Інфляція як форма макроекономічної нестабільності

Ще одним проявом макроекономічної нестабільності, окрім безробіття, є інфляція.

Проблеми видової класифікації інфляції, її суті, джерел та методичні аспекти її вимірювання доволі вичерпно висвітлено в рамках теми “Теорії грошей і грошового обігу” цього ж посібника. Однак, висвітлені там і почасти розв’язані питання інфляції як соціально-економічного явища аж ніяк не вичерпують цю проблему загалом. Більше того, на рівні національної економіки в цілому проблема інфляції актуалізується в іншому вимірі і потребує додаткового вивчення та аналізу, адже вона безперечно корелює з цілою низкою економічних чинників, явищ та процесів, що мають макровимір (темпи економічного розвитку, бюджетний процес, розподіл та перерозподіл доходів, безробіття, циклічність і т. ін.). В умовах ринку практично усе, що генерує, розподіляє та споживає економічна система через взаємини її суб’єктів, має вартісний вимір. В такому контексті інфляція присутня в більшій чи меншій мірі в усіх макропроблемах економіки, котра функціонує за ринковими законами та принципами.

Якщо оцінювати інфляцію саме як форму прояву макроекономічної нестабільності, то потрібно виділити такі її основні негативні впливи:

1. Реальні доходи населення зменшуються. Насамперед це стосується осіб, що отримують фіксований дохід. Це переважно працівники бюджетної сфери, де номінальна заробітна плата зростає повільніше і, як правило, не встигає за інфляцією. Тому ця підгрупа суб’єктів ринку фактично обкладається інфляційним податком і реально бідніє.

2. Загострюється і ускладнюється процес взаємних розрахунків між економічними контрагентами – дебіторами та кредиторами1.
Перші з них опиняються у вигіднішому положенні, бо отримують товар і розплачуються за нього, коли гроші мають різну купівельну силу. А другі – програють оскільки знецінені гроші, що втратили купівельну силу іноді не дозволяють кредиторам навіть відшкодувати власні витрати.

3. Розрахунки між контрагентами часто проводяться на бартерній основі, тобто без прямої участі грошей, що опосередковано негативно впливає на наповнюваність доходної частини бюджету.

4. Довгострокові інвестиції, що є фінансовою основою майбутніх інституційних змін в економіці, фактично припиняються. Адже оцінити динаміку та тривалість інфляційних процесів у віддаленій перспективі та на цій основі визначити умови інвестування дуже важко.

5. В умовах гіперінфляції гроші надзвичайно динамічно “згорають”, тобто втрачають свою купівельну силу. Суб’єкти ринку вдаються фактично до їх матеріалізації, тобто прагнуть “викинути” їх на ринок, позбутися, придбавши товарно-матеріальні цінності чи нерухомість, що не інфлюють. При цьому гроші поступово починають втрачати частину своїх номінальних функцій або ж виконують їх неефективно.

6. Інфляція створює в суспільстві соціальну напругу і дестабілізує його. Люди втрачають впевненість у завтрашньому дні, їх починають турбувати проблеми власної економічної безпеки та соціальної захищеності.

7. Динамічні та неконтрольовані інфляційні процеси призводять до формування цілого “букету” проблем, що проявляються власне в грошово-кредитній сфері та банківській системі. У випадку, коли реальний показник темпу інфляції буде вищим, ніж ставка позичкового процента за депозитними вкладами, це однозначно призведе до втрати банками величезної частини кредитних ресурсів – вкладники будуть шукати інші, більш надійні та доходні варіанти застосування свого капіталу;

8. За умов застосування державою жорстких засобів контролю валютного курсу (валютний коридор) динамічні інфляційні процеси завдають великих збитків практично усім експортерам, погіршують сальдо торговельного балансу країни.

9. Інфляція руйнує управлінський механізм загалом та його мотиваційну систему зокрема.

З макроекономічною нестабільність з точки зору її “грошової складової” тісно пов’язане поняття інфляційних очікувань суб’єктів ринку. Вони є доволі небезпечним явищем для економіки. Інфляційні очікування проявляють себе за умов динамічної інфляції, що підтримує сама себе. Суб’єкти звикають до постійного підвищення рівня цін, це стає частиною їхньої економічної реальності. Наймані працівники починають вимагати підвищення заробітної плати, пробують якимось чином вберегти себе від інфляції майбутнього, запасаються товарами, очікуючи їх швидкого подорожчання. Звісно, що така їх поведінка “провокує” подальші і швидке підвищення цін на товари, що зненацька отримали підвищений попит. У виробників за таких обставин з’являються свої “інфляційні мотиви” у поведінці. Вони також очікують підвищення цін на сировину, енергоносії та інші ресурси з боку своїх постачальників. Тому вони змушені закласти у ціни своїх товарів прогнозоване ними ж зростання цін на ресурси. То ж і виробники і споживачі, прагнучи вберегти себе від наслідків інфляційних процесів у майбутньому, розкручують поневолі тим самим маховик інфляції, прискорюють її. Прикладом таких інфляційних очікувань може слугувати ситуація в Україні 1992-94 років, коли ціни зростали багатократно швидше, ніж заробітна плата населення. Індекс споживчих цін за даними Держкомстату України1 (у відсотках до попереднього року) в 1992 році склав 1627,0, у 1993 р. – 4835,0, а в 1994 р. – 991,2. Реальна заробітна плата за цінами не “встигала”. Індекс номінальної заробітної плати за ті ж роки склав відповідно – 1356,1 (1992р.), 2502,4 (1993 р.) та 877,0 (1994 р.). Населення в таких умовах намагалося придбати товари “про запас”, адже наступного дня вони ставали дорожчими, а виробники підвищували ціни та скорочували обсяг виробництва, збільшуючи інфляційний рівень.

В економічній літературі розглядають декілька різновидів інфляційних очікувань та їх класифікацій відповідно (див. рис. 18.5). Так, залежно від їх “носіїв”, адаптивні очікування поділяють на:

– очікування покупців;