Активні методи навчання при викладанні Правознавства

У своїй діяльності вчителі можуть використовувати методи активного навчання. За допомогою цих методів ефективніше засвоюється навчальний матеріал на основі активного управління пізнавальною діяльністю учнів, розвивається пізнавальний інтерес до предмета, формуються у майбутніх учнів уміння та навички застосування знань у практичній діяльності.

Активні методи навчання — це сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на учнів, які порівняно з традиційними методами навчання, в першу чергу, спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, активізацію навчально-пізнавальної діяльності, формування навичок і вмінь нестандартного вирішення правових проблем і вдосконалення професійних павичок.

Активні методи навчання поділяють на імітаційні та неімітаційні. Основна особливість перших — імітація досліджуваного процесу або діяльності.

Неімітаційними, частіше за все, є активні види традиційних занять: лекції, лабораторні роботи тощо, імітаційні — це, як правило, заняття нового типу: неігрові та ігрові заняття, ділові, рольові ігри (інсценування).

До неімітаційних методів навчання належать такі: проблемна лекція, лекція-диспут, семінар-конференція, семінар на базі правоохоронного органу, інтелектуальна прамова розминка, інтелектуальний правовий практикум, "(сократівська бесіда", учнівська наукова конференція, використання автоматизованих і комп’ютерних класів з правовим програмним забезпеченням, тести, правові задачі тощо.

Реалізація цього методу навчання передбачає ґрунтовну попередню підготовку до заняття як учителя, так і учнів. Заздалегідь учитель повинен підготувати запитання до такого заняття, причому сформулювати таким чином, щоб учні давали не готові відповіді, а аналізували певні правові факти й одночасно формували власний погляд на них. Учитель, оцінюючи їхні відповіді, вміло спрямовує перебіг бесіди у потрібне русло, заохочує до активної участі у бесіді, виховує нестандартне ставлення до проблеми, розвиває навички дослідницької діяльності.

Зупинимося на аналізі такої неімітаційної форми навчання, як інтелектуальна правова розминка. її можна застосовувати з метою актуалізації правових знань учнів, обміну думками, опрацювання загальної позиції та формування мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Разом з тим, учитель має нагоду з’ясувати рівень підготов-леності учнів до подальшої роботи для розв’язання певних теоретичних і практичних проблем і набуття знань. Слід проводити інтелектуальну правову розминку у швидкому темпі у формі експрес-опитування. Учитель задає учням запитання, учні дають на них коротку, але конкретну і змістовну відповідь.

Інтелектуальна розминка сприяє повторенню у швидкому темпі пройденого раніше навчального матеріалу, надає можливість здійснити контроль за отриманими знаннями, допомагає актуалізувати знання учнів, формує у них позитивне ставлення до навчально-пізнавальної діяльності.

Говорячи про застосування імітаційних активних методів навчання у навчально-виховному процесі школи слід зазначити, що для уроків правознавства вони дуже підходять, адже реально можна відтворити чи зімітувати правову ситуацію в суді, органах державної влади на підприєм-стві, установі тощо. А це значно наближує діяльність учня в реальній, практичній ситуації. Вони заповнюють ту прогалину в навчальному процесі, яку не можуть компенсувати традиційні методи навчання. Крім того, вони суттєво допомагають закріпити пройдений на попередніх уроках матеріал, удосконалюють практичні навички та вміння, творче мислення. Вище вже зазначали, що імітаційні методи активного навчання поділяються на ігрові та неігрові. Ігровий характер навчально-пізнавальної діяльності на уроках правознавства дає змогу простіше пізнати специфіку й особливості правової діяльності органів державної влади, підприємств, установ, організацій, галузі права. До ігрових імітаційних методів навчання вчені відносять ділові (рольові) ігри різних типів. Про роль рольової гри на уроках правознавства ми будемо говорити в іншому розділі, характеризуючи урочну систему у сучасній школі.

Серед різноманітних методів треба обирати ті, що найбільше відповідають меті, завданням й особливостям правознавчого курсу, його місцю в навчальному плані та виділеному для його вивчення часу. Зважаючи на це, основою викладання навчальної дисципліни мають стати словесні методи — емоційний, логічно-переконливий виклад учителем навчального матеріалу у вигляді лекції, що поєднується з бесідою репродуктивного та проблемного характеру. Одночасно словесні методи (лекція, розповідь, бесіда) у навчальному процесі обов’язково мають поєднуватися із проблемністю як методичним прийомом, елементами дослідження та пошуку. Саме сучасна дидактика й орієнтує учителів на забезпечення розвивальної функції навчання.

Зазначимо, що імітаційними неігровими методами проведення занять є ситуаційні методи навчання (аналіз конкретних ситуацій, розв’язання ситуаційних задач тощо), розбір та обговорення конкретної справи (кримінальної, цивільної) (як метод активного навчання), імітаційна вправа, "мозковий штурм" ("мозкова атака", банк ідей), метод "круглого столу" тощо.

Особливу увагу акцентуємо на такому методі навчання як "мозковий штурм". Це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому шляхом вільного висловлювання враховуються думки всіх учасників.Проведення занять за цим методом ґрунтується на груповому формуванні ідеї вирішення якоїсь задачі. Учні, перед якими вона ставиться, висувають якомога більше нових ідей, інколи абсолютно несподіваних, що сприяє створенню атмосфери невимушеності, змагальності та співробітництва.

Принцип "мозкового штурму" простий. Формується група учнів — учасників дискусії, ставиться завдання, яке вони повинні вирішити. Ніхто не має права висловлювати на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку. "Мозковий штурм" можна вважати вдалим, якщо висловлені під час першого етапу п’ять або шість ідей будуть основою для вирішення проблеми. Як правило, встановлюються правила цієї гри. Методистами розроблена й методика її проведення. Методика мозкової атаки сприяє розв’язанню різноманітних правових проблем.

На відміну від репродуктивного навчання, яке склалося спочатку в радянській, а потім і в українській педагогіці та методиці викладання, в наш час все більше методика спирається на активні методи проблемного навчання і методи оперативно керованого навчального процесу. Головне завдання проблемного навчання — навчити самостійно і творчо мислити, здійснювати інтенсивний пошук знань. Проблемне навчання передбачає особливу технологію навчального процесу. Це один із типів розвивального навчання, що найбільш повно відповідає завданням розвитку творчого мислення учнів. Суть проблемного навчання полягає у пошуковій діяльності учнів, яка починається з постановки запитань, розв’язання проблем і проблемних завдань, закладених у навчальних програмах і підручниках, у проблемному викладі й поясненні знань учителем, у різноманітній самостійній роботі учнів. Під проблемним навчанням розуміється таке вивчення навчального матеріалу, яке суб’єктивно є стимулом навчально-пошукової діяльності, навчальний матеріал набуває особистісного значення.Цей метод орієнтує на вирішення навчальної проблеми шляхом створення проблемних ситуацій і пошукової діяльності учня. Визначальним мотивом у цьому виді навчання стає пізнавальний інтерес. На першому місці не лише отримання знань учнями, а й озброєння їх пізнавальними навичками, вмінням самостійно поповнювати свої знання, приймати правильні рішення у практичній діяльності.

У проблемному навчанні головною є навчальна проблема, проблемне завдання, проблемне запитання і проблемна ситуація. Зазначимо, що не будь-яка навчальна проблема, навчальне завдання створюють проблемну ситуацію, а навчання перетворюється у проблемне. Кожна проблемна ситуація містить у собі навчальну проблему, але жодна проблема сама по собі не створює проблемної ситуації. Для її виникнення необхідна пізнавальна діяльність учнів, розумовий процес, що організовується і спрямовується вчителем. Чітка постановка навчальної проблеми активізує розумову діяльність учнів і забезпечує більш ефективне засвоєння навчального матеріалу.

Навчальна проблема складається з: "відомого" — вже засвоєні знання з пізнавальною суперечністю для стимулювання мислення; "невідомого" — випливає з пізнавальної суперечності і формулюється у вигляді звичайного запитання; "умов вирішення проблеми" — вказує напрям пошуку; "способу вирішення проблеми" — визначає шляхи та прийоми пошуку.