Ідея відродження духовності як одна з сучасних стратегій виховання. Г.С. Сковорода, К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський про духовне виховання

Динаміка демократичних змін, складність соціально-економічних процесів і протиріч загострюють потребу у зверненні до духовних підвалин існування людства. Це спонукає до відродження традиційних та пошуку нових шляхів духовного виховання школярів. Тема духовного виховання підростаючого покоління стала центральною в працях відомих вітчизняних педагогів Г.Сковороди, К.Ушинського, В.Сухомлинського.

Проблема внутрішньої, духовної людини була центральною у творчості українського філософа Г. Сковороди. Видатний філософ та педагог розглядав людину як «подвійну» істоту, що складається із «зовнішності», тіла та з «внутрішньої», «дійсної» людини. «Є дві людини: земна та небесна в тій самій людині…Не кажи, що тобі належить лише кров. Через це ти відкидаєш дійсну, духовну людину…», – наголошує Г. Сковорода у своїх творах.

К. Ушинський у свою чергу підкреслював, що виховання охоплює людину зі всіма її народними й індивідуальними особливостями, її тіло, душу та розум. Перш за все, на думку педагога, виховання звертається до характеру, а характер і є саме той ґрунт, у якому коріниться народність.

Надзвичайного значення у вихованні особистості надавав формуванню духовних якостей видатний педагог В. Сухомлинський. У своїй праці «Духовний світ школяра» він дає психологічну характеристику суті духовності особистості та шляхів її виховання у людини, розкриває провідну роль педагога у цьому процесі. Духовне життя людини педагог визначає як формування та розвиток її моральних, інтелектуальних, естетичних запитів та інтересів. Протягом своєї педагогічної діяльності В. Сухомлинський приходить до висновку, що вплив на духовний світ учня краси природи, витворів мистецтва, навколишнього оточення залежить від характеру його діяльності. Естетичні почуття, на думку педагога, пробуджує та краса, котра входить у життя людини як елемент його духовного світу.

57.Основи статевого виховання учнів. Підготовка старшокласників до шлюбу й сім’ї: зміст, форми та методи.

Статеве виховання - складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише представницю біологічно протилежної статі.

Доцільним є і серйозні бесіди (окремо з хлопцями і дівчатами) з питань статевої гігієни, а в старшому віці - з проблем небезпеки венеричних захворювань.

Виняткове значення у статевому вихованні має формування у хлопців і дівчат відповідальності за свої дії. Вони мають усвідомити, що статеві зв'язки без справжнього почуття є вульгаризацією статевих бажань, яка позбавляє людину високого і прекрасного почуття. Легковажне статеве життя може спричинити трагедії майбутньої сім'ї.

Підготовка до сімейного життя:

-Загально соціальна: виховання правильного розуміння дорослості, відповідальності за свої вчинки, ознайомлення з особливостями сучасної сім'ї, її значенням у житті людини та суспільства.

-Моральна: виховання готовності будувати сім'ю і рис сім'янина (доброти, чуйності, ніжності, турботливості, доброзичливості, терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину, вірності та обов'язковості); гідності у міжстатевих стосунках, критичного ставлення до неправильних установок стосовно протилежної статі (негативізму, споживацька, байдужості тощо).

-Психологічна: спрямованість на іншу людину, розуміння її зовнішніх виявів і внутрішніх станів, здатність помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати її, виховання таких якостей, як симпатія, емоційна гнучкість, емоційна стабільність, розуміння потреб партнера, поблажливість, адаптивність, здатність поступатися.

-Правова: ознайомлення школярів з основними положеннями сімейного права, порядком укладання шлюбу, його державної реєстрації, правових наслідків незареєстрованих шлюбів.

-Господарсько-економічна: виробити психологічну установку на необхідність ведення домашнього господарства, домашньої праці, орієнтування на рівномірний розподіл обов'язків щодо ведення домашнього господарства між усіма членами сім'ї, подолання хибних установок про поділ домашньої праці на чоловічу й жіночу.

-Естетична: формування уявлень про естетичну культуру сім'ї і культуру міжстатевих стосунків, виховання у школярів поваги до сімейних традицій, усвідомлення необхідності примножувати їх, уміння організовувати сімейні свята.

Важливою у статевому вихованні учнів є позакласна виховна робота. Виховні заходи покликані ознайомити із міжстатевими стосунками і шлюбно-сімейними відносинами (бесіди, лекції, диспути, конференції, вечори запитань і відповідей), формувати правильну поведінку в міжстатевому спілкуванні, виконання властивої статевої ролі в суспільстві (спільну трудову діяльність учнів різної статі, виконання громадських доручень, організація туристичних походів, шкільних свят, спільне дозвілля)

Мета, завдання, форми і методи морального виховання учнів. Ідеї морального виховання в педагогічній спадщині українських просвітителів (Г.С. Сковорода, Т.Г. Шевченко, М.П. Драгоманов, С.Ф. Русова, В.О. Сухомлинський).

Моральне виховання — виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.

Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості.

Зміст: формування певних моральних відносин: до суспільства (виховання національної свідомості і самосвідомості, причетності до України, її народу); до людини (любов і повага до старших, до родини, любов до ближнього), до пращ (повага до праці, до людей праці); до природи, до екології (любов до рослин, тварин, розглядати природу як національне багатство); до себе (формування самосвідомості, совісті, чесності).

Форми: інформаційно-масові (лекції, дискусії, диспути, вечори); дійово-практичні (трудові бригади, акції милосердя); синтетичні (клуби, КВК, театри); індивідуальні (консультації, співбесіди).

Методи: репродуктивні; привчання і вправи; проблемно-ситуативні; стимулювання і гальмування.

Завдання, шляхи та засоби трудового виховання. Ідеї трудового виховання в історії розвитку педагогіки і шкільництва (Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський, Г.С. Сковорода, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський).

Трудове виховання – цілеспрямований організований систематичний процес. Залучення і стимуляція школярів до різноманітних видів праці з метою формув. певних виробничих знань, умінь, навичок.

Виховання – цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вихователя та вихованців з метою формування позитивних якостей та властивостей особистості.

Праця - основа всебічного розвитку особистості. Різноманітні види трудової діяльності розвивають у них трудові навички і вміння, вольові якості, переконання.

Завдання: формування любові до праці, глибокої поваги до людей праці, творчого і відповідного відношення до праці, як до життєво-необхідної потреби; формування трудових вмінь, навичок, культури розумової і фізичної праці, суспільно-трудової активності; підготовка до виховання необхідних і посильних видів професійної діяльності; виховання нетерпимого відношення до порушників трудової дисципліни.

Мета труд. н.-розвиток і підготовка добросовісного, відп-го, творч-го выд-ня до різних видів труд. д-ті, накоп-ня труд-го,проф.-гшо досвіду як умови вик-ня наваж-их обовязкыв Людини.

Напрямки розвитку трудового навчання: гуманізм, створення умов для розвитку задатків; демократизм (врахування вікових особливостей та врахування індивідуальності учня); диференційованість (передбачає індивідуальне та подвійне поєднання репродуктивної та продуктивної праці).

Види праці: навчальна, спрямована на пізнання учнями дійсності; вивчення способів перетворення світу; вироблення матеріальних благ, благ духовної культури, самообслуговування; суспільно-корисна праця.

Організація праці: підготовка (відбір трудових об'єктів); планування (визначення конкретних завдань); укладання договорів; організація і розподіл обов'язків; показ практичних вмінь; регулювання (стимулювання); оцінка.

Форми трудового навчання: шкільні майстерні; виробничі комбінати, заводи, цехи; гуртки, кооперативи.

Макаренко вважав, що працелюбність і здатність до праці не дано людині від природи, а виховується в ньому. В процесі трудової діяльності дітей потрібно розвивати їх вміння, орієнтуватись, планувати роботу, берегти час, знаряддя праці.