Визначення ставки мита 3 страница

Національний банк застосовує до банків заходи впливу, до яких належать:

а) письмове застереження щодо припинення порушення та вживання необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

б) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку;

в) укладення письмової у годи з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

г) розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

г) розпорядження щодо встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

д) розпорядження щодо підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

е) розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;

є) розпорядження щодо заборони надавати бланкові кредити;

ж) розпорядження щодо накладання штрафів на: керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, банки в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

з) розпорядження щодо тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку, використовувати право голосу придбаних акцій (часток чи паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку;

й) розпорядження щодо тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку;

і) розпорядження щодо примусової реорганізації банку;

і) розпорядження щодо призначення тимчасової адміністрації;

й) відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку.

Заходи впливу застосовуються Національним банком на підставі:

• результатів інспекційних (планових та позапланових) перевірок діяльності банків чи їх філій;

• результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо;

• результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення.

67. Структура і управління комерційним банком.

Важливою умовою ефективної роботи створеного комерційного банку є вибір оптимальної організаційної його структури для успішного здійснення функцій управління, максимального задоволення інтересів клієнтів у різноманітних банківських послугах з метою досягнення банком основних стратегічних цілей.
У практиці банківської діяльності існують два підходи побудови організаційної структури банку: функціональна і за видами надання різноманітних банківських послуг. Загалом більшість сучасних банків застосовують змішані організаційні структури, поєднуючи ці два підходи з метою вирішення банками своїх завдань.
За функціональної організації структури банку діє принцип універсальності, банк виконує широке коло операцій, у ньому створюються підрозділи, що виконують спеціалізовані функції: кредитування, інвестування, розрахунково-касові операції та облік, трастові операції, міжнародні розрахунки тощо, кожний підрозділ має чітко визначені завдання й обов’язки. Для цієї структури банку характерна ієрархічність рівнів управління, за якої кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому.
За організаційної структури банку, побудованої на принципі надання клієнтам різноманітних банківських послуг, функції управління для здійснення відповідних операцій передаються певним керівникам, відповідальним за той чи інший вид послуг, які є фахівцями у цій сфері банківської діяльності. В таких банках створюються підрозділи для надання комерційних, споживчих, сільськогосподарських кредитів, позик під нерухомість тощо. Така побудова дає змогу банку при наданні тієї чи іншої послуги концентруватися під одним керівним центром, що сприяє поліпшенню координаційних функцій усіх підрозділів банку і розробці нових видів банківських послуг з урахуванням конкуренції, вдосконалення технології і задоволення потреб клієнтів.
Зважаючи на те, що вибір організаційної структури банку залежить від його стратегічних цілей і необхідності ефективного вирішення важливих завдань спеціалізації і концентрації, на практиці дедалі частіше застосовується змішаний підхід до побудови організаційної структури банку. Організаційна й управлінська структура комерційного банку регламентується його статутом.
У ст. 16 Закону України “Про банки і банківську діяльність” зазначено, що статут банку повинен містити такі відомості: найменування банку; його місцезнаходження; організаційно-правову форму; види діяльності, які має намір здійснювати банк; розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій, кількість акцій, що купуються акціонерами; структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; порядок реорганізації та ліквідації банку; порядок внесення змін-та доповнень до статуту банку; розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; порядок розподілу прибутків та покриття збитків; положення про аудиторську перевірку банку; положення про органи внутрішнього аудиту банку.
Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.
Вищим органом управління банку є загальні збори учасників

Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку.
Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників.
Безпосереднє керівництво поточною діяльністю комерційного банку здійснює правління, яке є виконавчим органом банку. Повноваження ревізійної комісії банку визначаються статутом банку, а порядок її роботи — положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними зборами учасників банку. Комерційні банки також створюють службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю правління (ради директорів) банку.
Отже, функції та повноваження органів управління банком нормативне розмежовані законодавчими та статутними нормами.

68. Поняття та мета валютного контролю.

Валютний контроль спрямований на забезпечення дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій і є засобом підтримання правопорядку у цій сфері.

До сфера валютного контролю контролю належать валютні операції за участю резидентів і нерезидентів. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за кордоном. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах визначених повноважень, а також про майно, що підлягає декларуванню.

Валютний контроль передбачає перевірку діяльності суб’єктів, які проводять валютні операції з метою виявлення випадків порушення законодавства. Через валютний контроль здійснюється постійне спостереження за валютними операціями, завдяки чому стає можливою оцінка результатів заходів валютної політики держави та їх своєчасна корегування.

Основні завдання валютного контролю:

• забезпечення економічної безпеки держави та захист національних інтересів;

• стимулювання національного експорту та регулювання імпорту в інтересах вітчизняних товаровиробників і споживачів, захисту товарного, валютного та фондового ринків України від несприятливого впливу світової кон’юнктури, недобросовісної іноземної конкуренції та інших протиправних дій;

• акумулювання валютно-фінансових ресурсів для погашення зовнішньої заборгованості, оплату імпорту товарів та послуг, а також для підтримання стабільності курсу національної валюти при погіршенні платіжного балансу країни;

• забезпечення стабільності грошово-кредитної системи та поповнення валютних резервів у результаті зменшення відпливу капіталу за кордон без обмеження свободи руху легально здобутого капіталу;

• створення сприятливих умов для повернення капіталу в Україну;

• виявлення, припинення та попередження спроб легалізації „брудних” грошей, вивезення капіталу одержаного злочинним шляхом.

69. Відповідальність за порушення валютного законодавства.

Нарушение норм валютного законодательства может тянуть за собой гражданско-правовую, административную и криминальную ответственность согласно действующему законодательству Украины.
К правонарушениям банков, других кредитно-финансовых учреждений, резидентов и нерезидентов, валютное законодательство относит:
— пропуск сроков расчетов в валютных операциях, при выполнении обязательств за соглашениями и тому подобное;
— осуществление валютных операций без генеральной или индиви
дуальной лицензии Национального банка Украины;
— незаконное укрывательство в других государствах валютных ценностей, которые принадлежат резидентам;
— невыполнение уполномоченными банками поручений резидентов относительно покупки и продажи иностранной валюты;
— невыполнение резидентами установленных требований относительно продажи валютных средств, которые поступили на их счета;
— невыполнение уполномоченными банками функции валютного контроля;
— несвоевременное представление, укрывательство или перекручивание
отчетность о валютных операциях и тому подобное.
За указанные выше нарушения предусмотрены такие санкции:
— штраф в размере, эквивалентном стоимости валютных ценностей, на сумму которых состоялось нарушение;
— штраф в сумме, которая устанавливается Национальным банком Украины:
— пеня;
— лишение лицензии Национального банка Украины:
— исключение из реестра банков и кредитно-финансовых учреждений.
Ответственность за конкретные виды правонарушений предусмотрена в Декрете Кабинета Министров Украины "Про систему валютной регуляции и валютного контролю" (ст. 16), Законе Украины "Про порядок осуществления расчетов в иностранных валюти", положении Национального банка Украины о валютном контроле и в других актах.
Да, осуществление банками операций с валютными ценностями без получения генеральной лицензии НБУ тянет за собой наложение штрафа в сумме, эквивалентной сумме (стоимости) отмеченных валютных ценностей с исключением банка из Реестра банков или без такого исключения. Осуществление резидентами и нерезидентами операций с валютными ценностями, которые нуждаются в индивидуальной лицензии НБУ, без ее получения тянет за собой наложение штрафа в сумме, эквивалентной сумме отмеченных валютных ценностей.

70. Ліцензування банків в Україні.

Створення нового банку регулюється загальним або спеціальним банківським законодавством, яке в більшості країн передбачає необхідність отримання спеціального дозволу (ліцензії) на відкриття банку. Ліцензування має за мету обмежити здійснення банківських операцій тільки тими юридичними особами, які мають дозвіл на їх проведення від уповноваженого органу.
Для отримання ліцензії кредитна установа, що подає заяву, має дотримуватись низки вимог, передусім відносно:
· мінімального розміру статутного капіталу;
· джерел формування статутного капіталу;
· складу засновників банку;
· кваліфікації, досвіду та репутації керівництва банку;
· кола операцій, що виконуватимуться банком, та стратегії його діяльності;
· правильності оцінки банківських активів за їх ринковою вартістю;
· заходів щодо створення резервів на випадок виникнення сумнівних та безнадійних боргів і збитків від банківської діяльності.
Крім того, приймаючи рішення про видачу ліцензії, уповноважені органи можуть враховувати, наприклад, умови формування мережі філій нового банку; можливий вплив створюваного банку на
рівень конкуренції в кредитно-фінансовому секторі; національну належність капіталу чи засновника (у випадках, коли в країні діє особливий порядок розгляду заявок від іноземних осіб).
Ліцензія може містити положення про строки її дії, умови їх продовження, можливості внесення змін і доповнень, а також анулювання. У ній може бути обумовлено затвердження центральним банком кандидатур на перші керівні посади в банку після попередньої перевірки їхньої кваліфікації і досвіду роботи у разі істотних змін у структурі власності, злиття, зміни назви, зменшення сплаченої частки капіталу.
Основними причинами анулювання ліцензії є:
· нездатність створеного банку розпочати протягом визначеного строку виконання банківських операцій;
· невиконання банком умов ліцензії або виконання операцій, що нею не передбачені;
· порушення законів чи нормативних актів;
· виникнення становища, що загрожує інтересам вкладників, кредиторів та інвесторів.
В Україні відповідно до Закону “Про банки і банківську діяльність” дозвіл на створення комерційного банку і на виконання банківських операцій видається Національним банком України. Ці дві процедури регулюються різними нормативними актами НБУ і можуть бути розірваними в часі: видача ліцензії на здійснення банківських операцій відбувається після процедури реєстрації банку. Ліцензування банків регулюється положенням НБУ “Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій”. Питання про видачу ліцензії розглядається управлінням реєстрації та ліцензування банків Національного банку України. Причому положенням передбачені різні умови отримання ліцензії новоствореним банком і розширення ліцензії діючого банку.
Умови надання ліцензії на здійснення банківських операцій для новоствореного банку:
1) зареєстрований статутний капітал банку має бути сповна сплачений на момент прийняття рішення про видачу ліцензії;
2) наявність професійно придатних керівних осіб;
3) наявність підрозділу, який виконуватиме банківські операції, що ліцензуються, а також підрозділу внутрішнього аудиту, керівники яких повинні відповідати вимогам НБУ;
4) наявність відповідних внутрішніх документів банку, які регламентують здійснення операцій, що ліцензуються;
5) забезпечення банку необхідним обладнанням, комп’ютерною технікою, програмними продуктами та засобами зв’язку;
6) відповідність приміщення банку вимогам НБУ.
Умови розширення ліцензії на здійснення банківських операцій для діючих банків:
1) статутний капітал банку має бути зареєстрованим і оплаченим у розмірі, встановленому НБУ;
2) розмір капіталу банку не може бути меншим від встановленого НБУ і повинен перевищувати розмір зареєстрованого фактично сплаченого статутного капіталу банку;
3) формування резервів банку (резервного фонду і резерву на покриття можливих втрат за кредитними операціями) та фонду гарантування вкладів фізичних осіб має відповідати вимогам НБУ;
4) стабільна беззбиткова діяльність, дотримання банком економічних нормативів та мінімальних резервних вимог протягом останнього півріччя;
5) стан кредитного портфеля не повинен загрожувати інтересам вкладників та кредиторів (сума безнадійних та сумнівних кредитів не може перевищувати розмір фактично сформованого резерву на покриття можливих втрат за кредитними операціями);
6) позитивний висновок зовнішнього аудитора про діяльність банку за останній звітний період;
7) відсутність письмово підтверджених порушень вимог чинного законодавства, нормативних актів НБУ та внутрішніх документів протягом останнього півріччя.
Дотримання банками всіх перелічених вимог перевіряється НБУ на підставі поданих комерційними банками документів

71. Правові засади аудиторської діяльності в Україні.

В умовах формування ринкових відносин та різноманітності форм власності виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що викликало потребу створення органів фінансового контролю, тобто аудиту.

У світовій практиці аудит набув значного поширення. Основною передумовою аудиту є взаємна зацікавленість підприємства (фірми) в особі його власників (акціонерів),держави в особі податкової адміністрації і самого аудитора в забезпеченні реальності та достовірності обліку і звітності.

Аудит є обов'язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни. Для вирішення непорозумінь між податковими органами і керівними структурами, що представляють інтереси власників щодо підвищення ефективності виробництва, державного контролю уже було недостатньо, адже він захищав лише інтереси держави. Це стало поштовхом до виникнення незалежного контролю, який дістав назву аудиту.

Розвиткові аудиту сприяло також розмежування функцій та інтересів підприємців, коли власник для керівництва своїми підприємствами почав наймати спеціальний апарат управління. Для попередження недоліків, зловживань, приховування витрат і доходів, неправильного розподілу прибутків, навмисного присвоєння їх найманими керуючими власники змушені вдаватись до перевірки фінансової звітності незалежним аудитором.

Аудиторська діяльність в Україні регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. та іншими законами України і включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, виконання перевірок (аудит) і пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування та інших видів економіко- правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про аудиторську діяльність», аудит - це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Аудитором може бути особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України.

Аудитор – це кваліфікований фахівець, атестований на право аудиторської діяльності в порядку, установленому законодавством. У своїй професійній діяльності він повинен дотримуватись таких принципів як: незалежність, професійна етика, об'єктивність, компетентність, конфіденційність, доброзичливість

Аудитор має право займатися аудиторською діяльність діяльністю як фізична особа-підприємець або у складі аудиторської фірми, з дотриманням вимог Закону України «Про аудиторську діяльність» та інших нормативно-правових актів, лише після включення його до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів.

Забороняється аудиторам займатися безпосередньо торговою, посередницькою і виробничою діяльністю, але їм дозволено одержувати дивіденди від акцій і доходи від інших корпоративних прав.

Організацію аудиторської діяльності в Україні здійснює Аудиторська палата України (АПУ), яка згідно із законодавством є незалежним, самостійним органом.

Вона виконує такі основні завдання:

• Сприяння розвитку аудиту в державі;

• Вирішення принципових питань аудиторської діяльності в Україні на єдиній методологічній засаді;

• Сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів;

• Ведення реєстру аудиторських фірм і аудиторів України.

Аудиторська палата України формується шляхом делегування до її складу аудиторів та представників державних органів. Загальна кількість членів становить двадцять осіб.

Від державних органів входять по одному представнику від Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Міністерства економіки України, Державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Державного комітету статистики, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Рахункової палати та Головного контрольно-ревізійного управління України.

Решту десять членів становлять кваліфіковані аудитори з безперервним стажем роботи аудиторської діяльності не менше 5 років, представники фахових навчальних закладів та наукових організацій. Термін повноважень членів АПУ не може перевищувати 5 років, персональний склад підлягає щорічній ротації у кількості не менше 3 осіб.

При здійсненні аудиторської діяльності аудитори та аудиторські фірми застосовують відповідні стандарти аудиту, які приймаються на основі стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів з дотриманням вимог Закону України та інших нормативно-правових актів.

Після проведення перевірки аудитор повинен скласти висновок.

Аудиторський висновок – документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні. Концептуальними основами можуть бути закони та інші нормативно-правові акти України, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб'єктів господарювання, інші джерела

Прибуток від аудиторської діяльності оподатковується за законодавством.

За неналежне виконання своїх зобов'язань, визначених у законодавстві та договорі, аудиторська фірма несе майнову відповідальність, розмір якої не може перевищувати фактично нанесених замовнику збитків.

За умови неодноразового грубого порушення чинного законодавства України, фактів низької якості аудиторських перевірок Аудиторська палата може припинити дію сертифіката і ліцензії. Це рішення може бути оскаржене в суді чи господарському суді

72. Поняття валютного регулювання. Валютні обмеження.

валютне регулювання - спеціальний правовий режим реалізації валютних відносин, який передбачає комплекс заходів, здійснюваних уповноваженими державними органами, спрямованих на організацію функціонування внутрішнього валютного ринку в державі та визначення порядку проведення валютних операцій.

За сферами здійснення слід вирізняти два рівні валютного регулювання: міжнародне та внутрішньодержавне. Міжнародне валютне регулювання здійснюється міжнародними фінансово-кредитними організаціями (переважно Міжнародним валютним фондом) з метою створення єдиного валютного простору, що забезпечує вільний обмін товарами і послугами у світовому економічному просторі. Цілями міжнародного валютного регулювання є стимулювання валютної стабільності, забезпечення механізму валютного регулювання у відносинах між державами та запобігання конкуруючому знеціненню валют, а також установлення системи багатосторонніх платежів за поточними угодами між державами та скасування валютних обмежень, що перешкоджають зростанню світової торгівлі.

Залежно від типу валютних операцій (поточних або операцій, пов’язаних із рухом капіталу) застосовуються різні переліки валютних обмежень. У системі валютних обмежень, що діють в Україні, слід виокремити:

- обмеження, пов’язані з ліцензуванням валютних операцій;

- обмеження, зумовлені встановленням порядку придбання іноземної валюти за дорученням і за рахунок резидентів на міжбанківському валютному ринку України з метою забезпечення виконання їх зобов’язань за зовнішньоекономічними контрактами;

- обмеження, пов’язані з використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України;

- обмеження, пов’язані зі встановленням обов’язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів-юридичних осіб;

- обмеження, пов’язані зі встановленням порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті;

- обмеження, пов’язані з відкриттям та використанням валютних рахунків резидентами за межами України;

- обмеження, пов’язані з відкриттям та використанням рахунків у національній валюті нерезидентами на території України;

- обмеження, пов’язані з переміщенням готівкової національної та іноземної валюти фізичними та юридичними особами через митний кордон України.

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", до валютних належать операції, пов’язані:

- з переходом права власності на валютні цінності, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

- із ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за ЇЇ межі валютних цінностей.

73. Порядок припинення діяльності комерційного банку.

Припинення діяльності комерційного банку згідно зі ст. 37 Цивільного кодексу України відбувається шляхом ліквідації або реорганізації. У випадку ліквідації комерційного банку припиняється його діяльність як юридичної особи з ліквідацією його справ і майна, банк перестає існувати. У разі реорганізації всі права та обов’яз­ки банку переходять до правонаступника — іншої юридичної особи. Порядок припинення діяльності комерційних банків визначений Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про банкрутство» та іншими нормативними актами.

Правилами НБУ встановлено, що НБУ має право припинити діяльність комерційних банків та філій у разі:

виявлення недостовірних даних, на підставі яких було проведено реєстрацію банку, сформовано його статутний фонд;

збиткової діяльності упродовж трьох місяців підряд або шести місяців протягом року та виникнення у зв’язку з цим становища, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів;

відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій;

невиконання вимог чинного законодавства щодо збільшення статутного фонду у встановлені терміни.

Крім того, припинення діяльності банку може мати місце з ініціативи засновників та на підставі рішення арбітражного суду. Підставою для надання пропозицій щодо прийняття рішення про при­пинення діяльності комерційного банку є результати перевірок, проведених службою банківського нагляду та незалежними аудиторськими фірмами. Підставою для проведення таких перевірок є матеріали звітності банків, а також матеріали перевірок правоохоронних та контролюючих органів, які свідчать про збиткову діяльність банку та порушення банківського законодавства.

Рішення про ліквідацію комерційного банку приймається Правлінням НБУ та оформляється відповідною постановою (крім випадків, коли такі рішення прийняті арбітражним судом, або за рішенням загальних зборів засновників (акціонерів) комерційного банку.

Для ліквідації комерційних банків створюється ліквідаційна комісія, яка в межах наданих їй повноважень:

управляє майном банку; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку; визначає ліквідаційну масу та розпоряджається нею; проводить роботу щодо стягнення дебіторської заборгованості; виявляє кредиторів та вживає заходів, спрямованих на задоволення їхніх вимог, зокрема, реалізує майно банку; вирішує в установленому порядку питання щодо звільнення працівників банку та призначення спеціалістів для забезпечення роботи ліквідаційної комісії; виплачує у встановленому порядку заробітну плату членам ліквідаційної комісії; складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження органу, який створив ліквідаційну комісію.

Дії ліквідаційної комісії можуть бути оскаржені кредиторами або засновниками, акціонерами банку в судовому порядку.

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами банку. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує в офіційних органах преси інформацію про ліквідацію банку із зазначенням порядку і строку подачі заяв кредиторами своїх претензій та надсилає письмові повідомлення вкладникам банку — фізичним особам. Цей строк становить один місяць від дня опублікування в офіційному друкованому органі зазначеної інформації. Після закінчення вказаного строку заяви кредиторів та вкладників банку ліквідаційною комісією не приймаються.

Ліквідаційна комісія в межах наданих їй повноважень вирішує всі питання, пов’язані з проведенням дій щодо ліквідації банку шляхом прийняття відповідних рішень.

74. Порядок відкриття рахунків в банках.

За загальним правилом (ст. 380 ЦК) платежі за зобов'язаннями між організаціями провадяться у порядку безготівкових розрахунків через кредитні установи, в яких зазначені організації зберігають свої кошти.
З цією метою банки мають право відкривати своїм клієнтам (крім інших банків) вкладні (депозитні) та поточні рахунки.
Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент відповідно до умов договору.
Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей та для здійснення усіх видів операцій за цим рахунком відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Платник може розпоряджатися грошима, що зберігаються на його поточному рахунку, за допомогою платіжних інструментів" зокрема платіжної картки. Зарахування грошей на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу грошей у безготівковій формі з інших рахунків.
Банки мають право відкривати своїм клієнтам - іншим банкам кореспондентські рахунки.
Кореспондентський рахунок - це рахунок, що відкривається банку для здійснення розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього банку той банк, в якому відкривається цей рахунок.
Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється шляхом встановлення між ними кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.
Відкриття зазначених рахунків здійснюється відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р., ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 42 Закону України "Про підприємства в Україні" на умовах, викладених в Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків в національній та іноземній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527.
Так, відповідно до Інструкції поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України.
Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, установам, організаціям, які утримуються за рахунок бюджетів.
До поточних рахунків також належать:
а) рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України;
б) карткові рахунки (картрахунки), що відкриваються відповідно до вимог цієї Інструкції. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкцією та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.
Депозитні рахунки відкриваються підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Установи банків відкривають депозитні рахунки підприємствам, що використовують найману працю, за умови надання ними копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо намірів платника страхових внесків відкрити відповідні рахунки. Кошти на депозитні рахунки підприємств та їх відокремлених підрозділів перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка юридичної особи або її відокремленого підрозділу забороняється.
Нараховані проценти за депозитами підприємств та їх відокремлених підрозділів відповідно до умов депозитного договору можуть перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту.
Для відкриття поточних і бюджетних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:
а) заяву на відкриття рахунка встановленого зразка. Заяву підписує керівник та головний бухгалтер підприємства. Якщо у штаті немає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, яка виконує обов'язки головного бухгалтера, то заяву підписує лише керівник;
б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій);
в) копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом, який реєструє. Положення, які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України чи указами Президента України, нотаріального засвідчення не потребують.
Установа банку, в якій відкриваються поточні рахунки, ставить відмітку про відкриття такого рахунка на тому примірнику статуту (положення), на якому стоїть оригінал відмітки про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей Примірник повертається власникові рахунка;
г) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;
д) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів, засвідчену нотаріально або вищестоящою організацією у встановленому порядку.
У картку включається також зразок відбитка печатки, присвоєної підприємству;
е) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ;
є) копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку;
ж) документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків, або його копію, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи уповноваженим працівником банку.
Бюджетні рахунки відкриваються на підставі платіжного доручення фінансового органу, органу Державного казначейства України, відповідного розпорядника бюджетних коштів з наданням в установу банку картки із зразками підписів та відбитком печатки. У разі якщо в цій установі банку відкрито поточний рахунок клієнта, надання картки не обов'язкове.
При відкритті поточних рахунків відокремленим підрозділам підприємств до установи банку, в якій відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, подаються такі документи:
а) заяву на відкриття поточного рахунка встановленого зразка. Заяву підписують керівник та головний бухгалтер відокремленого підрозділу. Якщо в штаті немає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, яка виконує обов'язки головного бухгалтера, то заяву підписує лише керівник;
б) копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;
в) копію належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ, засвідчену нотаріально чи органом, що створив відокремлений підрозділ.
Установа банку, в якій відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, ставить відмітку про відкриття такого рахунка на тому примірнику положення про відокремлений підрозділ, на якому стоїть оригінал відмітки про взяття підрозділу на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власникові рахунка;
г) картку з відбитком печатки та зразками підписів службових осіб підрозділу, яким згідно з чинним законодавством та відповідними документами підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів. Зразки підписів та повноваження службових осіб засвідчуються нотаріально або керівником підприємства;
д) клопотання підприємства або відповідного органу приватизації (щодо структурних підрозділів, які виділяються у процесі приватизації) до банку, в якому відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, про відкриття рахунка із зазначенням місцезнаходження підприємства, його ідентифікаційного номера, номера основного поточного рахунка та банку, в якому він відкритий, а також податкового органу, в якому підприємство перебуває на обліку;
е) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;
є) копії документів про взяття на податковий облік юридичної особи, яка створила відокремлений підрозділ, та відокремленого підрозділу (від податкового органу за місцезнаходженням цього підрозділу), засвідчені податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;
ж) копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи як платника соціальних страхових внесків, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, або уповноваженим працівником банку.
Наведений вище перелік документів є загальним. Для окремих видів підприємств законодавством передбачено подання додаткових документів (наприклад, для орендного - нотаріально засвідченої копії договору оренди); інші підприємства звільнені від подання певних документів (так, статут не подається повним та командитним товариствами, фермерським господарством, бюджетними установами та організаціями).

75. Порядок ведення касових операцій.

Основну частину розрахунків готівкою ревізуєме підприємство здійснює через касу. В касу надходить готівка для виплати зарплати, видачі премій, виплати пенсій та допомог за рахунок фонду соціального страхування, на відрядження, господарські та інші витрати, а також кошти, що надходять на відшкодування різного виду заборгованості.

Рахунки цього класу призначені для узагальнення інформації про наявність і рух грошових коштів (у національній та іноземній валюті у касах, на розрахункових (поточних), валютних та інших рахунках у банках), грошових документів, короткострокових векселів одержаних, фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості, резерву сумнівних боргів та витрат майбутніх періодів.

Грошові кошти в іноземній валюті, операції з ними та розрахунки іноземною валютою на рахунках цього класу та класів 4 «Власний капітал та забезпечення зобов'язань», 5 «Довгострокові зобов'язання», 6 «Поточні зобов'язання» та на рахунках 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» і 16 «Довгострокова дебіторська заборгованість» обліковуються у гривнях у сумі, що визначається шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом Національного банку України на дату здійснення грошової операції, оформлення митих документів, підписання документів про виконання робіт (послуг), підписання установчих документів, затвердження авансового звіту про використання підзвітних грошових коштів. Од­ночасно грошові кошти, фінансові інвестиції та розрахунки відображаються в тій валюті, в якій здійснюються розрахунки й платежі. Курсові різниці за такими операціями відносяться на рахунки 71 «Інший операційний дохід», 74 «Інші доходи", 85 «Інші затрати", 94 "Інші витрати операційної діяльності», 97 «Інші витрати».