Розкол марксизму. Економічні концепції Е.Бернштейна, К.Каутського, Р.Гільфердінга

У другій половині ХІХ століття відбулось формування двох основних напрямів теорії побудови соціалістичного суспільства: марксизму та соціал-ре­формізму.

Марксизм, як економічна теорія і політика радикальної перебудови суспільства, згодом розколовся на дві течії: ревізіонізм і ортодоксальний марксизм, перша з яких еволюціонувала у реформізм, а другу в чистому вигляді було апробовано в кількох країнах світу.

. Е. Бернш­тейн (1850—1939) у 1899 р. видав книжку «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії». Зміст її відображав нове розуміння суті робітничого руху, відмінності його нової програми, стратегії і тактики від марксистських.Він стверджує, що корпоратизований капітал є об’єктив­ною основою демократизації і соціалізації власності через її акціонування. Критикуючи теоретико-економічні постулати марксистської теорії, Бернштейн переглядає основну ідею марксистського вчення — про необхідність революційного перевороту як основної передумови побудови соціалістичного суспільства. Він обгрунтовує теорію «демократизації капіталу», яка, на його думку, повністю спростовує марксистську ідею революційного трансформування власності. Бернштейн уважає, що завдання усуспільнення власності можна вирішити еволюційним шляхом, без установлення диктатури пролетаріату.Він виправдовував колоніальну політику розвинених країн, наголошуючи на особливій місії цивілізованих народів, які прискорюють розвиток колоніально-залежних країн. Йому належить термін «колоніальний соціалізм». Важливим висновком Бернштейна, який категорично не сприймали ортодоксальні марксисти, було твердження про те, що комунізм не є кінцевою метою історичного розвитку людства, а форми віддаленого майбутнього непередбачувані.

К. Каутський (1854—1938) у працях «Соціальна революція» (1902) та «Шлях до влади» (1909) обгрунтовує невідворотність епохи соціальної революції як об’єктивно зумовленого явища, підготовленого всім попереднім розвитком людства. Монополізація виробництва як закономірний етап розвитку капіталізму, на його думку, усуспільнює економіку і привносить до неї планове начало, а тому немає необхідності в практичних революційних діях та завоюванні влади збройним шляхом, достатньо парламентських методів боротьби за контроль над економічною владою.Аналізуючи сучасні йому процеси — монополізацію виробництва, імперіалізм як економічний переділ світу між союзами капіталістів, колоніальну політику розвинених держав, він стверджував, що ці явища є об’єктивними і свідчать про поступальний розвиток світової економіки, яка в перспективі стане картелізованою, позбудеться міждержавних суперечностей.. Каутський засуджував війну, виступав за мирне вирішення всіх проблем. Його теорія «ультраімперіалізму» закликала до реформізму як засобу суспільної перебудови.

Р. Гільфердінг (1877—1941). У своїх працях, зокрема у «Фінансовому капіталі» (1910), він аналізує головні зрушення, що відбулися в економіці та політиці капіталізму наприкінці ХІХ — поч. ХХ ст.: виникнення і розвиток системи капіталістичного кредиту, поширення акціонерних товариств як особливої форми монополізації капіталів, існування таких економічних явищ, як статутний та фіктивний капітал. Він уважав необхідним і об’єктивно обгрунтованим втручання держави у фінансову сферу з метою макроекономічного її впливу на циклічність розвитку економіки, запобігання кризовим явищам. Такий вплив, на його думку, створює передумови для суспільного контролювання виробництва, яке повністю залежить від грошово-фінан­сової сфери, а отже, дає можливість управляти розвитком соціальної сфери.Ідеї Бернштейна, Гільфердінга та Каутського зацікавили не тільки соціал-демократів, а й деяких марксистів. Так, у працях марксистів О. Бауера і К. Шмідта помітна еволюція їхніх поглядів від радикалізму до реформізму.