Визначення ставки мита 2 страница

60. Бюджетний устрій України.

Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетна система України сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Кожна держава має свою бюджетну систему і встановлює принципи її побудови, з тим щоб власний бюджет мала сама держава, її частини (якщо це федерація) і всі адміністративно-територіальні одиниці, тобто бюджетний устрій в державі визначається формою державного устрою і включає в себе організацію бюджетної системи, принципи її побудови, повноваження законодавчих та виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Бюджетний устрій це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу.

Бюджетно-правові норми установлюють види бюджетів, які діють на території держави, місце їх у бюджетній системі, взаємозв’язок між ними і принципи функціонування.

Бюджетний устрій залежить від державного устрою. Україна унітарна держава, в якій, відповідно до статті 7 Конституції, визнається і гарантується місцеве самоврядування, функціонування якого без власних бюджетів неможливо. В зв’язку з цим бюджетна система України складається з двох рівнів:

1) державний бюджет;

2) республіканський бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети.

У державах з федеративною формою устрою існує трирівнева бюджетна система: федеральний бюджет; бюджети суб’єктів федерації (наприклад, у Російській Федерації республіканські бюджети республік у складі РФ, крайові, обласні бюджети областей, міські бюджети міст Москви та СанктПетербурга, обласні бюджети автономних областей, окружні бюджети автономних областей); місцеві бюджети районні бюджети районів, міські бюджети, районні бюджети в містах, бюджети селищ і сіл.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року Україна змінила принцип побудови державного бюджету. В часи входження України в Союз РСР державний бюджет України об’єднував в собі республіканський бюджет, бюджети областей та міст Києва та Севастополя, тобто являв собою сукупність усіх бюджетів.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним (консолідованим, як називають зведені бюджети всюди, в тому числі і в Росії) бюджетом України.

Зведений бюджет не затверджується Верховною Радою України, а використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Кожний з видів бюджетів, які існують в Україні, затверджується відповідним органом місцевого самоврядування, але і в системі місцевих бюджетів існують зведені (консолідовані) бюджети, які об’єднуються спочатку з бюджетом вищого рівня, а потім в бюджет області, а бюджети областей входять у зведений (консолідований) бюджет України.

Зведеними (консолідованими) бюджетами в Україні є: Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим; бюджети областей; бюджети районів; бюджети міст, які мають районний поділ.

Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим. Хоча в бюджеті Автономної Республіки Крим є республіканський і місцеві бюджети, це не робить бюджетну систему України трирівневою, оскільки стаття 134 Конституції України установила, що Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. У статті 137 Конституції України, де закріплені питання, які нормативне регулює Автономна Республіка Крим, бюджетнофінансових питань немає.

Бюджет області об’єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району об’єднує районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських Рад за наявності необхідної фінансової бази, але далі встановлено, що районні, міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Стаття 140 Конституції України встановила, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Районні і обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Зі статті 140 Конституції випливає, що сільські, селищні і міські ради здійснюють місцеве самоврядування, що неможливо без достатньої матеріальної і фінансової бази. Стаття 142 Конституції установлює цю матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, в тому числі і доходи місцевих бюджетів.

Стаття 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" чітко встановила, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети. Це свідчить про те, що сільські, селищні та міські бюджети існують.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській, районній в місті раді адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, бюджети цих адміністративно-територіальних утворень об’єднуються відповідно у бюджеті міста або бюджеті району в місті, радам яких ці населені пункти підпорядковані.

Бюджетний устрій в Україні ґрунтується на принципах єдності, визначених Бюджетним кодексом України (стаття 7):

1) принцип єдності бюджетної системи України єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

4) принцип повноти до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

9 ) принцип справедливості і неупередженості бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

11) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Бюджетна класифікація єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв’язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов’язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1. К ласифікація доходів бюджету. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

податкові надходження це передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі;

неподаткові надходження:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

доходи від операцій з капіталом;

трансферти це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

2. Класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету.

Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмноцільовим методом.

61. Цільові державні бюджетні фонди

Державні цільові фонди поділяють на цільові бюджетні фонди (фонди, що включаються до складу Державного бюджету) і державні позабюджетні фонди (фонди, що не включаються до складу Держав­ного бюджету).

Під цільовими бюджетними фондами слід розуміти грошові фон­ди, що утворюються у складі бюджетів різних рівнів держави за раху­нок цільових джерел засобів і використовуються на фінансування певних витрат загальнодержавного чи місцевого значення під контро­лем фіскальних органів держави. Наприклад, платежі до Фонду Ук раїни соціального захисту інвалідів, збір за забруднення навколиш­нього природного середовища, цільові фонди, утворені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самовряду­вання та місцевими органами виконавчої влади.

Реформування системи фінансів України на початку 90-х років привело до появи нової ланки загальнодержавної системи фінансів — позабюджетних фондів. Особливе значення серед них мають такі соціальні позабюджетні фонди, як Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов´язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від не­щасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

*Кількість державних цільових фондів у складі Державного бюджету зменшується, відповідно зменшуються і суми їх доходів. Так, у 1998 році доходи цільових фондів становили 4´408,9 млн. грн. (4,2% від ВВП), а у 2002 р. - 477,9 млн. грн (0,2% від ВВП). Нині до складу Державного бюджету включено Фонд України соціального захисту інвалідів і Фонд охорони навколишнього природного середовища.

Для забезпечення ефективності системи доходів бюджету все оче­виднішою стає необхідність науково обґрунтованої концепції доходів. Щоб забезпечити належний розвиток економіки України, необхідно враховувати особливості й наслідки системи державного регулюван­ня економічних і соціальних процесів, які були в минулому, та про­гресивний зарубіжний досвід.

Удосконалення системи доходів має відбуватися поетапно, шля­хом відповідних перетворень діючих доходів. Основними напрямками цього процесу мають бути:

—науково обґрунтована державна політика доходів та її законо­давче закріплення у відповідних правових документах;

— система оподаткування є складовою механізму державного ре­гулювання розвитку економіки держави. Необхідно посилити подат­кові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки. Держава повинна безпосередньо впливати на усі складові процесу ви­робництва — оплату праці, формування й використання необоротних і оборотних активів, рівень рентабельності тощо;

— зміни в системі оподаткування мають здійснюватися одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, вдосконаленням соціальної сфери.

Удосконалення системи доходів бюджетів супроводжується ефек­тивними структурними заходами, спрямованими на досягнення не­обхідної результативності політики доходів. До них належать:

—вилучення розрахунків у не грошовій формі та різноманітних взаємозаліків з практики виконання бюджетів усіх рівнів;

—відміна реструктуризації або списання заборгованості (недо­плати) суб´єктів господарювання за податками, зборами (обов´язко­вими платежами), а також встановлення мораторію на надання пільг в оподаткуванні;

— зменшення обсягу простроченої заборгованості з податкових платежів до бюджетів усіх рівнів за рахунок суттєвого поліпшення ста­ну збирання податків і неподаткових надходжень на основі застосу­вання сучасних технологій адміністрування;

— розширення неподаткових форм і методів мобілізації доходів бюджетів і збільшення цих доходів за рахунок оренди державного майна, дивідендів від частки державної власності в акціонерних під­приємствах, продажу державного майна;

- економічне обґрунтування розмежування доходів, що зарахову­ються до державного і місцевих бюджетів, розширення прав органів місцевого самоврядування у сфері мобілізації доходів бюджетів.

62. Правовий статус Розрахункової палати України.

Практика функціонування Рахункової палати в Україні свідчить про поступове зростання значення цього органу в системі органів фінансового контролю. Водночас ефективність її функціонування об'єктивно визначається обсягом функцій та повноважень, закріплених за Рахунковою палатою чинною Конституцією та Законом "Про Рахункову палату". Нижче розглянуто основні віхи становлення Рахункової палати як органу фінансового контролю, її завдання, повноваження та проблеми діяльності на сучасному етапі, зарубіжний досвід правового регулювання статусу аналогічних органів в окремих зарубіжних державах. На основі проведеного дослідження розроблено пропозиції щодо можливих шляхів удосконалення правового регулювання діяльності Рахункової палати в Україні.  Восьмирічний досвід діяльності Рахункової палати свідчить про поступове зростання її ролі у здійсненні фінансового контролю в Україні. В той же час обсяг та ефективність реалізації цим органом власних завдань і повноважень об'єктивно визначається конституційною компетенцією Рахункової палати та недоліками застарілого Закону "Про Рахункову палату" 1996 року.

Основні проблеми зводяться до наступного:

 недостатньо чітко визначено місце Рахункової палати в системі органів державної влади;

 її функції не "підкріплено" достатніми повноваженнями;

 Закон "Про Рахункову палату" поверхнево регулює відносини Рахункової палати з іншими органами державної влади, зокрема Президентом, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів, органами виконавчої влади, що здійснюють внутрішній фінансовий контроль, а також порядок проведення контрольних заходів (перевірок, ревізій);

 не визначає статусу постійних представництв Рахункової палати та засад їх взаємодії з органами публічної влади на місцях.

Прогалини у правовому регулюванні відповідних питань заповнюються підзаконними актами - Указами Президента, актами Кабінету Міністрів та самої Рахункової палати. Аналіз положень Конституції та Закону "Про Рахункову палату" дозволяє стверджувати, що компетенція Рахункової палати є значно вужчою за компетенцію, якою наділено аналогічні органи фінансового контролю у багатьох зарубіжних країнах. Зокрема в Україні, на відміну від більшості зарубіжних держав, Рахункова палата не може здійснювати ефективний контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України. Не має Рахункова палата і права видавати обов'язкові до виконання приписи, інших владнорозпорядчих повноважень.

Позитивну роль у підвищенні ефективності зовнішнього контролю над публічними фінансами відіграє Закон "Про внесення змін до Конституції України", який набуде чинності у 2005 році. В той же час конституційні зміни самі по собі не вирішать всіх проблемних питань діяльності Рахункової палати в Україні.

Нагальною є потреба:

 у посиленні незалежності Рахункової палати від органів як виконавчої, так і законодавчої влади;

 у прийнятті нової редакції Закону "Про Рахункову палату";

 у внесенні змін до процесуального законодавства та законодавства про кримінальну і адміністративну відповідальність;

 у прийнятті закону, який регламентуватиме функціонування системи органів фінансового контролю в цілому.

63. Поняття та функції державного кредиту.

Державний кредит - складова фінансової системи держави. Інститут державного кредиту є інститутом Особливої частини фінансового права, на який поширюють свою дію норми Загальної частини. Йдеться про методи правового регулювання, характерні також для відносин у сфері державного та муніципального кредиту, особливості фінансово-правових норм, статус суб'єктів фінансових відносин, що виникають у сфері залучення коштів шляхом оформлення зовнішніх або внутрішніх позик та повернення таких коштів. Як і в будь-якій іншій сфері фінансової діяльності, у сфері державного кредиту актуальним є питання організації і проведення фінансового контролю, роль якого є визначальною у цій сфері, оскільки йдеться про необхідність обов'язкового повернення залучених коштів та сплату процентів за придбаним кредитом. Чим більша величина боргу, тим значніша доля коштів, що йде

на його обслуговування.

Другою функцією державного кредиту є регулююча функція.

Вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан кре-

дитного обігу, рівень ставок на ринку грошей і капіталів, на

виробництво і зайнятість. Свідомо використовуючи державний

кредит як інструмент регулювання економіки, держава може

проводити необхідну їй фінансову політику.

Таким чином, з юридичної точки зору державний кредит є

суспільними відносинами, врегульованими правовими нормами, з

приводу акумуляції державою тимчасово вільних громових коштів

юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності, строко-

вості та відплатності з метою покриття бюджетного дефіци-

ту, регулювання грошового обігу та інвестування.

64. Бюджетні повноваження України.

Бюджетні повноваження України як суверенної держави визначаються насамперед Конституцією України. На основі норм Конституції бюджетні повноваження розподіляються між представницькими й виконавчими органами різних рівнів. Розподіл бюджетних повноважень між Верховною Радою України і Кабінетом Міністрів України, між представницькими і виконавчими органами місцевого самоврядування здійснюється залежно від розподілу компетенції між гілками влади нормами Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу України).

Розмежування бюджетних повноважень по вертикалі між представницькими і виконавчими органами держави та органами місцевого самоврядування ґрунтується на нормах Конституції України, за якими розподіляють повноваження між законодавчими і виконавчими органами державної влади та органами місцевого самоврядування і їх виконавчими органами.

Повноваження України як суверенної держави у сфері бюджету широкі. У Бюджетному кодексі вони конкретизуються через повноваження органів державної влади, що виступають від імені держави. Відповідно до норм статей Конституції України і Бюджетного кодексу до повноважень України у галузі бюджету належать:

- визначення основних напрямів бюджетної політики (ст. 33 Бюджетного кодексу); встановлення загальних принципів організації і функціонування бюджетної системи України (ст. 92 Конституції України і статті 5-7 Бюджетного кодексу); визначення видів видатків, що вносяться до Державного бюджету і місцевих бюджетів. Ст. 95 Конституції України встановлює, шо виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на суспільні потреби, розмір і цільова спрямованість цих витрат, а також критерії розмежування видатків між місцевими бюджетами (ст. 87 Бюджетного кодексу);

- визначення джерел доходів, за рахунок яких формуються державний і місцеві бюджети, оскільки ст. 92 Конституції України встановлює, що система оподаткування, податки і збори визначаються виключно законами;

- розподіл джерел доходів між Державним і місцевими бюджетами (ст. 29, 64-68 Бюджетного кодексу);

- розмежування видатків між бюджетами, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (ст. 88-90 Бюджетного кодексу); визначення дотації на вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів (ст. 99 Бюджетного кодексу) і коштів, що передаються до Державного бюджету з місцевих бюджетів (ст. 100 Бюджетного кодексу); визначення видів субвенцій, що передаються з Державного бюджету до місцевих бюджетів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 102,103,105 Бюджетного кодексу), і порядку надання міжбюджетних трансфертів (ст. 108 Бюджетного кодексу); затвердження єдиної бюджетної класифікації (ст. 8-12 Бюджетного кодексу); встановлення системи заходів щодо збалансування бюджетів усіх рівнів на підставі ст. 95 і 142 Конституції України та ст. 64-69,73, 74 Бюджетного кодексу; встановлення основ бюджетних повноважень органів місцевого самоврядування (ст. 142, 143 Конституції України, статті Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і Бюджетного кодексу); встановлення принципів і основ бюджетного процесу для всіх рівнів бюджетів (ст. 19-21, 75-79 Бюджетного кодексу); складання зведеного бюджету і звіту про його виконання (ст. 6 Бюджетного кодексу); здійснення методичного керівництва в бюджетній діяльності і контролю за дотриманням бюджетного законодавства (ст. 109-115 Бюджетного кодексу).

65. Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування.

Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування полягають у встановленні порядку проходження місцевих бюджетів (складання і розгляд проектів місцевих бюджетів, їх затвердження рішеннями про місцеві бюджети, їх виконання, здійснення контролю за їх виконанням і затвердження звітів про виконання місцевих бюджетів). Згідно зі ст 75 Бюджетного кодексу особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний період Раді Міністрів АР Крим, місцевим державним адміністраціям і виконавчим органам відповідних рад доводить Міністерство фінансів України. Оскільки в Україні існує єдина бюджетна система і бюджетні відносини регулюються єдиним бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу), органи місцевого самоврядування, самостійно вирішуючи питання місцевого значення, мають повноваження у сфері бюджетної діяльності, які можна поділити в три групи: 1) щодо Державного бюджету України; 2) щодо власного бюджету; 3) щодо бюджету нижчого рівня. До першої групи належать:

- право отримувати з Державного бюджету України в повному обсязі фінансування для здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, які на підставі ст. 143 Конституції України передаються їм законами. Держава для здійснення цих повноважень передає органам місцевого самоврядування кошти Державного бюджету України або відносить до місцевого бюджету у встановленому законами порядку окремі загальнодержавні податки й передає їм об’єкти державної власності, а органи місцевого самоврядування сприяють повному і своєчасному надходженню загальнодержавних податків і зборів на своїй території. У випадках неможливості покриття своїх першочергових потреб за рахунок власних, закріплених і регулюючих доходів вони мають право на отримання допомоги у вигляді дотацій і субвенцій (ст. 64-67, ч. 2 ст. 82, ч. 2 ст. 83, 99,102-107 Бюджетного кодексу);

- право виконувати рішення органів державної влади, що призводить до додаткових витрат органів місцевого самоврядування, тільки в межах переданих їм ресурсів;

- право на поділ видатків місцевих бюджетів на такі, що пов’язані з виконанням (1) власних повноважень і (2) делегованих повноважень органів виконавчої влади (ст. 92 і 93 Бюджетного кодексу);

- право спрямовувати кошти загального фонду місцевого бюджету на фінансування установ і закладів, які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань (ст. 88-90 Бюджетного кодексу);

- право на фінансування програм соціально-економічного розвитку своєї території, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також надання субвенцій, пов’язаних із розширеним відтворенням (ст. 91 Бюджетного кодексу);

- право на встановлення нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, географічного і економічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних потреб, установлених законом (ст. 67 Бюджетного кодексу);

- право на власні і закріплені законом за місцевими бюджетами на стабільній основі загальнодержавні доходи і визначення напрямів використання бюджетних коштів як гарантії самостійності (п. З ст. 7 Бюджетного кодексу);

- право на забезпечення збалансованості своїх бюджетів з боку центральних органів державної влади без урахування доходів від місцевих податків і зборів;

- право органів місцевого самоврядування одержувати компенсацію з державного бюджету у разі, коли держава не забезпечує заздалегідь їх видатки щодо виконання рішень державних органів;

- обов’язок органів місцевого самоврядування передавати з місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку доходів над видатками у разі, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків і зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету.

До другої групи повноважень належать:

- право всіх представницьких органів місцевого самоврядування затверджувати свої бюджети (п. 4 ст. 138, 143 Бюджетного кодексу);

- право на гарантовану державну дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, установленому законом.

66. Заходи впливу НБУ до комерційних банків за порушення банківського законодавства.

У разі порушення банками чи іншими особами, які є об'єктом перевірки Національного банку, вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ними ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк застосовує заходи впливу адекватно до допущених порушень.