Монетаристська теорія макроекономічної рівноваги

Неокласична теорія виникла в 70-х роках XIX ст. Її виникнення, з одного боку, було реакцією на марксизм з його критикою капіталізму, з іншого – спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень, висновків, що підтверджували б саморегулювальну здатність ринку. Зазначимо, що неокласична теорія має багато різних напрямків. Так, теорія добробуту вперше ввела до наукового обігу поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, з якими ринок справитися не може, а тому потрібна допомога держави. На це спирається зокрема й теорія державних фінансів (П. Самуельсон). Отже, як реакція на недоліки кейнсіанської теорії виникла неокласична школа. Вона містить ряд теорій, що суперечать кейнсіанській. Серед них на сучасному етапі найрельєфніше виділяються монетаристська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та ін. Кожна з них має як позитивні, так і уразливі сторони. Зокрема, в основі монетаристської теорії, яка була обґрунтована американським економістом Мілтоном Фрідменом, лежить ідея про те, що головна роль в регулюванні економіки належить грошово-кредитній, а не фіскальній політиці. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи чи зменшуючи пропозицію грошей, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність. Проте деякі вчені із США (М. Фельдстайн, Г. Гільдер і А. Лаффер) вважають, що глибокі порушення економічного зростання та зайнятості не можуть бути пояснені тільки або сукупним попитом, що є недостатнім для використання виробничого потенціалу, як це стверджують кейнсіанці, або регулюванням грошової маси, як це стверджують монетаристи. Причиною цього, на їхню думку, є недооцінка сукупної пропозиції. Зокрема держава, збільшуючи податки та соціальні виплати і гарантії, тим самим пред'являє надмірні вимоги щодо механізму пристосування ринкової економіки, в результаті чого індивідуальна ініціатива та гнучкість ринку суттєво зменшуються.

Головними опонентами кейнісіанської теорії макроекономічної рівноваги є сучасні монетаристи - представники однієї з течій неокласичної теорії.

Монетаристи реанімували класичну кількісну теорію, назвавши її новітньою кількісною теорією. При цьому монетаристи поділяють економіку на реальний та грошовий сектори.

Реальний сектор - виробництво товарів та послуг. Цей сектор характеризується рівнем інвестицій, зайнятості, цін.

Грошовий сектор - сфера діяльності держави по забезпеченню економіки необхідною кількістю грошей. Головний постулат монетаризма: «Інфляція завжди і всюди є грошовий феномен». Тому головне завдання держави в грошовому секторі - боротьба з інфляцією. Роль держави в реальному секторі повинна бути зведена до мінімуму, включаючи контроль держави над доходами і цінами, скорочуючи вплив держави на економіку.

Основним недоліком кейнсіанської моделі сучасні монетаристи вважають стимулювання інфляції, що є основним фактором порушення макроекон омічної рівноваги.

Сучасна монетаристська теорія розглядає гроші як головний фактор виробництва, а тому пропонує залишити за державою тільки функцію регулювання грошової маси і утримання необхідної кількості грошей в обігу. Монетаризм як теорію було розроблено саме для боротьби з інфляцією, шляхом зменшення грошової маси. Фрідмен вивів так зване грошове, або монетарне, правило, згідно з яким монетаристи рекомендують знизити темпи росту грошової маси до 3-4 % на рік, причому такі темпи пропонують реалізувати незалежно від поточного стану економіки.

Монетарний чинник (грошова маса), як вважають Фрідмен та інші монетаристи, є основним важелем в довгостроковому періоді щодо зменшення реальної відсоткової ставки, зростання інвестицій та зростання відсоткової ставки, яка залежить від рівня інфляції, що є надійним засобом стабілізації національної економіки. Така політика можлива лише після періоду дуже високої відсоткової ставки.