Загальні особливості соціально-економічного й політичного розвитку країн Західної Європи і США після Першої світової війни

Щодо країн Західної Європи та США, їхні політичні стосунки після першої світової війни регулювалися Версальсько-Вашингтонською системою міжнародних договорів. Ця система констатувала перерозподіл економічних і політичних сил між країнами-переможницями (передусім, Англією, Францією, США) і переможеними (Німеччиною та її союзниками) і стверджувала провідне становище перших у світовій політиці повоєнного часу.

Розгляд проблеми міжнародних відносин посідає особливе місце у визначенні тенденцій економічного та політичного розвитку країн Західної Європи і США в 20-30-ті роки. В цьому сенсі ця проблема має розглядатися сукупно із цілим рядом інших проблем, пов’язаних, наприклад, із з’ясуванням факту економічного зростання не лише США, Англії, Франції як країн-переможниць, а й Німеччини як переможеної країни, слід також врахувати значення в цьому процесі системи виплати Німеччиною репараційних платежів, специфічної ролі Сполучених Штатів, які починають суттєво впливати на характер міжнародних відносин у зазначені часи.

Загальною тенденцією вказаного періоду стала економічна та політична стабілізація західних країн. Першою з держав, яка вступила на початку 20-х рр. у період стабілізації, а далі й економічного піднесення, були Сполучені Штати Америки, а з 1924 р. стабілізація охопила весь капіталістичний світ. Вже в 1925 р. індекс промислового виробництва був на 20% вищий за довоєнні показники.

Часткова стабілізація капіталістичних країн змінилася наприкінці 20-х рр. світовою економічною кризою (1929/1933 рр.). Вона проклала глибоку межу в економічному, соціально-політичному розвитку капіталістичного світу. За силою впливу на всі прояви суспільного життя, на всю систему класових та міжнародних відносин ця криза не мала собі рівних в історії людства. Внутрішні протиріччя капіталістичних країн різко загострилися й викликали поляризацію соціально-політичних сил.

Під впливом кризи соціально-політичні процеси в світі в 30-ті роки набули складного і багатоаспектного характеру. З одного боку, погіршення життєвого рівня низів зумовило піднесення робітничого руху, в тому числі руху безробітних, зростанню ролі лівих партій в організації класової боротьби робітництва, з іншого - дестабілізація інститутів буржуазної демократії активізувала діяльність найреакційніших імперіалістичних кіл, що прагнули знайти вихід з кризових явищ як у внутрішній політиці, так і на міжнародній арені, не гребуючи навіть війною.

В цілому, розвиток нацизму в Західній Європі не відбувався по висхідній, а характеризувався періодами піднесень та спадів. Перша хвиля піднесення прийшлася на 1919-1923 рр. у період часткової стабілізації капіталізму, друга - піднялась у період світової економічної кризи 1929/1933 рр., причому найпотужнішим каталізатором процесу фашизації континенту став прихід до влади нацистів у Німеччині в січні 1933 р.

Слід з’ясувати, зупиняючись на проблемі поширення фашизму у Європі, чому саме Німеччина, де робітничий рух досягнув у 1932 р. особливих успіхів, стала країною утвердження найжорстокішої форми фашистської диктатури, які фактори внутрішньополітичної ситуації Німеччини послаблювали демократичні сили та сприяли здійсненню реакційної політики монополістичної буржуазії.

З іншого боку, на увагу заслуговує проблема формування руху опору фашистським силам на європейському континенті. У цьому аспекті аналізу потребують рішення VІІ Конгресу Комінтерну (1935 р.), що сприяли подоланню розколу в міжнародному робітничому русі та формуванню єдиних антифашистських (пролетарських, народних, національних) фронтів.

Зміни політичної ситуації в світі в 30-ті рр. були пов’язані, безумовно, не лише з поширенням фашизму. В тих регіонах світу, де можновладці почували себе більш безпечно, утвердились тенденції до політики соціального маневрування та реформаторства.

Пошуки рецептів модернізації капіталізму на засадах реформаторства активно здійснювалися в 30-ті роки як теоретиками буржуазних кіл, так і теоретиками соціал-демократії. Ідеться про різні підходи щодо здійснення державного планування та регулювання економки, яке теоретично сформулювалося та було реалізовано в практиці соціал-демократичних і робітничих урядів скандинавських країн, а також практиці "нового курсу" Ф. Д. Рузвельта в Сполучених Штатах Америки в зазначений час.