Входження УСРР до складу СРСР

Під час громадянської війни на території ко­лишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік — Російська Федерація, Ук­раїна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки — Бухарська і Хорезмська. Республіки формально вважалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали і управлялися єдиним центром — Центральним комітетом Російської комуністичної партії біль­шовиків (ЦК РКП(б)). Залежність республік від московського центру прикривалася системою дво­сторонніх та багатосторонніх угод, яка отримала назву «договірної федерації».

Після громадянської війни постало питання про остаточне врегулювання відносин між рес­публіками. Для цього була утворена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Йоси- фом Сталіним. (У квітні 1922 р. Сталін зайняв по­саду Генерального Секретаря ЦК РКП(б)). Комісія розробила так званий «план автономізації», який передбачав включення республік на правах автоно­мій до складу Російської федерації.

В Україні з критикою цього плану активно висту­пили голова уряду Х. Раковський та нарком вну тріш- ніх справ М. Скрипник. На відміну від них, перший секретар Центрального комітету комуністичної партії більшовиків України (ЦК КП(б)У) Д. Мануїльський підтримав Сталіна. Протистояння зі Сталіним дорого коштувало Х. Раковському: 1923 р. його було замінено на посаді голови уряду УСРР Власом Чубарем, а 1936 р. — репресовано.

В. Ленін відкинув сталінський план і розробив власний, за яким усі республіки, включаючи Росій­ську Федерацію, на рівних правах входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, збері­гаючи за собою право вільного виходу. Таким чином, утворювалася нова федеративна держава, у якій по­ряд з республіканськими передбачалося формування союзних органів влади. На основі ленінського плану І з’їзд рад СРСР 30 грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська СРР, Білоруська СРР, Закав­казька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, покладених в основу СРСР (Деклара­ція і Договір), права центру превалювали над права­ми республік. Так, із 29 пунктів Союзного договору лише один стосувався прав республік. Формально кожна республіка мала право виходу зі складу СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено.

Юридичне оформлення СРСР остаточно завер­шилося в 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР, яка позбавила союзні республіки права на зовнішню політику і торгівлю, прийняття власних рішень щодо розвитку транспорту, зв’язку, оборон­ної промисловості. Повноваження республік обме­жувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров’я, соціальним забезпе­ченням. Але і ці повноваження зводилися нанівець керівництвом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема.

IX Всеукраїнський з’їзд рад (травень 1925 р.) затвердив зміни в Конституції УСРР, законодавчо закріпивши входження республіки до складу СРСР.

Формально СРСР був федерацією, але фак­тично — унітарною централізованою державою. Україна втратила рештки державного сувереніте­ту й перетворилася на звичайну адміністративну одиницю СРСР.