Принцип трьохінстанційності цивільного судочинства полягає у тому, що: цивільний процес розподіляється на провадження по розгляду справ трьома судовими інстанціями. При класичній трьохінстанційності система інстанційних проваджень будується на тому засадничому положенні, що розгляд справи по суті має провадитися двома інстанціями. Даними інстанціями вирішуються як питання факту, так і питання права, а третя інстанція є контрольною (ревізія або касація).
Трьохінстанційність має забезпечити: ефективність цивільного судочинства та остаточність судових рішень, їх обов’язковість через механізми та процедури їх перегляду.
Інстанційність розгляду цивільної справи має ґрунтуватися на:
-інстанційній побудові судової системи,
-розмежуванні функцій судів різних інстанцій,
-можливості декількох судів розглядати ту чи іншу справу.
 КУ
| п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України.
Основними засадами судочинства є: забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
(Офіційне тлумачення положення пункту 8 частини третьої статті 129 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 11-рп/2007 від 11.12.2007, № 8-рп/2010 від 11.03.2010)
| Конституція, як видно, визнала як засаду судочинства доступ до правосуддя через визнання права на апеляційне та касаційне оскарження. Разом з тим вона передбачила, що у законі можуть бути визначені випадки, які не унеможливлюють апеляцію та касацію рішень суду. У зв’язку з цим має принципове значення для реалізації цієї засади судочинства регламентація апеляційного та касаційного оскарження рішень суду у процесуальному законодавстві.
| |
 ЦПК
| | Стаття 13. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень
1. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.
ч.1 ст. 292. Право апеляційного оскарження
1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Стаття 293 ЦПК передбачає, що на ухвали суду може бути подана апеляційна скарга за умов, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню справи, та у випадках, передбачених ЦПК.
Стаття 324. Право касаційного оскарження
1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:
1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;
2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
(Пункт 2 частини першої статті 324 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2979-VI від 03.02.2011)
2. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
|
Певні обмеження допустимості апеляції і касації окремих рішень слугують підвищенню функціональної спроможності та ефективності діяльності апеляційних і касаційних судів. Забезпечене Конституцією України право на судовий захист та Європейською Конвенцією з прав людини та основоположних свобод - право на справедливий суд не порушуються певними обмеженнями апеляції чи касації, оскільки заінтересованій особі надавалося право бути заслуханим в суді першої інстанції. Право доступу до другої або третьої інстанції Конституція України, а також Європейська Конвенція з прав людини не визначають. Хоча, виходячи з принципу надання ефективного правового захисту, таке право може існувати, але у такому разі є доцільним регламентувати процесуальні механізми допуску до апеляції чи касації, виходячи, що пріоритетним має бути забезпечення функціональності судів, які б в іншому випадку були перевантажені судовими справами, в тому числі з малими вимогами та тими, що не мають принципового характеру.
| ЄКПЛ та Європейський Суд з прав людини
| | Слід відмітити, що ЄКПЛ, як і Європейський Суд з прав людини при її тлумаченні, не встановлюють абсолютного права на розгляд справ у другій та третій інстанціях цивільного судочинства, на відміну від кримінального, не встановлюють жодних вимог щодо меж перевірки рішень нижчестоящих судів – перевірки фактів та права або лише права - відповідно до інстанційності перевірки. З точки зору ЄКПЛ та практики ЄСПЛ можливість встановлення процедур оскарження судових рішень - це прерогатива національних законодавств. Одначе процедури перегляду судових рішень мають відповідати вимогам ст.6 ЄКПЛ, оскільки надання можливості оскарження судових рішень сторонам, відповідні процедури оскарження та процедури перегляду цих рішень мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень, які ухвалюються судами всіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Аналіз рішень ЄСПЛ, що визнавали порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у ряді європейських країн щодо касаційного перегляду (перегляду у третій інстанції), дозволяє зробити висновок, що основною умовою організації перегляду судових актів в порядку касації є принцип правової визначеності. Як раніше зверталась увага, принцип правової визначеності (принцип правової певності), вимагає встановлення законодавцем чітких меж судового оскарження, при яких сторони не вправі добиватися перегляду остаточного судового рішення у справі, яке підлягає виконанню.
|
| Трьохінстанційність з токи зору належного здійснення правосуддя у цивільних справах означає:
| | -розмежування функцій різних судових інстанцій щодо розгляду цивільних справ;
-встановлення строго визначених правил перегляду судових актів, що вступили у законну силу, їх остаточність;
-чіткого розмежування підстав перегляду судових рішень у кожній інстанції і встановлення заборони скасування остаточних рішень і тим самим забезпечити дотримання принципу правової визначності;
-неможливість застосування дискреційних повноважень з боку суду апеляційної та касаційної інстанції при порушенні апеляційного чи касаційного провадження. Рішення, що набрали законною сили, можуть переглядатися тільки за заявою осіб, що беруть участь у справі;
-інстанційне забезпечення права на судовий захист у розумний строк, що виключає невизначеність у правовому положенні сторін щодо яких існує остаточне судове рішення.
|
  Розгляд справ судами:
|
| 1) Судами першої та другої інстанцій.
| | 2) Судом касаційної інстанції.
| | -розгляд справи по суті,
-усунення можливих помилок при розгляді справи судом першої інстанції,
- забезпечення остаточності судових рішень відповідно до принципу правової визначеності.
|
| - здійснює розгляд справ, як правило, тільки у особливих випадках,
- розгляд справ спрямованих на забезпечення єдності судової практики.
-Тобто, є контрольною інстанцією.
| |
При цьому суд апеляційної інстанції вирішує питання факту і права.
|
Суд касаційної інстанції вирішує питання лише права.
| | Право на апеляційне оскарження судових рішень регламентовано як право на оскарження рішень, що не набрали законної сили,
| Право на касаційне оскарження рішень регламентовано як право на оскарження рішень, що набрали законної сили.
|
| В цивільному судочинстві, таким чином, втілена класична модель трьохінстанційності.
(При класичній трьохінстанційності система інстанційних проваджень будується на тому засадничому положенні, що розгляд справи по суті має провадитися двома інстанціями. Даними інстанціями вирішуються як питання факту, так і питання права, а третя інстанція є контрольною (ревізія або касація).)
Разом з тим, особливостями цивільного судочинства є те, що відбиває специфічність чинної судової системи, - наявність Верховного Суду України як найвищого судового органу у судовій системі. Виходячи з цього законодавство про судоустрій та процесуальне законодавство визначає функції Верховного Суду України, який, розглядаючи справи відповідно до своїх повноважень забезпечує, в основному, єдність судової практики (ст.38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів, ст. 353 – 355 ЦПК).
|
|
