Теорія вартості та додаткової вартості К.Маркса

На відміну від А.Сміта, який визначав вартість товару витратами праці тільки в «примітивному стані суспільства», коли відсутня наймана праця і застосовуються примітивні засоби праці, і навіть Д.Рікардо, який крім праці просто не брав до уваги місце інших факторів виробництва у створенні вартості, вважаючи їх роль незначною, Маркс абсолютизував роль праці як єдиного фактору вартості, піддаючи критиці всі вчення, які стверджували інше.

Трудова теорія розглядається Марксом вже у першому розділі першого тому «Капіталу», де формулюється теза про принцип обміну товарів відповідно до їхньої вартості, яка визначається кількістю праці, витраченої на їх виробництво. Маркс тут пояснює, що вартість утворюють не будь-які витрати праці, тобто кількість робочого часу в годинах праці, а «суспільно необхідний робочий час», або витрати часу «за середнього в даний час рівня вмілості і інтенсивності праці».

Таким чином, трактування вартості на основі вимірювання трудових витрат Маркс вважав єдино правильним, не зважаючи навіть на відхилення ціни товару під тиском попиту і пропозиції від його вартості.

Теорія додаткової вартості

Виробництво додаткової вартості – вузлова проблема першого тому «Капіталу», фундаментальне положення теоретичного аналізу відносин двох основних класів: найманих робітників і капіталістів – власників засобів виробництва.

1)За Марксом, товар, по-перше, здатний задовольняти потреби людей (він володіє споживною вартістю; по-друге, виробляється та здатний обмінюватися на інші товари (має вартість). В основі цієї двоєдиної властивості лежить висунуте Марксом положення про двоїстий характер праці. В умовах товарного виробництва праця виступає як конкретна праця, що створює споживну вартість, а також як абстрактна праця, що створює вартість. Праця є творець вартості – є працею не для себе, а для інших, для обміну, для продажу на ринку.

2)В основі вартості товару лежить тільки одне джерело, один виробничий фактор – праця найманих робітників. Усі товари є продуктами людської праці. Вимірником цінності товарів слугують витрати робочого часу, причому не індивідуальні, а суспільно необхідні, усереднені витрати.

3)Найманий робітник одержує за свою працю заробітну плату. Заробітна плата покриває витрати, необхідні для підтримки і відновлення фізичних і моральних сил, для нормального функціонування працівника. Заробітна плата оплачує не працю, а специфічний товар – Робочу силу. Особливість робочої сили полягає в тому, що вона має властивість створювати продукт (товар), вартість якого вища за вартість самої робочої сили, тобто того, що необхідно для підтримання життя робітника і його родини.