Умови й порядок пред'явлення позову в господарському процесі, наслідки їх порушення

Якщо суб’єкт господарювання вважає, що його право чи ичоронюваний законом інтерес порушений або оспорюється, мін має можливість звернутися до господарського суду відповідно до встановленої ГПК підвідомчості господарських І морів.

Відповідно до ст. 1 ГПК підприємства, установи, організа- 1111, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, нкі здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право зверта- їмся до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених.іСю оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а і а кож для вжиття передбачених ГПК заходів, спрямованих ма запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених іаконодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, які не є суб’єктами підприємницької діяльності. Як видно і роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», ГПК не надає органу управління права подавати до господарського суду позов в інтересах підпорядкованих йому підприємств і організацій, а також не наділяє господарський суд правом порушувати справу і власної ініціативи.

Для позитивного вирішення питання про порушення конкретної справи в господарському суді необхідна наявність у заінтересованої особи права на подання позову та реалізація цього права в належному порядку. В цьому разі йдеться про передумови права на подання позову — обставини, з наявністю або відсутністю яких закон пов’язує виникнення суб’єктивного права певної особи на надання позову за конкретною справою. Якщо яка-небудь з передумов відсутня, відсутнє й право звернення до суду.

Так, загальними передумовами права на подання позову є такі: 1) підвідомчість справи суду; 2) процесуальна правоздатність сторін; 3) відсутність судового рішення, раніше винесеного у цій справі; 4) відсутність між сторонами договору про передачу цього спору на розгляд третейського суду.

Виходячи із змісту чинного господарського законодавства, порядок звернення до господарського суду зберігає в собі ви-черпний перелік вимог. На відміну від випадків недодержання передумов права на подання позову, недодержання порядку реалізації права на подання позову хоч і має наслідком порушення провадження у справі в суді, однак не є неусувним. Позивач може виправити допущені помилки та повторно звернутися до суду з тотожним позовом.

Па нашу думку, позов має дві відносно самостійні сторожі Отже, і право на позов слід розглядати у двох аспектах: з процесуального боку і матеріально-правового. Необхідність в по юні виникає тоді, коли виникає потреба в розгляді і вирішенні спору між заінтересованими особами. Саму ж таку вимогу про захист права і охорону інтересів в справах позовного іцюнадження називають позовом або позовною вимогою. Суть пі мову може бути визначена правильно лише з урахуванням Ного матеріально-правової і процесуально-правової сторін. І Іс свідчить про те, що позов є процесуальною формою, яка іабезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове ідійснення за допомогою держави в особі компетентного ор- іану — господарського суду.

Право на позов виникає з дня, коли особа — власник суб’єк- іішного права — дізналася або повинна була дізнатися про порушення цього права, якщо інше не передбачено чинним іаконодавством.

Позов — це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у низначеній законом процесуальній формі.

Для того, щоб позов мав змогу виконати роль засобу порушення судової діяльності, він має містити певні складові (елементи). Ці елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позов. За ними проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для вирішення судом питання про прийняття позовної заяви, для організації захисту відповідача проти позову, що важливо для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін в господарському процесі. Вони також визначають суть вимог, на які суд повинен дати відповідь у рішенні.

Позов складається з трьох частин (елементів): предмет, підстава та зміст.

Предмет позову — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен прийняти рішення. Ма-теріально-правова вимога позивача має опиратися на підставу позову. Предметом позову буде та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами — суб’єктивним правом і обов’язком позивача і відповідача. У позовах, спрямованих на присудження відповідача до здійснення ним певних дій, на виконання обов’язку перед позивачем, предметом позову буде спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. В позовах про визнання в наявності чи відсутності правовідносин його предмет становлять такі правовідносини. Отже, предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках — і окремим об’єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об’єкта або матеріального предмета позову. Наприклад, предметом позову про виселення суб’єкта господарювання будуть спірні правовідносини, наприклад, право на дострокове розірвання договору оренди, об’єктом — приміщення.

Підстава позову — це обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги. Такі обставини становлять юридичні факти, які спричиняють певні правові наслідки. Підстава позову складається із таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, приналежність сторін до цієї справи та привід до позову. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов. Ними будуть: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, тобто ті, що тісно пов’язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Від них відрізняються процесуальні факти, які стверджують наявність обставин, необхідних для реалізації права на пред’явлення позову, заходів щодо забезпечення позову, зупинення провадження у справі тощо.

Підстави позову, які підтверджують, що спірне право належить позивачеві, а на відповідача покладені певні обов’язки, є активними. Вони можуть бути правостворюючі, право- змінюючі, правоприпиняючі. До їх складу належать також факти, які обґрунтовують належність сторін до справи, що позивач і відповідач є суб’єктами прав і обов’язків спірних правовідносин.

Пасивну підставу позову становлять факти, з яких вбачається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Це факти з приводу подання позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене чи оспорене або є загроза в його порушенні чи необхідність в зміні встановлених між сторонами правовідносин.

Питання про наявність змісту як самостійного елемента шпону в теорії процесу є спірним. Окремі автори, виокремлюючи и позові два елементи, стверджують, що предметом позову і псині правові вимоги позивача до відповідача, а підставою — фактичні обставини і суб’єктивне право, що породжує ви- моїу позивача до відповідача. Водночас, на їх думку, позов м;н два аспекти — вимогу до суду про захист права та вимогу понівача до відповідача. З порівняння зазначених положень Ммчається, що процесуальна сторона позову — вимога до суду про захист права — не відображена ними в складових позову. Це означає, що вимога позивача до суду про захист права є іретім елементом позову — його змістом.

Позов без зазначення процесуальних наслідків, на які він спрямований, без тих вимог до суду, які намагається одержати позивач, буде неповноцінним. Зміст позову має практичне іначення — саме за ним здійснюється класифікація позовів, що полегшує визначення межі дослідження справи в судовому іасіданні, прийняття конкретного, повного і зрозумілого рішення, яке є основою для швидкого і правильного поновлення порушеного права.

Значна увага, що приділяється в юридичній літературі елементам позову та їх співвідношенню, не випадкова. Вони мають значення для всіх стадій господарського процесу, починаючи з порушення провадження у справі і закінчуючи виконанням судового рішення. Елементи визначають зміст процесуальної діяльності, пов’язаної із захистом прав. Виокремлення елементів позову необхідно для реалізації позивачем права на зміну предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог.

Предмет і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, виявленню всіх заінтересованих осіб у справі, а також застосуванню необхідного способу для захисту права, а підстава — визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності в них конкретного права і обов’язку. На їх основі визначаються обсяг і напрям дослідження справи в судовому засіданні, підстави і способи забезпечення позову. На стадії розгляду і вирішення справи елементи позову є основою, з приводу якої здійснюється вся процесуальна діяльність осіб, які беруть участь у справі. Без них неможливе вирішення питань про припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо. Необхідність визначення елементів позову виникає під час перевірки обґрунтованості та законності судового рішення. Його повнота може бути правильно встановлена у разі зіставлення з предметом і змістом, а обгрунтованість — з підставою позову.

Одержавши відображення в рішенні, яке стало підставою для виконавчого документа і виконання, елементи позову дозволяють пізнати правові джерела, що визначають мету і суть виконавчих дій, спрямованих на реалізацію захисту права. Неуважне ставлення до виокремлення елементів позову, як правило, призводить до неповного дослідження справи, до прийняття незаконного і необгрунтованого рішення.

Перед поданням позову позивач має визначитися з підсудністю справи, тобто встановити, до якого саме господарського суду необхідно подавати позовну заяву. За загальним правилом ст. 15 ГПК справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи ні“1 >*" МКІНІІЯ недійсними актів розглядаються господарським > \ іи.м іа місцезнаходженням відповідача. Але існує і виключна іти улпість справ, яка встановлена ст. 16 ГПК.