняльну небезпеку діянь одного і того ж характеру. По характеру і ступеню суспільної небезпеки діяння підрозділяються на злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості, тяжкі злочини і особливо тяжкі злочини (стаття 15 КК). Характер і ступінь суспільної небезпеки злочину враховуються при призначенні покарання (стаття 43 КК).

Суспільна небезпека визначається всіма ознаками злочину: об'єктом злочину, злочинними наслідками, способом здійснення злочину, формою і видом вини, мотивом і метою здійснення злочину, часом, місцем, обстановкою його здійснення.

Злочином признається таке діяння, яке заподіює шкоду або створює загрозу спричинення істотної шкоди правоохоронним інтересам, тобто об'єкту злочину. Тому суспільна небезпека визначається перш за все об'єктом злочину: його важливістю, соціальною цінністю. Чим важливий об'єкт посягання, тим значніше заподіювана йому шкода, тим більший ступінь суспільної небезпеки діяння. Вбивство розглядається як більш тяжкий злочин, ніж тілесне пошкодження, оскільки життя людини (об'єкт вбивства) більш цінне благо порівняно із здоров'ям (об'єкт тілесного пошкодження).

Разом з об'єктом суспільну небезпеку в значній мірі виражають наслідки злочину, безпосередньо пов'язані з об'єктом злочини.

Закон диференціює відповідальність залежно від характеру і тяжкості наслідків (крупний розмір, тяжкі наслідки, особливо тяжкі наслідки і ін.).

Кримінальний кодекс розрізняє такі види злочинів, як крадіжка, грабіж, вчинені в крупному розмірі. Спричинення майнового збитку шляхом обману або зловживання довір'ям стає небезпечним, якщо воно заподіяло крупний збиток.

При одних і тих же наслідках суспільна небезпека може визначатися іншими ознаками. Наприклад, при всіх видах Вбивств, передбачених Кримінальним кодексом, результат - смерть людини. Але шкідливість вбивства зростає, якщо воно вчинено з особливою жорстокістю, способом, небезпечним для життя багатьох людей.

Показником суспільної небезпеки злочину є і характер скоюваної дії або бездіяльності.

Стаття 25 КК, що визначає умисну форму вини, вказує на свідомість винен суспільній небезпеці своєї дії або бездіяльності. Так, суспільна небезпека розбою, тяжкість цього злочину по порівнянню, наприклад, з крадіжкою, обумовлена характером злочинних дій: нападом з метою заволодіння майном, сполученим з насильством, небезпечним для життя або здоров'я особи, що піддається нападу.

Важливе значення у визначенні суспільної небезпеки діяння, його тяжкість закон додає ознакам суб'єктивної сторони (формі і виду вини, мотиву і меті злочину). Тяжкими і особливо тяжкими (стаття 15) закон визнає тільки умисні злочини.

Вбивства, тілесні пошкодження, вчинені умисно, є більш тяжкими, шкідливими в порівнянні з аналогічними діяннями, вчиненими по необережності.

Характер і ступінь суспільної небезпеки досконалого злочину виражають вигляд і розмір покарання, вживання умовного засудження.

Протиправність

Протиправність - друга ознака злочину, нерозривний пов'язаний з суспільною небезпекою. Він означає, що таке діяння протизаконне, тобто кримінальний закон розглядає його як злочинне. Згідно КК злочином признається тільки таке діяння, яке передбачене кримінальним законом.

Особа, що вчинила злочин, порушує те, що міститься в нормі закону заборона подібної поведінки. Стосовно кримінального права йдеться про кримінально-правову протиправність. Протівоправні і інші правопорушення (наприклад, адміністративні), але вони передбачені не кримінальним законом.

Протиправність є юридичним виразом суспільної небезпеки діяння. Як не може бути злочинного діяння, що не заподіює істотної шкоди, так не може бути злочинним діяння, яке не є протиправним. Для визнання діяння злочинним необхідно, щоб воно було обов'язково передбачено кримінальним законом.

В статті 3 КК підкреслюється, що «Злочинність діяння, а також його караність і інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки справжнім Кодексом» і «Вживання кримінального закону аналогічно не допускається». В статті 8 мовиться, що «Підставою кримінальної відповідальності є здійснення діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого справжнім Кодексом». В статті 9 Кримінального кодексу вказується, що злочинність і караність визначаються законом, що діяв під час здійснення цього діяння.

Таким чином, в Україні ніхто не може притягати до кримінальної відповідальності і осуджений, якщо вчинене їм діяння не протиправно, якщо воно безпосередньо не передбачено кримінальним законом.Хоча суспільна небезпека і протиправність дві обов'язкові взаємозв'язані ознаки злочину, проте, для визнання злочином вирішальне значення має суспільна небезпека. Саме суспільна небезпека є підставою для визнання діяння злочинним, для його криміналізації. Для правильного розуміння співвідношення вказаних двох ознак злочину важливе значення має положення, закріплене в частині 2 статті 14 КК. Тут сказано: Не "є злочином дія або бездіяльність, хоча формально і що містить ознаки якого-небудь діяння, передбаченого Особливою частиною справжнього Кодексу, але через малозначність не представляюче суспільної небезпеки, тобто що не заподіяло шкоди і що не створило загрози спричинення шкоди особи, суспільству або державі".

В таких випадках в наявності формальна ознака - протиправність, але немає характерної для злочину ознаки - істотної шкоди кримінальним законом, що охороняється, об'єктам.

Отже, одне лише зовнішня формальна відповідність досконалого діяння ознакам конкретного злочину не дозволяє вважати його таким, якщо воно не представляє такого ступеня небезпеки, яка властива злочину (істотна шкода). За наявності таких випадків кримінальна справа не може бути збуджене, а збуджене підлягає припиненню.

Закон не розкриває поняття малозначності, і з'ясування його необхідне проводити стосовно кожного конкретного випадку, піддаючи розгляду, оцінці всі обставини справи. Вони повинні показати, що таким діянням не була причинна істотна шкода.

Не можна при цьому не враховувати зміст і спрямованість наміру. Тому якщо намір був направлений на вбивство, але з незалежних від особи причин не було нанесено навіть поранення потерпілому, то таке діяння не може розглядатися як малозначне, оскільки була серйозна загроза життя людини.

Винність

Закон називає винність, разом з суспільною небезпекою і протиправністю, обов'язковою ознакою злочину.

Злочином може бути діяння, вчинене винне, тобто умисно або по необережності. На винність прямо Вказується і у визначенні поняття злочину (стаття 14 КК).

Винність як ознака злочину пов'язана з суспільною небезпекою і протиправністю діяння. Якщо відсутні ці ознаки, то не може виникати і питання про вину.

Караність

Караність у визначенні поняття злочину Вказується як одна з ознак злочину. Якщо діяння не каране, воно не може розглядатися як злочин. За кожний злочин в санкціях статі Особливої частини передбачається покарання. Даною ознакою злочину закон називає загрозу вживання покарання за досконале діяння.

Караність розуміється саме як загроза покарання, а не як фактичне реальне вживання покарання. Це означає, що не у всіх випадках встановлене законом покарання підлягає вживанню. Кримінальний закон допускає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання, наприклад, у зв'язку з діяльним розкаянням, у разі примирення з потерпілим (статті 75, 76 КК).

Тому ознакою злочину слід рахувати загрозу, можливість вживання покарання, а не караність діяння. Караність діяння не ознака злочину, а його результат. Реально не покараний злочин не перестає бути внаслідок цього злочином. [№3, 41-47ст.]

Класифікація злочинів

КК передбачає систему норм, присвячених рішенню питання про види злочину. Ця система по місцю того, що розташовує зв'язується з поняттям злочину і, підрозділяє всі злочини на чотири категорії, іменованими злочинами: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкими і особливо тяжкими. Так само вона виділяє неодноразову злочинів, сукупність злочинів і рецидив.

Всяка кваліфікація лише тоді є спроможною, коли вона заснована на чітко що фіксується і єдиній підставі розподілу. В даному випадку законодавець прямо закріплює, що виділення категорій особливо тяжких, тяжких, середній тяжкості і невеликій тяжкості злочинів проводиться ним “залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діянь, передбачених справжнім Кодексом”.

Виходячи з цього, слід констатувати, що віднесення кожного злочину до якої-небудь з названих в КК категорій повинне здійснюватися з урахуванням суспільної небезпеки посягання, її характеру і ступеня.

Важливо при такому розумінні кваліфікації визначити, що впливає на суспільну небезпеку окремого злочину. Законодавець, визнавши за доцільний не обмежуватися лише вказівкою на кількість і найменування категорій злочинів, встановив також і їх відмітні ознаки: “злочинами невеликої тяжкості признаються умисні і необережні діяння, за здійснення яких максимальне покарання, передбачене справжнім Кодексом, не перевищує двох років позбавлення волі”, “Злочинами середньої тяжкості признаються умисні і необережні діяння, за здійснення яких максимальне покарання, передбачене справжнім Кодексом, не перевищує п'яти років позбавлення волі”, “Тяжкими злочинами признаються умисні і необережні діяння, за здійснення яких максимальне покарання, передбачене справжнім Кодексом, не перевищує десяти років позбавлення волі”. “особливо тяжкими злочинами признаються умисні і необережні діяння, за здійснення яких Кодексом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад 10 роки або більш суворе покарання”.

Зрозуміло, класифікація злочинів не може бути раз і назавжди даною. Межі між різними категоріями злочинів умовні: кон'юнктура злочинності міняється швидко, як міняються характер і ступінь суспільної небезпеки різних деліктів. Тому класифікація злочинів повинна періодично уточнюватися, оскільки має важливе значення для вирішення проблем карно-процесуального (про перебування, підсудність, терміни і порядок виробництва під слідством у справах про злочини різних категорій), кримінально-старанного (про зміст і об'єм виправної дії) і кримінології (про класифікацію злочинців) характеру, проблем кримінальної статистики.

Категорія злочину враховується при встановленні небезпечного і особливо небезпечного рецидиву; смертна страта і довічне позбавлення волі призначаються тільки за особливо тяжкі злочини, що роблять замах на життя; при призначенні покарання по сукупності злочинів залежно від їх категорій або допускається, або виключається вживання принципу поглинання менш строгого покарання більш строгим; кримінальна відповідальність наступає за приготування тільки до тяжкого або особливо тяжкого злочину; значення обставини, пом'якшувальної покарання, може мати місце при здійсненні вперше унаслідок випадкового збігу обставин тільки злочину невеликої тяжкості.

При засудженні до позбавлення волі вид виправної установи і режим виправної колонії призначаються з урахуванням категорії злочину, за здійснення якого призначено покарання.

Злочинним співтовариством (злочинною організацією) може бути визнано згуртоване організоване об'єднання, створене для здійснення саме тяжких, або особливо тяжких злочинів.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з діяльним розкаянням і у зв'язку з примиренням з потерпілим може застосовуватися тільки до осіб, що вперше вчинили злочини невеликої тяжкості.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким видом покарання може застосовуватися до осіб, що відбувають позбавлення волі, тільки за злочини невеликої або середньої тяжкості. [№5, 43-56ст.]

Відстрочення відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, що мають малолітніх дітей, не застосовується до осуджених до позбавлення волі на термін понад п'ять роки за тяжкі і особливо тяжкі злочини проти особи.

Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності або від покарання може застосовуватися тільки при здійсненні злочину невеликої або середньої тяжкості.

Частина терміну покарання, після від'їзду якій можливе умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, залежить від категорії злочину, за який осуджений відбуває покарання.

Термін погашення судимості осіб, осуджених до позбавлення волі, визначається категорією досконалого злочину.

Терміни давності залучення до кримінальної відповідальності і давності звинувачувального вироку суду також визначаються категорією досконалого злочину.