 ЄСПЛ вважає, що у контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод виконання судового рішення має розглядатися як складова судового розгляду, оскільки не виконання рішення суду позбавляють положення п. 1 ст. 6 Конвенції будь-якого сенсу.
| Так, у справі «Шмалько проти України» Європейський суд наголосив, що п. 1 ст. 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов’язків. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 Конвенції як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов’язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
|  Нагадаємо також, що невиконання судових рішень кваліфікується ЄСПЛ не лише як порушення ч.1 ст.6 Конвенції, але і як порушення інших конвенційних прав.
| У справі «Войтенко проти України» Суд визнав порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 та ст. 1 протоколу № 1 Конвенції. Він зазначив, що рішення українського суду залишалось невиконаним через відсутність бюджетних коштів та законодавчих заходів. Суд констатував, що неможливість заявника домогтися виконання його рішення протягом чотирьох років, крім порушення статті 6, становить втручання у його право на мирне володіння майном у сенсі п. 1 ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Як наслідок, заявникові було присуджено 2 000 євро на відшкодування немайнової шкоди та 33 євро на відшкодування витрат.
| |
Ефективний судовий механізм захисту неможливий без процедур примусової реалізації рішень суду.(здійсненність судових рішень )
Обов’язковість судових рішень, крім їх здійсненності, як принцип цивільного судочинства, означає також неможливість заборон щодо виконання тих, що вступили у законну силу, судових рішень на підставі законодавчих або адміністративних приписів.