Тенденції світового економічного розвитку на межі тисячоліть. Загальноцивілізаційні економічні проблеми людства

При розгляді структури світового господарства та його виробничих систем маємо враховувати як вплив на його формування різних суспільно-економічних процесів, так і умови в середовищах, що динамічно змінюються. З одного боку, слід брати до уваги, що системоутворюючу роль у світогосподарських процесах відіграють динамічні географічне, суспільно-економічне та інформаційне середовища. З другого - вплив на формування структурних характеристик справляють перебіг процесів розвитку світової цивілізації, циклічність розвитку світової економіки, динаміка, географія та масштаби інвестиційних процесів, динаміка балансу порівняльних переваг на світових ринках.

Наприкінці XX ст. світове господарство має такі середні структурні характеристики (за даними світового банку). Чисельність населення становить 6 млрд. осіб, економічно активного населення - 2,7 млрд. осіб, з них 20% зайняті в промисловості, 49% - у сільському господарстві. В середньому на душу населення в світі продукується близько 4тис. доларів ВВП на рік. З них 8% ВВП дає сільське господарство, 37% - промисловість, понад 50% - обслуговуючі галузі. Проте ці загальні дані мало що говорять про структуру господарства світу.

Суть у тому, що економіка країн і регіонів світу різко диференційована, що є проявом різностадійності їх розвитку. В економічно розвинутих країнах, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції діяльності промисловості і господарства в цілому складаються під впливом динамічних процесів науково-технічної та інформаційної революції. З іншого боку, в найменш розвинутих країнах ще чекають свого вирішення проблеми (які часто розростаються до глобальних), породжені історичною спадщиною економічної залежності та структурної відсталості, неосвоєністю економічних ресурсів, тягарем демографічної ситуації тощо. І, водночас, в країнах суспільне життя і господарство яких перебуває у стані змін, а рівень прибутків все ще низький (в країнах нової індустріалізації, або постсоціалістичних країнах) набувають розвитку структурні зміни, пов'язані загалом із вирішенням проблем економіки завершальних циклів індустріальної епохи.

Сучасною тенденцією є масшабне залучення високорозвиненими країнами до свого інноваційного процесу інтелектуальний капітал планети. Процес створення сучасної господарської структури кінця індустріальної - початку постіндустріальної стадії розвитку відбувається в напрямку створення в межах країни, або в межах інтеграційних угруповань всеохоплюючого універсального набору галузей, підгалузей і виробництв, зорієнтованих не тільки на забезпечення потреб внутрішніх ринків, але й світового ринку.

У постіндустріальний період розвитку господарства обслуговуючі галузі посідають домінуюче положення в структурі зайнятості та структурі ВВП. Але це зовсім не означає зменшення ролі виробничої сфери. Особливого значення набуває діяльність у фінансах та банківській справі, консалтингу, наукових дослідженнях, масових комунікаціях.

У другій половині XX ст. у країнах, що розвиваються, відбулися значні зміни: помітно зріс національний дохід, формується сучасне господарство, стабілізується їх місце в міжнародному поділі праці. Ці країни - важливий постачальник сировини на світовий ринок. Проте на шляху самостійного розвитку молоді держави натрапляють на значні труднощі. В багатьох з них все ще не розв'язана продовольча проблема. Гостро стоять проблеми зайнятості. Все це відбувається в умовах багатоукладності господарства, залежного економічного розвитку, хронічного відставання від світового рівня технології та продуктивності праці. Країни, що розвиваються, відрізняються одна від одної не тільки розмірами територій, кількістю населення, природними умовами, історичними особливостями розвитку, ай структурою господарства, можливостями наукового і технічного потенціалу.

Частина ІІ