Які завдання вирішують при проведенні аналізу фінансових результатів підприємства?

На думку цих авторів, для досягнення поставлених цілей у процесі аналізу фінансових результатів вирішуються такі завдання:

- Розробка інформаційного механізму аналізу фінансових результатів, що дозволяє своєчасно отримувати достовірну і повну інформацію для його проведення в різних напрямках і відповідних рівнях, аспектах і розрізах;

- Аналіз та оцінка досягнутого рівня прибутку підприємства в абсолютних і відносних показниках;

- Аналіз впливу на фінансові результати інфляційних процесів в економіці та змін до нормативно-законодавчих актах в галузі формування витрат і фінансових результатів підприємства;

- Аналіз взаємозв'язку витрат, обсягу виробництва та прибутку з метою максимізації її величини;

- Аналіз використання прибутку;

- Прогнозування фінансових результатів і розробка заходів з їх досягнення.

Рішення даних завдань спрямоване на вивчення джерел утворення прибутку, оцінку та аналіз її розподілу та використання в інтересах власників, інвесторів, менеджерів і трудового колективу підприємства, держави в цілому.

В.А. Чернов [32, 421] вважає за потрібне вирішити такі завдання при проведенні аналізу фінансових результатів:

- Вивчення даних про формування фінансового результату та використання прибутку;

- Дослідження динаміки показників прибутку і рентабельності підприємства;

- Виявлення і вимір впливу окремих факторів впливають на фінансовий результат;

- Виявлення резервів та їх використання для підвищення прибутку і рентабельності підприємства.

Основною метою вивчення даних питань, на думку автора, є виявлення можливостей поліпшення фінансового становища і прийняття економічно обгрунтованих рішень.

Завдання аналізу фінансових результатів Г.В. Савицька [27,117] пропонує розглядати як:

- Систематичний контроль за формуванням фінансових результатів;

- Визначення впливу як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів на фінансові результати;

- Виявлення резервів збільшення суми прибутку і рівня рентабельності та прогнозування їх величини;

- Оцінка роботи підприємства по використанню можливостей збільшення прибутку та рентабельності.

Ключовим завданням аналізу фінансових результатів, підкреслює О.В. Єфімова, є «виділення в складі доходів організації стабільно одержуваних доходів для прогнозування фінансових результатів»

5. Які фактори беруть до уваги при виявленні резервів підвищення прибутку та рентабельності?

В отриманi прибутку зацiкавленi всі аптеки. Для цього варто користуватися ланцюжком досягнення успіху в рамках управління якістю та прикладами стримуючих факторів .

Інформаційною основою для аналізу прибутку є:

1. Бізнес-план.

2. Фінансовий план.

3. Баланс підприємства.

4. Звіт про фінансові результати.

5. Звіт про рух грошових коштів.

6. Звіт про власний капітал.

7. Декларація про прибуток підприємства.

8. Доходи від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (додаток А).

9. Зведена таблиця основних показників (форма 22).

10. Дані бухгалтерського обліку – рахунок 79 „Фінансові результати» та його субрахунки:

791 „Результат основної діяльності»;

792 „Результат фінансових операцій»;

793 „Результат іншої звичайної діяльності»;

794 „Результат надзвичайних подій».

11.Матеріали маркетингових досліджень.

Прибуток– це один із основних показників, який вивчають всі користувачі інформації (внутрішні та зовнішні) з огляду на свої інтереси. Так, керівники підприємств аналізують темпи зростання прибутку, адже зростання прибутку становить базу для самофінансування розширеного відтворення виробництва, вирішення соціальних проблем і задоволення матеріальних потреб трудових колективів.

Основними цілями аналізу прибутку є такі:

· перевірка обґрунтованості й напруженості планового прибутку;

· загальна оцінка виконання плану, прогнози, динаміка;

· визначення відхилення фактичного прибутку від передбаченого планом (розрахунком, прогнозом), вивчення динаміки зміни прибутку за кілька звітних періодів;

· вивчення впливу на зміну суми прибутку чинників, які водночас є складовими частинами прибутку;

· визначення суми резервів зростання прибутку і розробка рекомендацій щодо використання їх у виробництві;

· вивчення основних напрямів розподілу прибутку.

У процесі аналізу прибутку потрібно з’ясувати:

· на яку величину змінився рівень прибутку від реалізації, чистого прибутку;

· чи збігаються тенденції зміни цих показників та якими факторами обумовлені виявлені зміни.

До того ж, доцільно визначити структуру джерел формування чистого прибутку у відсотках від чистого доходу (виручки) від реалізації.

6. За якими напрямками проводять аналіз прибутку та рівня рентабельності

Прибуток, який залишився в розпорядженні підприємства, відраховується за такими напрямками:

благодійні фонди;

виплата економічних санкцій (за завищення цін і відхилення від стандартів, за викид речовин, що забруднюють навколишнє середовище понад установлені ліміти, перевищення установлених лімітів добутку природних ресурсів та ін.)

Балансовий прибуток за мінусом перелічених вище відрахувань і є чистим прибутком підприємства, який використовується в таких цілях:

Відрахування до резервного фонду.

Відрахування до фонду виробничого і соціального розвитку.

Відрахування до фонду споживання:

на колективне споживання;

на індивідуальне споживання.

7. Суть аналізу фінансового стану підприємства і завдання аналізу.

Фінансовий стан підприємства - це складне комплексне поняття, яке потребує науково-обґрунтованих підходів та спеціальних методів вивчення з метою об'єктивної оцінки та можливістю його подальшого вдосконалення.

Незважаючи на простоту та розповсюдженість терміна "фінансовий аналіз", його тлумачення суттєво різняться:

- в якості пояснення цього терміну описують напрямки аналізу фінансового стану;

- має місце ототожнення понять "аналіз фінансового стану" та "фінансовий аналіз";

- в структурі фінансового аналізу відокремлюють і аналіз фінансового стану, і його окремі напрями: ліквідність балансу, платоспроможність організації тощо. Найбільш економічно обґрунтованим та об'єктивним є визначення фінансового стану як результату взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, який визначається сукупністю факторів, пов'язаних зі звичайною діяльністю підприємства. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільним їхнім розміщенням і ефективним використанням, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю тощо.

Тоді фінансовий аналіз являє собою систему спеціальних знань, спрямованих на вивчення причинно-наслідкових зв'язків у фінансових взаємовідносинах, фінансових ресурсах і їх потоках для оцінки стану і перспектив життєдіяльності суб'єкта господарювання.

Фінансовий аналіз поділяється на внутрішній і зовнішній. Для здійснення першого залучається вся циркулююча в системі управління інформація, а для проведення другого - офіційні форми фінансової звітності, що публікуються.

Фінансовий аналіз за даними фінансової звітності набуває характеру зовнішнього аналізу, тобто аналізу, проведеного за межами підприємства його зацікавленими контрагентами, власниками або державними органами. Цей аналіз використовує обмежену інформацію і не може відповідати потребам управління підприємством. Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу: аналіз абсолютних показників прибутку; аналіз відносних показників рентабельності; аналіз фінансового стану, ринкової сталості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства; аналіз ефективності використання позикового капіталу; економічна діагностика фінансового стану підприємства і рейтингова оцінка емітентів.

Внутрішній фінансовий аналіз проводиться з метою вироблення управлінських рішень для формування адекватної вимогам ринку системи управління фінансами підприємства. Він має більш ємні джерела фінансової і нефінансової інформації порівняно з зовнішнім: дані системи бухгалтерського обліку, контролю, технічну, нормативну і планову інформацію тощо.

Суб'єктами зовнішнього фінансового аналізу є: банки; податкові органи; ділові партнери підприємства; потенційні інвестори. Суб'єктами внутрішнього фінансового аналізу є: власники підприємства; персонал підприємства і керівництво.

Ціль аналізу фінансового стану полягає у своєчасному виявленні та усуненні недоліків у звичайній діяльності і виробітки заходів щодо поліпшення (стабілізації) фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Реалізація поставлених цілей припускає рішення таких задач:

- оперативне виявлення й усунення проблем, пошук резервів поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності;

- прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов звичайної діяльності і наявності власних і позикових ресурсів,

- розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів;

- розробка конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Деталізація процедурної сторони методики аналізу фінансового стану залежить від поставлених цілей, а також різноманітних чинників інформаційного, методичного, кадрового і технічного забезпечення.

8. Внутрішній і зовнішній аналіз фінансового стану.

Важливою складовою механізму управління фінансами підприємства є система та методи фінансового аналізу. Фінансовий аналіз – це спосіб накопичення, трансформації та використання інформації фінансового характеру, яка має на меті:

? оцінити поточний та перспективний фінансовий стан підприємства;

? оцінити можливі та доцільні темпи розвитку підприємства з позиції його фінансового забезпечення;

? виявити доступні джерела коштів та оцінити можливість та доцільність їх мобілізації;

? спрогнозувати стан підприємства на ринку капіталів.

Стосовно досягення мети фінансовий аналіз прийнято класифікувати за такими ознаками:

За організацією проведення виділяють зовнішній та внутрішній фінансовий аналіз.

Зовнішній фінансовий аналіз базується в основному на даних публічної бухгалтерської та статистичної звітності і здійснюється зовнішніми користувачами фінансової інформації (контролюючими органами, органами управління, нинішніми та потенційними інвесторами підприємства, постачальниками та покупцями, податковими органами, банківськими установами, аудиторськими фірмами та ін.). Призначення аналітичних матеріалів зовнішнього фінансового аналізу визначається специфічними потребами споживачів: контролем за діяльністю підприємства, оцінкою якості управління, визначенням надійності ділових зв’язків з даним партнером, кредитоздатністю підприємства, податкового потенціалу тощо.

Внутрішній фінансовий аналіз здійснюється фінансово-економічними службами підприємства, і його результати використовуються для планування, контролю та прогнозування фінансово-господарської діяльності підприємства. Внутрішній аналіз є більш глибоким і комплексним, оскільки він базується не тільки на даних публічної бухгалтерської звітності, але й на використанні інших джерел облікової та позаоблікової інформації, включаючи матеріали нерегламентованого, так званого управлінського обліку. Результати такого аналізу можуть становити комерційну таємницю підприємства.

За об’єктом аналітичного дослідження виділяють повний та тематичний фінансовий аналіз.

Повний фінансовий аналіз проводиться з метою вивчення всіх аспектів фінансово-господарської діяльності і всіх характеристик фінансового стану підприємства у комплексі.

Тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих сторін фінансово-господарської діяльності та характеристик фінансового стану підприємства. Предметом тематичного аналізу може бути ефективність використання окремих активів підприємства, рівень поточної платоспроможності підприємства, оптимальність фінансової структури капіталу підприємства тощо.

За об’єктом фінансового аналізу виділяють такі його види:

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. В процесі такого аналізу предметом вивчення є фінансово-господарська діяльність підприємства в цілому без виділення окремих його структурних підрозділів та одиниць.

Аналіз фінансово-господарської діяльності окремих “центрів відповідальності”підприємства. Такий аналіз базується в основному на результатах управлінського обліку. Основним призначенням такого аналізу є спостереження, оцінка та контроль результатів роботи окремих структурних підрозділів підприємства (витрачання ресурсів та формування запланованих доходів) та визначення їх впливу на загальні фінансові результати.

Аналіз окремих фінансових операцій підприємства. Предметом такого аналізу можуть бути окремі операції, пов’язані з короткостроковими та довгостроковими фінансовими вкладеннями, з фінансуванням реалізації окремих інвестиційних проектів.

За періодом проведення виділяють ретроспективний, оперативний та перспективний фінансовий аналіз.

Ретроспективний фінансовий аналіз здійснюється підприємством після закінчення звітного періоду (місяць, квартал, рік). Він дозволяє глибше і повніше проаналізувати фінансовий стан та результати фінансово-господарської діяльності підприємства, виявити невикористані резерви, окреслити шляхи мобілізації виявлених резервів, оскільки базується на закінчених звітних матеріалах статистичного та бухгалтерського обліку.

Оперативний фінансовий аналіз здійснюється в контрольних цілях у процесі реалізації окремих фінансових планів або здійснення окремих фінансових операцій для оперативного впливу на хід фінансово-господарської діяльності підприємства. Особливістю проведення оперативного фінансового аналізу є використання оперативної інформації, первісних бухгалтерських документів, матеріалів контролю, спостереження, рапортів тощо.

Перспективний фінансовий аналіз базується на вивченні різних економічних процесів у сфері фінансово-економічної діяльності підприємства за минулий (тривалий період часу) з метою прогнозування на майбутнє. Використовується як база для прогнозування обсягів реалізації продукції, витрат на виробицтво і реалізацію продукції, рентабельності, вибору варіантів інвестування фінансових ресурсів.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та визначати взаємозв’язки між основними показниками. Виділяють 3 основні типи моделей, які застосовуються в процесі фінансового аналізу: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі – моделі описового характеру, є основними у фінансовому аналізі. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; горизонтальний та вертикальний аналіз звітності; система аналітичних показників.

Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, як входять до складу бухгалтерської звітності. В основі цього аналізу лежить обчислення базисних темпів росту статей балансу або звіту про фінансові результати.

Вертикальний аналіз передбачає подання бухгалтерської звітності у вигляді відносних величин, що характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Цей вид аналізу дає змогу відслідковувати то прогонозувати структурні зрушення в складі господарських коштів підприємства та джерел їх покриття.

Система аналітичних показників – головний елемент фінансового аналізу, який використовується різними групами користувачів фінансової інформації (менеджерами, акціонерами, кредиторами, інвесторами). Виділяють 6 груп показників за наступними напрямками фінансового аналізу: аналіз майнового стану; аналіз ліквідності та платоспроможності; аналіз фінансової стійкості; аналіз рентабельності; аналіз стану та діяльності підприємства на ринку капіталів.

Предикативні моделі – це моделі передбачуваного, прогнозованого характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширеними моделями такого типу є розрахунок точки критичного обсягу продажу, побудова прогнозних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко-детерміновані факторні та регресійні моделі).

Нормативні моделі – це моделі, які дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємства із нормативними. Вони використовуються переважно у внутрішньому аналізі (зокрема, в управлінні витратами). Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів, центрів відповідальності та у розгляді і з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від нормативних.

9.Джерела аналізу фінансового стану

Основними джерелами фінансового стану є:
форма 1 річної та квартальної звітності «Баланс підприємства»;
форма 2 річної та квартальної звітності «Звіт про фінансові результати і їхнє використання»;
форма 3 річної та квартальної звітності «Звіт про фінансово-майновий стан підприємства».
Ця бухгалтерська звітність орієнтована на ринкові відносини і значною мірою наближена до вимог Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності.
Баланс став більш наочним і пристосованим для вирішення завдань, поставлених перед аналізом фінансового стану в умовах ринку.
З метою аналізу фінансового стану може використовуватися і інша інформація — дані бухгалтерського і оперативного обліку, поточної звітності підприємства, необлікована інформація.
Слід зазначити, що за доступністю інформацію поділяють на відкриту і закриту (секретну), що є комерційною таємницею, тому і аналіз фінансового стану, як було сказано вище, може бути двох видів: внутрішній і зовнішній. Внутрішній аналіз здійснюється фінансистами підприємства на основі нормативів, що застосовуються на підприємстві і є комерційною таємницею; виконується він шляхом порівняння їх з плановими параметрами фінансової діяльності підприємства.

10.Сутність і завдання аналізу фінансової стійкості підприємства.

Фінансова стійкість підприємства - це здатність суб'єкта господарювання функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у мінливому внутрішньому і зовнішньому середовищі, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого рівня ризику.

Стійкого фінансового стану досягають при достатності власного капіталу, добрій якості активів, достатньому рівні рентабельності з урахуванням операційного і фінансового ризиків, при достатності ліквідності, стабільних доходах і широких можливостях залучення позикових коштів.

Для забезпечення фінансової стійкості у підприємства має бути гнучка структура капіталу, вміння організувати його рух у такий спосіб, щоб забезпечити постійне перевищення доходів над витратами з метою збереження платоспроможності і створення умов для самофінансування.

Фінансовий стан підприємства, його стійкість і стабільність залежать від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансове становище підприємства. Навпаки, внаслідок спаду обсягів виробництва і продажів відбувається підвищення собівартості продукції, зменшення виручки і суми прибутку і, як наслідок, - погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності. Отже, стійкий фінансовий стан не щаслива випадковість, а підсумок грамотного, вмілого керування всім комплексом факторів, що визначають результати господарської діяльності підприємства.

Стійке фінансове становище, у свою чергу, впливає на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансову діяльність як складову господарської діяльності має бути спрямовано на забезпечення планомірного надходження і витрат грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і позикового капіталу та найбільш ефективне його використання.

Основні завдання аналізу

1. Вчасна й об'єктивна діагностика фінансового стану підприємства, визначення його "болючих точок" і вивчення причин їх виникнення.

2. Пошук резервів поліпшення фінансового стану підприємства, його платоспроможності і фінансової стійкості.

3. Розробка конкретних рекомендацій, спрямованих на ефективніше використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

4. Прогнозування можливих фінансових результатів і розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів.

Аналіз фінансової стійкості ґрунтується головним чином на відносних показниках, тому що абсолютні показники балансу в умовах інфляції дуже важко привести в порівнянний стан.

11.Сутність і завдання аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості.

Дебіторська і/або кредиторська заборгованість виникає при незбігу в часі появи зобов’язань за розрахунками та виконання цих розрахунків у відносинах підприємства з покупцями, постачальниками, фінорганами, підрядчиками, працівниками, органами соцстрахування, підзвітними особами. Дебіторська заборгованість становить значну питому частку в складі поточних активів та істотно впливає на фінансовий стан підприємства.

Дебіторська заборгованість -це заборгованість інших підприємств, установ, а також фізичних осіб підприємству, діяльність якого аналізується. В балансі підприємства відображається в складі активів (рядки 160-210 балансу).

Дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і короткострокову.

Довгострокова дебіторська заборгованість (Long-Term Receivables) – це сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна (короткострокова) дебіторська заборгованість (Current Receivables) – сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена впродовж дванадцяти місяців з дати балансу.

Вирізняють такі види поточної дебіторської заборгованості:

 дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (забезпечена та не забезпечена векселями);

 дебіторська заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків);

 інша дебіторська заборгованість.

Джерелом аналізу є баланс підприємства; для внутрішнього аналізу використовують також дані аналітичного обліку.

З метою аналізу розрахунків із покупцями і замовниками складають аналітичну таблицю. За даними відомості обліку розрахунків з покупцями і замовниками (або попередньої аналітичної таблиці) складають наступну аналітичну таблицю для аналізу стану дебіторської заборгованості за часом виникнення Регулярне ведення такої відомості дає змогу бухгалтеру аналізувати дебіторську заборгованість і своєчасно вживати заходів для усунення простроченої заборгованості. Цей аналіз здійснюється за даними внутрішньої звітності підприємства і використовується для потреб управління. Проте, як відомо, для зовнішніх користувачів інформації також дуже важливий стан дебіторської заборгованості підприємства, адже зростання її завжди свідчить про фінансову нестабільність.

Кредиторська заборгованість (борг підприємства, діяльність якого аналізується, іншим підприємствам, установам, а також фізичним особам, рядки 530-610 балансу) – наслідок напруженості фінансового стану підприємства. У результаті нестачі необхідних засобів затримується виконання розрахунків згідно іззобов’язаннями підприємства, що аналізується.

Значна питома частка в складі джерел коштів підприємства, як знаємо, належить позиковим коштам, у тому числі і кредиторській заборгованості. Тому, необхідно вивчати та аналізувати разом із дебіторською заборгованістю і кредиторську, її склад, структуру, а потім провести порівняльний аналіз із дебіторською заборгованістю.

Джерелом інформації для здійснення аналізу кредиторської заборгованості є третій і четвертий розділи пасиву балансу підприємства.

У процесі аналізу оцінюється структура кредиторської заборгованості (тобто частка окремих статей у загальному розмірі кредиторської заборгованості).

Крім того, необхідно порівняти суми кредиторської заборгованості на початок та кінець звітного періоду.

Особливу увагу також слід приділити виявленню наявності простроченої кредиторської заборгованості, існування якої породжує відповідні фінансові санкції до підприємства. За результатами проведеного аналізу заповнюється таблиця 13 “Структура поточної кредиторської заборгованості”.

Необхідно також проаналізувати характер простроченої кредиторської заборгованості за допомогою таблиці 12 “Аналіз простроченої дебіторської заборгованості”, яка аналогічна за змістом.

Передовсім слід перевірити достовірність інформації щодо видів і строків кредиторської заборгованості. Для цього користуються прямим підтвердженням контрагентів, вивченням контрактів і договорів, особистими бесідами з працівниками. Які мають інформацію про борги і зобов’язання підприємства.

У процесі аналізу необхідно дати оцінку умовам заборгованості, звернути увагу на строки, обмеження використання ресурсів, можливості залучення додаткових джерел фінансування.

Аналіз власне, кредиторської заборгованості починається з вивчення складу і структури кредиторської заборгованості за даними Форми 1 „Баланс”.

Для цього розраховують питому частку кожного виду кредиторської заборгованості у загальній сумі. Такі показники обчислюються за звітом і за планом, а порівнюючи їх, визначають відхилення в структурі кредиторської заборгованості, установлюють причини змін її окремих складових і розробляють заходи для врегулювання заборгованості, особливо тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства.

Як правило, основною причиною змін структури кредиторської заборгованості є взаємні неплатежі. Це доводить порівняльний аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості.

Деталізація аналізу кредиторської заборгованості може проводитися з використанням запропонованої вище методики аналізу дебіторської заборгованості.

Оборотність кредиторської заборгованості розраховується за тією самою формулою, що й дебіторської, з тією лише відмінністю, що в знаменнику відображають суму обороту для закупівлі сировини, матеріалів, тощо.

12.Сутність і завдання аналізу платоспроможності підприємства.

Фінансовий стан підприємства - це складне комплексне поняття, яке потребує науково-обґрунтованих підходів та спеціальних методів вивчення з метою об'єктивної оцінки та можливістю його подальшого вдосконалення.

Незважаючи на простоту та розповсюдженість терміна "фінансовий аналіз", його тлумачення суттєво різняться:

- в якості пояснення цього терміну описують напрямки аналізу фінансового стану;

- має місце ототожнення понять "аналіз фінансового стану" та "фінансовий аналіз";

- в структурі фінансового аналізу відокремлюють і аналіз фінансового стану, і його окремі напрями: ліквідність балансу, платоспроможність організації тощо. Найбільш економічно обґрунтованим та об'єктивним є визначення фінансового стану як результату взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, який визначається сукупністю факторів, пов'язаних зі звичайною діяльністю підприємства. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільним їхнім розміщенням і ефективним використанням, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю тощо.

Тоді фінансовий аналіз являє собою систему спеціальних знань, спрямованих на вивчення причинно-наслідкових зв'язків у фінансових взаємовідносинах, фінансових ресурсах і їх потоках для оцінки стану і перспектив життєдіяльності суб'єкта господарювання.

Фінансовий аналіз поділяється на внутрішній і зовнішній. Для здійснення першого залучається вся циркулююча в системі управління інформація, а для проведення другого - офіційні форми фінансової звітності, що публікуються.

Фінансовий аналіз за даними фінансової звітності набуває характеру зовнішнього аналізу, тобто аналізу, проведеного за межами підприємства його зацікавленими контрагентами, власниками або державними органами. Цей аналіз використовує обмежену інформацію і не може відповідати потребам управління підприємством. Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу: аналіз абсолютних показників прибутку; аналіз відносних показників рентабельності; аналіз фінансового стану, ринкової сталості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства; аналіз ефективності використання позикового капіталу; економічна діагностика фінансового стану підприємства і рейтингова оцінка емітентів.

Внутрішній фінансовий аналіз проводиться з метою вироблення управлінських рішень для формування адекватної вимогам ринку системи управління фінансами підприємства. Він має більш ємні джерела фінансової і нефінансової інформації порівняно з зовнішнім: дані системи бухгалтерського обліку, контролю, технічну, нормативну і планову інформацію тощо.

Суб'єктами зовнішнього фінансового аналізу є: банки; податкові органи; ділові партнери підприємства; потенційні інвестори. Суб'єктами внутрішнього фінансового аналізу є: власники підприємства; персонал підприємства і керівництво.

Ціль аналізу фінансового стану полягає у своєчасному виявленні та усуненні недоліків у звичайній діяльності і виробітки заходів щодо поліпшення (стабілізації) фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Реалізація поставлених цілей припускає рішення таких задач:

- оперативне виявлення й усунення проблем, пошук резервів поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності;

- прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов звичайної діяльності і наявності власних і позикових ресурсів,

- розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів;

- розробка конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Деталізація процедурної сторони методики аналізу фінансового стану залежить від поставлених цілей, а також різноманітних чинників інформаційного, методичного, кадрового і технічного забезпечення.

13.Сутність і завдання аналізу оборотних фондів.

Для забезпечення безперебійного процесу виробництва на підприємстві, крім основних виробничих фондів, потрібні предмети праці, які виступають у вигляді оборотних фондів.

Оборотні фонди — це частина виробничих фондів, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натуральну форму. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються в готову продукцію, становлячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню.

Оборотні фонди перебувають у постійному русі (обороті), починаючи від надходження предметів праці на склад підприємства до отримання готової продукції та переходу її у сферу обігу (реалізації). У плановій та обліковій практиці оборотні фонди поділяють на:

а)виробничі запаси;

б)незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;

в)витрати майбутніх періодів.

аналізуючи стан обігових коштів в умовах ринкової економіки, необхідно розглядати всі конкретні причини, виявляти ті, що негативно впливають негативно на їх стан і розробляти конкретні заходи для їх усунення. За даними ф1, ф2 «Баланс», «Звіт про фінансові результати і їх використання» визначаються і аналізуються такі показники оборотності обігових коштів:

1. Оборотність в днях (Од) — число днів, протягом яких обігові кошти завершують повний кругообіг. Визначається за формулою:

Од = Со ∙ Д/Р,

де:

Со — середній залишок обігових коштів;

Д — число днів у періоді, що аналізується;

Р — оборот коштів за цей період.

Середній залишок обігових коштів у цілому або будь-якого з їх видів обчислюється за формулою середньої хронологічної. Для цього беруться підсумки залишків ІІ та ІІІ розділів активу балансу і за формулою середньої арифметичної визначається середньорічний залишок.

2. Коефіцієнт оборотності (Ко) — це число оборотів, що їх роблять обігові кошти за період, який аналізується. Цей коефіцієнт характеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на одну гривню обігових коштів.

Він визначається за формулою:

К = Р / СО,

де:

Ко — коефіцієнт оборотності;

Р — виручка від реалізації;

СО — середній залишок обігових коштів за період, що аналізується.

Коефіцієнт оборотності засобів — це фондовіддача обігових коштів.

3. Тривалість одного обороту в днях (По) визначається за формулою:

По=Д / Од,

де:

По — тривалість одного обороту в днях;

Д — число днів періоду, що аналізується (90,360);

Од — оборотність обігових коштів.

4. Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз).

Він показує суму обігових коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації і визначається за формулою:

Кз = СО / Р ´ 100,

де:

Кз — коефіцієнт завантаження коштів в обороті;

СО — середній залишок обігових коштів, грн.;

Р — виручка від реалізації продукції, грн.;

100 — переведення грн. в коп.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз) — величина, зворотна коефіцієнту оборотності обігових коштів (Ко). Чим менший коефіцієнт завантаження коштів, тим ефективніше використовуються обігові кошти.

Методика аналізу оборотності обігових коштів полягає в порівнянні показників оборотності обігових коштів підприємства за поточний рік з аналогічними показниками за минулий рік. Таким чином, виявляються тенденції поліпшення або погіршення. Ця інформація корисна для акціонерів, можливих інвесторів, потенційних покупців, постачальників і т. інш.

14. Роль і завдання синтезу в процесі аналізу і оцінці фінан­сового стану підприємства.

Ана́ліз фіна́нсового ста́ну — комплекс дій щодо вивчення й аналізу результатів фінансово-господарської діяльності організацій, підприємств, фірм з метою визначення ступеня ефективності використання основних фондів і оборотних коштів для реалізації програм (статутних завдань) організацій, установ, виявлення можливих недоліків, порушень, невикористаних резервів підвищення результативності діяльності.

Аналізу фінансового стану підлягають основні статті балансу та інші матеріали обліку та фінансової звітності. Вивчається раціональність формування й використання власних, запозичених та залучених коштів, відповідність сум власних оборотних коштів потребам у них, обсяг формування та виконання плану одержання прибутку. Виявляються причини недостатнього залучення джерел надходження прибутків, наявність невикористаних оборотних коштів та можливості їх мобілізації, наявність і рух запасів товарно-матеріальних цінностей, джерела їх утворення, ефективність використання кредиту і його матеріальне забезпечення. Оцінюється стан розрахунків підприємства з бюджетом, банками, постачальниками, покупцями. Визначається економічний результат обігу оборотних коштів, співвимірюються витрати з прибутками, визначаються шляхи додаткового залучення оборотних коштів з метою одержання додаткових прибутків.

У ринкових умовах господарювання особливої важливості набуває об'єктивна оцінка фінансового стану підприємства. Для її визначення розроблено велику кількість методик поглибленого аналізу та експрес-аналізу, що базуються на використанні абсолютних і відносних показників. Такі методики дають змогу виявляти проблемні напрями у діяльності підприємства й досліджувати причини, які їх зумовили, але не дають можливості зробити обґрунтовані висновки про його фінансовий стан у цілому. Водночас виникає багато ситуацій, коли бажаною є інтегральна оцінка фінансового стану підприємства: при аналізі кредитоспроможності та інвестиційної привабливості, прогнозуванні кризових явищ і банкрутства тощо.

Для виконання у повному обсязі всіх своїх функцій інтегральна оцінка повинна відповідати таким вимогам:

- розробленню інтегрального показника повинен передувати ретельний аналіз і вибір найважливіших показників, які характеризують усі аспекти фінансового стану підприємства. Для цього можуть застосовуватися статистичні методи або експертні оцінки;

- окремі показники, відібрані до включення в інтегральну оцінку, не мають дублювати один одного, бо це дублювання не тільки ускладнює економічне обґрунтування отриманих результатів, а й може викривити їх;

- усі показники слід привести до однакових одиниць виміру, що забезпечує можливість їх математичного об'єднання;

- якщо методика призначена для зовнішніх користувачів (кредиторів, інвесторів), усі показники мають обчислюватися на базі інформації фінансової звітності підприємства.