Порядок ведення касових операцій у національній валюті України 2 страница

Чистий прибуток банку, взятий у відношенні до його власного капіталу, становить норму банківського прибутку:

де - норма банківського прибутку, - чистий прибуток банку, - власний капітал банку.

Банки не можуть віддати в позику всі наявні в них гроші вкладників, оскільки останні мають право відкликати свої гроші в будь-який час. Однак досвід показує, що банки можуть не тільки надавати кредити майже на всі грошові суми на депозитах, а й задовольняти вимоги своїх вкладників. Для цього вони створюють спеціальні фонди, котрі називаються банківськими резервами. Відношення між розміром резервів, які повинен мати комерційний банк, та виданими зобов`язаннями за вкладами називається нормою резервів.

де - норма банківського резерву, - обов`язкові резерви комерційного банку, - зобов'язання комерційного банку за безстроковими вкладами.

На перших етапах становлення ринкової економіки в Україні кредитно-банківська система стикається зі значними труднощами. Щоб фінансово-кредитні установи змогли пристосуватися до нових ринкових умов, нагромадити власні оборотні кошти і знайти методи ефективнішого господарювання, передусім, потрібне роздержавлення цих підприємств та їх розукрупнення, акціонування, створення стабілізаційних фондів, розвиток комерційного кредиту між підприємствами.

Необхідно зміцнювати банківську систему. В Україні не розвинута система банків, існуючі банки неконкурентоспроможні порівняно з зарубіжними. Подальше реформування банківської справи повинно спрямовуватися на утвердження дворівневої банківської структури - автономного Національного банку, що забезпечуватиме стабілізацію грошового обігу, й розгалуженої конкурентоспроможної мережі комерційних банків, які здійснюватимуть увесь комплекс банківських послуг.

Отже, банки в умовах переходу до ринку, перерозподіляючи й контролюючи величезні кошти, мають можливість впливати не тільки на поведінку окремих суб`єктів фінансово-кредитних відносин, а й на вирішальні господарські процеси на мікро - та макроекономічних рівнях, сприяти задоволенню інтересів держави й окремих соціальних груп населення.

82. правові основи кредитування

банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну

суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати

право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу,

яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення

заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та

інших зборів з такої суми;

Стаття 49. Кредитні операції

Як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в

пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, а також:

1) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого

імені;

2) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від

третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

3) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій

формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе

ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

4) лізинг.

{ Частина перша статті 49 в редакції Закону N 3024-VI (3024-17)

від 15.02.2011 }

Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати

угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди

банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають

банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть

ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум

коштів.

Банк зобов'язаний мати структурний підрозділ, функціями якого

є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з

кредитуванням.

{ Частина третя статті 49 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3024-VI (3024-17) від 15.02.2011 }

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити

для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів

власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу

Національного банку України.

Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних

принципів кредитування, у тому числі перевіряти

кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення

кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України

вимог щодо концентрації ризиків.

{ Частину шосту статті 49 виключено на підставі Закону

N 3024-VI (3024-17) від 15.02.2011 }

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання

економічних нормативів.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком

передбачених законом випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його

користування банк має право видавати наказ про примусову оплату

боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.

Поняття та види кредиту. Кредитний договір

Published by Jurist on Пт, 09/26/2008 - 14:36

В юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють усі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22 травня 1997 р.) дає загальне визначення поняття кредиту. За згаданим Законом це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Більш повне визначення міститься в Положенні про кредитування, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246. Цим актом кредит визначається як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

за строками користування на:

а) короткострокові — до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;

б) сврвдньострокові - до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові - понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;

за забезпеченням на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові); за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком; за методами надання на:

а) кредити, що налаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, зі стягненням комісії за зобов'язання);

за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Процес банківського кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк із відповідною платою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів із конкретною метою, визначеною кредитним договором.

Комерційний кредит є товарною формою кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої стосунки і можуть використовувати платіжні засоби у вигляді векселів.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

• оплати боржником за векселем;

• передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

• переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит — це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Іпотечний кредит - це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Консорціумний кредит - це форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредиту позичальникам;

б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що, маючи ліцензію Національного банку України, одночасно виступають у ролі продавців і покупців наявних вільних коштів.

Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» (ч. 5 ст. 3) залучення і розміщення кредитів, крім банків, іншими юридичними особами забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами України. Водночас слід мати на увазі, що відповідно до ст. 8 зазначеного закону до операцій Національного банку України віднесено надання кредитів лише комерційним банкам, а вже останні здійснюють безпосереднє кредитування підприємств і організацій (ст. 25 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. У разі необхідності вони можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного або одержувати позички в Національному банку України (міжбанківські кредити), залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів. Варто, однак, мати на увазі, що загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку.

Банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах шляхом укладення кредитних договорів.

Відповідно до Положення про кредитування ці договори укладаються в письмовій формі як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами.

До умов кредитного договору можуть бути віднесені: об'єкти кредитування; розмір кредиту; умови видачі та погашення позички; процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов'язань за договором клієнтом; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.

Форма кредитного договору затверджена постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. як додаток до Положення про кредитування.

Суб'єкти підприємницької діяльності - резиденти України - відповідно до ст. 4 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» мають право на отримання кредитів від іноземних суб'єктів господарської діяльності. Кредити в іноземній валюті юридичні особи - резиденти України можуть отримувати лише для цільового фінансування конкретного проекту в межах передбаченої їхніми установчими документами діяльності і тільки у безготівковій формі. Отримання і погашення кредитних ресурсів має здійснюватися через систему кореспондентських рахунків, відкритих уповноваженими банками або Національним банком України в іноземних банках.

Позичальники погашають отримані кредити в іноземній валюті за рахунок валютних надходжень від усіх видів зовнішньоекономічної діяльності. Для погашення кредитів може бути використана іноземна валюта, придбана на Українській міжбанківській валютній біржі чи на міжбан-ківському валютному ринку України.

Відповідно до п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (Відомості Верхов. Ради України.- 1993.- № 17.- Ст. 184) одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно із встановленим порядком уповноважений банк, що має ліцензію на право здійснення операцій із валютними цінностями, може залучати кредитні ресурси від іноземних банків-кореспондентів без отримання ліцензії НБУ терміном до одного року. Інші резиденти-позичальники повинні отримати ліцензію у порядку, встановленому Положенням про порядок надання резидентам України індивідуальних ліцензій та свідоцтв про реєстрацію на одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 1995 р. № 329 (зі змінами і доповненнями від 7 травня 1997 р).

Для отримання індивідуальної ліцензії резидент-пози-чальник (крім уповноваженого банку) повинен подати в НБУ:

• клопотання позичальника-резидента;

• лист уповноваженого банку на адресу Національного банку України зі згодою на обслуговування кредиту, із зазначенням реквізитів рахунку, на який буде здійснюватися переказ валютних коштів, та з експертним висновком банку щодо кредитного проекту (у вигляді додатка до листа), підготовленого на підставі документів позичальника, зазначених у Положенні, а саме:

а) копії свідоцтва про державну реєстрацію, засвідченої нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію, та один із примірників належним чином оформленого та затвердженого статуту або його копію, засвідчену нотаріально;

б) копії кредитної угоди;

в) техніко-економічного обгрунтування потреби в одержанні кредиту;

г) розрахунків окупності кредиту;

д) графіка погашення заборгованості за кредитом (з урахуванням процентів);

е) висновку аудиторської організації про фінансовий стан позичальника;

є) копії балансу позичальника на останню звітну дату, засвідченої органом державної податкової служби;

ж) копій контрактів, що забезпечують реалізацію кредитного проекту;

з) ліцензій чи інших дозволів на експорт продукції відносно цього проекту, які встановлені державними органами;

й) інформації чи документа про забезпечення кредиту, якщо таке передбачено кредитною угодою.

Якщо резидент-позичальник є державним підприємством, йому необхідно додатково подати клопотання відповідного державного органу про отримання кредиту, а якщо кредитною угодою передбачена застава майна, письмову згоду органу, уповноваженого управляти цим майном, на передачу його в заставу.

Уповноважений банк для одержання свідоцтва про реєстрацію подає до Національного банку України клопотання банку та кредитну угоду з нерезидентом із графіком погашення заборгованості за кредитом.

Індивідуальна ліцензія чи свідоцтво про реєстрацію видається резиденту-позичальнику для реалізації тільки одного кредитного проекту і не може бути підставою для залучення іншого проекту чи збільшення суми кредиту та здійснення інших валютних операцій.

Індивідуальна ліцензія дійсна на весь час користування кредитом, якщо протягом 60-ти днів з дати її видачі позичальник одержав кредит повністю або його частку. При неможливості з поважних причин розпочати освоєння кредиту в цей термін резидент-позичальник може звернутися до Національного банку України з обгрунтованим клопотанням на подовження строку дії індивідуальної ліцензії за умови подання позитивного клопотання уповноваженого банку з цього приводу.

Уповноваженому банку для отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземних банків-кореспондентів терміном понад один рік необхідно подати Національному банку України клопотання і кредитну угоду з нерезидентом із зазначенням графіка погашення заборгованості по кредиту.

Отримання резидентом-позичальником кредиту в іноземній валюті від іноземного кредитора без індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою застосування передбаченого ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» штрафу у сумі, еквівалентній сумі одержаного кредиту, перерахованій у валюту України за курсом НБУ надень здійснення операції.

Контроль за погашенням кредиту, отриманого резидентом України в іноземній валюті від іноземного інвестора, покладається на уповноважений банк.

Форми та види банківського кредиту

Published by Jurist on Пнд, 11/17/2008 - 18:56

1. У сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.

2. Кредити, які надаються банками, розрізняються за:

строками користування (короткострокові - до одного року, середньострокові - до трьох років, довгострокові - понад три роки); способом забезпечення; ступенем ризику; методами надання; строками погашення; іншими умовами надання, користування або погашення.

1. Відповідно до частини 1 коментованої статті, статті 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» та Положення про кредитування суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої стосунки і можуть використовувати платіжні засоби у вигляді векселів.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

оплати боржником за векселем;

передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит - це відносини між суб'єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Іпотечний кредит - це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Консорціумний кредит- це форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредиту позичальникам;

б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

2. Кредити, які надаються банками, поділяються: за строками користування на:

а) короткострокові - до одного року. Можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;

б) середньострокові - до 3 років. Можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові - понад 3 роки. Можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;

за забезпеченням на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, іншими фінансовими установами);

в) з іншим забезпеченням (порука, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком; за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

83. правове положення держказначейства

Правова основа

Казначейство в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, зокрема Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 460/2011 "Про Положення про Державну казначейську службу України" [1], декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також наказами Міністерства фінансів України.

Функції

Звітність про виконання державного та місцевих бюджетів

Платіжна система Державної казначейської служби України

Платежі за державним боргом

Організаційна структура Державної казначейської служби України

Історичні передумови виникнення системи казначейства

Державне казначейство України - повноважний учасник бюджетного процесу

Управління фінансовими ресурсами в системі органів Державного казначейства

Характеристика рахунків, що відкриваються в органах Держказначейства, та порядок їх відкриття

Казначейська система осблуговування бюджетів

Казначейське обслуговування бюджетів за доходами

Казначейське обслуговування бюджетів за видатками

Ведення бухгалтерського обліку у системі Державного казначейства

Контроль у системі Державного казначейства України

Інформаційні технології в системі казначейства

Захист інформації при забезпеченні виконання казначейського обслуговування бюджету

Голова Казначейства України:

1) очолює Казначейство України, здійснює керівництво його діяльністю, представляє Казначейство України у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами, організаціями;

2) вносить на розгляд Міністру пропозиції щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та розроблені Казначейством України проекти законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України;

3) вносить на розгляд Міністру проекти нормативно-правових актів Мінфіну України з питань, що належать до сфери діяльності Казначейства України;

4) забезпечує виконання Казначейством України актів та доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України;

5) затверджує за погодженням з Міністром схвалені на засіданні колегії річний план роботи Казначейства України, заходи щодо реалізації основних напрямів та пріоритетних цілей його діяльності відповідно до визначених завдань;

6) звітує перед Міністром про виконання річного плану роботи Казначейства України та покладених на нього завдань, про усунення порушень і недоліків, виявлених під час проведення перевірок діяльності Казначейства України, його територіальних органів, а також про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях;

7) вносить пропозиції Міністрові щодо кандидатур на посади своїх заступників;

8) затверджує за погодженням із Міністром структуру апарату Казначейства України;

9) забезпечує виконання наданих Міністром доручень;

10) вносить Міністрові пропозиції щодо утворення у межах граничної чисельності державних службовців та працівників Казначейства України і коштів, передбачених на його утримання, а також щодо ліквідації, реорганізації Кабінетом Міністрів України територіальних органів Казначейства України, які є юридичними особами публічного права;

11) утворює у межах граничної чисельності державних службовців та працівників Казначейства України і коштів, передбачених на утримання Казначейства України, ліквідовує, реорганізовує за погодженням з Кабінетом Міністрів України та Міністром територіальні органи Казначейства України як структурні підрозділи апарату цього органу;

12) призначає на посади за погодженням із Міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів Казначейства України, призначає на посади за погодженням із Міністром, звільняє з посад заступників керівників територіальних органів Казначейства України;

13) забезпечує взаємодію Казначейства України із визначеним Міністром структурним підрозділом Мінфіну України;

14) забезпечує дотримання встановленого Міністром порядку обміну інформацією між Мінфіном України та Казначейством України та вчасність її подання;

15) призначає на посади та звільняє з посад за погодженням із Міністром керівників і заступників керівників структурних підрозділів апарату Казначейства України, призначає на посади та звільняє з посад інших державних службовців і працівників апарату Казначейства України;

16) притягає до дисциплінарної відповідальності керівників структурних підрозділів та інших працівників Казначейства України, керівників територіальних органів Казначейства України та їх заступників;

17) погоджує призначення на посади та звільнення з посад головних бухгалтерів головних розпорядників коштів державного бюджету;

18) підписує видані в межах компетенції Казначейства України накази організаційно-розпорядчого характеру та організовує контроль за їх виконанням.

11. Голова Казначейства України має трьох заступників, у тому числі одного першого.

Першого заступника, заступників Голови Казначейства України призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Голови Казначейства України, погоджених із Міністром.

Першого заступника та заступників Голови Казначейства України звільняє з посад Президент України.

12. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Казначейства України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Казначействі України утворюється колегія у складі Голови Казначейства України (голова колегії), першого заступника та заступника Голови Казначейства України за посадою, визначених посадових осіб Мінфіну України. У разі потреби до складу колегії Казначейства України можуть входити керівники структурних підрозділів Казначейства України, а також в установленому порядку інші особи.

Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання відповідного наказу Казначейства України.

Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у Казначействі України можуть утворюватися постійні або тимчасові консультативні, дорадчі органи.

Рішення про утворення та ліквідацію колегії, постійних або тимчасових консультативних, дорадчих органів, їх кількісний та персональний склад, положення про них затверджуються Головою Казначейства України.

13. Гранична чисельність державних службовців та працівників Казначейства України затверджується Кабінетом Міністрів України.

14. Структура апарату Казначейства України затверджується Головою Казначейства України за погодженням із Міністром.

15. Штатний розпис, кошторис Казначейства України затверджуються Головою Казначейства України за погодженням із Мінфіном України.

16. Казначейство України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі України.

84.фінансові санкції за порушення податкового зак-тва