Quot;Прусський" та "американський" шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві

У США перша половина ХІХ століття – це період утвердження фермерського господарства як пануючої форми землеволодіння.

Колонізація вільних земель стає найважливішим фактором розвитку американського капіталізму в сільському господарстві. Гомстед-актом, виданим президентом А. Лінкольном в 1862 р., була визначена безкоштовна видача земельних наділів фермерам. Цей закон закріпив перемогу “американського шляху” розвитку капіталізму в сільському господарстві США. Таким чином, головна суть американського фермерського шляху розвитку сільського господарства полягала в тому, що, по-перше, переселенець міг отримати ділянку землі від федерального правління, а не від землевласника; по-друге, ця земля була вільною від абсолютної ренти, що суттєво знижувало собівартість сільськогосподарської продукції, стимулювало приватну ініціативу, сприяло зростанню продуктивності праці.

Виключно важливе значення для розвитку сільського господарства мали залізні дороги. Завдяки ним в 40-50 рр. ХІХ ст. закріплюється галузева спеціалізація сільського господарства США, при цьому північні, центральні, а також північно-західні штати стають основними районами зернового господарства – “хлібною фабрикою” для всієї країни. По суті, промисловий переворот в транспортній галузі знищив залежність північно-західних виробників товарного хліба від південних бавовняних плантацій. Зміна напрямку потоків сільськогосподарських вантажів з півдня на північ різко збільшила експорт сільськогосподарської продукції в Європу.

Один із найважливіших факторів капіталізації фермерського сільського господарства – перехід від екстенсивних методів ведення господарства до інтенсивних на основі широкого впровадження машинної техніки та використання мінеральних добрив.

Фермерський (північний) напрям колонізації та розвитку сільського господарства носив чітко виявлений капіталістичний характер та здобув певні успіхи в своєму розвитку. Починаючи з 20-х років ХІХ ст. північні штати зайняли перше місце в сільськогосподарській промисловості США.

Плантаційне сільське господарство Півдня напередодні Громадянської війни представляло собою складну систему. З одного боку, праця рабів, повна власність плантаторів на засоби виробництва і на рабів, рутинна техніка, а з іншого – широке виявлення капіталістичних тенденцій: гонка за додатковою вартістю, висока товарність господарства, тісно пов’язаного з світовим ринком, багатогалузева система банківських, торгових та комерційних зв’язків. В кінці кінців це все і стало визначним моментом у розпаді рабовласницького суспільства на Півдні та перемозі прогресивного фермерського шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві.

До середини XIX ст. Німеччина залишалась аграрною країною. Сільське господарство було го­ловною галуззю економіки. В останній третині XVIII ст. при­скорився процес обезземелення селян. Ліквідацію кріпосного права тут на відміну від Франції здійснено поступово "зверху", тобто шляхом урядових реформ. Тому звільнення сільського гос­подарства Німеччини від феодальних пережитків мало вкрай затяжний і половинчастий характер. Особливо яскраво це ви­явилось у Пруссії, найбільш значній і сильній з держав Німеччини. Звідси і назва "прусського" шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві.
Едикт 9 жовтня 1807 р. був першим кроком у проведенні аграрної реформи в Пруссії. Згідно з ним було проголошено зни­щення особистого закріпачення, скасовувалась особиста залежність селян від поміщиків. Селяни отримували право розпоряджатися своїм майном, звільнялись від примусової служби у панів як дворові. Едикт вирішив питан­ня, яке мало важливе значення для створення умов формування ринку землі — право переходу землі від однієї особи до іншої. Знищувалась відмінність між землями дворян та інших станів. Однак зберігались повинності, пов’язані з земельними наділами, при цьому поміщикам-юнкерам дозволялось приєднувати до своїх маєтків селянські ділянки, спустошені під час війни.
Наступним кроком реформ став указ від 14 вересня 1811 р. про регулювання земельно-тяглових відносин селян і поміщиків, призупинення орендного землекористування і закріплення пра­ва власності на землю за селянами, ліквідацію панщини й оброч­них платежів.

Наступний закон 1820 p., який закріпив право власності на зем­лю, надав селянам право викуповувати свої повинності шляхом сплати спочатку 25-кратної суми, а пізніше 18-кратних розмірів річних рентних платежів або поступки поміщикові 1/2 чи 1/3 свого паю. Проте це право поширювалось тільки на двори, що мали коней і упряж. Всі незаможні селяни не отримали землі, перетворившись у батраків.
Незважаючи на половинчастий характер реформ, сільське господарство Німеччини у XIX ст. розвивалося досить швидко.