Апеляційне провадження

Апеляційне провадження — самостійна стадія кримінального процесу, в якій суд вищестоящої інстанції на підставі апеляцій, поданих учасниками процесу, перевіряє законність і обгрунтованість вироків, ухвал (постанов) суду першої інстанції, які не набрали законної сили. Право подавати апеляцію мають: засуджений, його законний представник і захисник (у частині, що стосується інтересів засудженого); виправданий, його законний представник і захисник (у частині виправдання); законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусові заходи виховного характеру; законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру; обвинувачений, щодо якого справу закрито, та його законний представник і захисник (з підстав закриття справи); обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, його законний представник і захисник (у частині мотивів і підстав такого направлення); цивільний відповідач та його представники (у частині вирішення позову); прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок; потерпший і його представник (у частині, що стосується інтересів потерпілого); Провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду цивільний позивач або його представник (у частині вирішення позову). У разі подання апеляції особами, які не мають на це права, апеляцію повертають із роз'ясненням причин повернення. Як зазначено у ст. 347, апеляцію може бути подано: на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами; на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру, ухвалені місцевими судами; на ухвали (постанови) про закриття справи або направлен ня справи на додаткове розслідування, які ухвалені місцевим судом; окремі ухвали, постанови місцевих судів; інші постанови місцевих судів, передбачені КПК.